– Ти повинна! Батько аліменти на тебе платив…

Батько пішов із сім’ї, коли Поліні був рік. Поліна його не пам’ятала й не знала. Старшій сестрі Ліді пощастило більше, якщо можна так сказати, вона виховувалась батьком до семи років.

Коли він пішов, Ліда дуже сильно переживала. Батька вона любила. Чоловік він був добрий, навіть коли не просихав.

А не просихав він дедалі частіше. Мати дівчат терпіти це не стала, розлучилася і відразу вийшла заміж. Батько теж одружився.

У новій сім’ї жити стало весело. Батьки вітчима прийняли дівчаток, у них з’явилися ще одна бабуся та ще один дід.

Батьки батька теж хотіли спілкуватись із дітьми. Тільки там дівчатка зустрічалися із біологічним батьком. Приймав на груди він з кожним роком дедалі більше.

Друга його дружина, хоч і бенкетувала разом з ним, але пішла від нього. Ліда з батьком розмовляла і навіть іноді ходила до нього. Поліна його просто боялася. Відносин із ним не вийшло.

А потім інтерес дівчаток їздити на канікули в село до бабусі та діда зник. Їх ніхто не примушував. Дівчатка батька згадували рідко, а він, мабуть, ніколи. У нього були інші інтереси. Попри все, аліменти він платив регулярно, боргів не було.

Минули роки. Поліна та Ліда вийшли заміж, мали вже своїх дітей. Якось відзначали тридцятиліття Поліни. У розпал свята пролунав телефонний дзвінок.

– Поліно, це ж батько, дай відповідь. – сказала Ліда. – Він пам’ятає про день народження, привітає тебе. Відповідай.

– Слухаю.

– Поліночко. Це дядько Сашко, двоюрідний брат твого батька. Ваш батько у лікарні. Я не зміг додзвонитися зі свого номера твоїй сестрі, та й з цього вона не бере слухавку.

– Ось і поміркував, що ви спілкуєтеся, все вирішите. Батько після важкого інс.ульту, за ним потрібен догляд. Його треба забирати з лікарні за три дні. Стан поганий.

– Розмовляє він погано, напад уже не перший. Він же приймав усі рекомендації з жартами. Пігулки пінним запивав. Сам собі хворобу влаштував. Вирішуйте, адресу лікарні я скину.

– Це не привітання, це якийсь подарунок! Батько в лікарні. За ним догляд потрібний. Дядько пропонує вирішити все якнайшвидше.

– Доглядати? У мене маленька квартира, дві кімнати, двоє дітей, і ми з чоловіком. Мені його не треба, я не збираюся доглядати його.

– Це ж пелюшки памперси, це все змінювати, – ні, це важко. Поліно, тобі ж зателефонували, значить тобі й доглядати.

– Я його практично не знаю. Це ти при ньому росла, а я ні. У мене маленькі дітей. Я його змалку боюся. У мене є батько, який виховав мене.

– Доню, ти кажеш про вітчима? Гаразд, він виховав тебе, але батько ж не він, – сказала своє слово мати. – Ти повинна, просто зобов’язана, доглядати батька!

– У Ліди тісно, ​​кімнатки маленькі, та й сама вона тендітна. Їй не впоратися із батьком. А ти повинна. Батько аліменти на тебе платив сімнадцять років!

– Ліді теж платив.

– Платив, але набагато менше. Тепер ти повинна і по совісті, і по закону.

– Він для мене зовсім чужа людина, чому ти не позбавила його прав!

– Нехай його одразу в притулок відправлять, – втрутилася Ліда.

– У нього дві дорослі дочки, який притулок? І взагалі, у батька є квартира. Йому від батьків дісталася. Все це вам буде! – Наполягала мати.

– Мамо, якщо тобі потрібна квартира, то доглядай його сама.

– Мені потрібна! Але я йому ніхто, а ви доньки!

– А ти, мамо, колишня дружина! Знайди другу колишню і разом доглядайте його.

День народження переріс у грандіозний скандал.

***

Три дні минуло. Батько був нікому не потрібен. Дзвонив той самий дядько, дзвонили з лікарні, де лежав батько. Потрібно було оформляти документи на недієздатність.

Ніхто цим не займався й не збирався щось робити. Доньки просто не брали слухавку із незнайомих номерів, а номер дядька заблокували.

Мати намагалася їх напоумити. Її чоловік, вітчим дівчаток, терпів усі ці розмови. Вона часто говорила про колишнього, шкодувала його, змушувала дівчаток одуматися. Одумався її другий чоловік. Поки йшли всі ці суперечки, він подав на розлучення.

Доньки навіть не дізнавалися, як батько, як його статки, – просто мовчки відмовилися. Ймовірно він сам заслужив на таке ставлення. Хто його доглядає? Ніхто… Будинок літніх людей.

А як його квартира? – Запитаєте ви. Ніхто не схотів навіть заради квартири.

– А потім прибіжать! – Не вгамовувалася мати…

Як ви вважаєте, слушно вчинили доньки? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!