Життєві історії

– Ти що, кожну котлету рахуєш? – витріщила очі свекруха

By Liudmyla

November 09, 2026

Останню котлету Ольга зняла зі сковороди о пів на п’яту. До робочого дзвінка залишалося десять хвилин. Вона розім’яла картоплю, нарізала салат і написала Андрію:

– Вечеря готова. Після занять одразу додому. Я звільнюсь близько шостої.

Чоловік відповів, що після занять вони одразу поїдуть додому.

Ольга накрила каструлю кришкою. Вісім великих котлет на чотирьох – достатньо, можливо, щось залишиться на завтра.

Головне, сьогодні більше не доведеться повертатися до готування. Після розмови із замовником потрібно буде внести виправлення та надіслати готовий текст.

У передпокої пролунав дзвінок.

Людмила Петрівна прийшла по пакет для Світлани. Та попросила передати дитячі книги та майже нові чобітки, з яких виросла молодша дочка Ольги та Андрія.

– Проходьте. Пакет біля дзеркала.

– Посиджу трохи. До Свєти ще їхати.

– Звісно. Тільки в мене зараз розмова по роботі, хвилин на тридцять.

– Займайся, я зачекаю.

Ольга запропонувала воду та пішла до кімнати.

Замовник надіслав нову версію тексту. Довелося порівнювати його з попереднім, обговорювати формулювання та уточнювати, які розділи залишити. Замість пів години розмова зайняла майже годину.

З кухні долинав голос свекрухи. Ольга розрізнила ім’я Світлани, але не стала прислухатися.

Коли дзвінок закінчився, годинник показував за двадцять хвилин до шостої.

На кухонному столі стояли три контейнери. В одному лежали котлети, в іншому – пюре, у третьому – салат. Людмила Петрівна притискала кришку долонею. Поруч із пакетом книг вона розкрила ще один пакет.

– Ви куди це збираєте? – Запитала Ольга.

– Світлані відвезу. У неї донька знову температурить, чоловік у від’їзді. Каже, за день нормально не поїла.

Ольга підійшла до плити. Сковорода була порожня. У каструлі залишилося пюре на денці.

– Людмило Петрівно, це наша вечеря!

– То я бачу, що вечеря. У тебе ж багато зроблено.

– Тут на чотирьох! Андрій зараз дітей привезе!

Свекруха взяла останню кришку.

– Ви ж удома удвох. Щось ще зробите. А Свєті зараз не до кухні.

Ольга подивилася на контейнер із котлетами. Усі вісім лежали акуратними рядами.

– Давайте дві котлети і частину гарніру відкладемо Світлані. Решту залиште нам.

– Дві? Що я до неї із двома котлетами поїду?

– Вона з донькою. На вечерю їм вистачить. І салат можна поділити.

Людмила Петрівна відсунула контейнер.

– Ти що, кожну котлету рахуєш?

З кімнати долинув сигнал: замовник надіслав повідомлення. Ольга машинально повернула голову, але з кухні не вийшла.

– Сьогодні рахую. Я приготувала на нашу родину. Частину можу віддати, – все ні!

– Я вже сказала Світлані, що привезу їй вечерю!

– Ви могли спочатку спитати мене?

– Мені тепер дозвіл отримувати, щоб допомогти дочці?

– Щоб взяти їжу, яку я приготувала, – так!

Свекруха підібгала губи.

– Не думала, що через таке доведеться пояснюватися.

Ольга дістала тарілки. Їй хотілося швидше закінчити розмову, але залишити контейнери закритими вона не могла. За двадцять хвилин повернуться діти, а в неї ще робота.

– Я не відмовляюся поділитися. Але наново готуватиму сьогодні не буду.

Вона відчинила кришку і переклала на тарілку дві котлети.

– Ці залишаю Свєті. Пюре теж зараз покладу.

– Не треба тепер нічого. Я сама куплю.

– Добре.

Людмила Петрівна вийшла до передпокою. Ольга пішла за нею та нагадала про пакет із книгами. Свекруха взяла його, поправила кут великої книги, що стирчить.

– Андрію привіт передавай.

– Передам.

Після її виходу Ольга повернулася на кухню. Салат пустив сік, на стінках контейнера лишилося пюре. Вона переклала їжу, накрила тарілки та прибрала салат у холодильник. Контейнери склала в раковину.

За комп’ютером довелося тричі перечитати одну пропозицію.

Світлані вона помагала і раніше. Передавала суп, коли та хворіла, забирала її доньку разом із своїми дітьми. Тільки коли вони домовлялися.

Нині Ольга навіть не встигла погодитися чи відмовитися. Її вечерю вже зібрали, а їй пояснили, що приготувати ще одну вечерю зовсім не важко.

***

Андрій повернувся, коли Ольга закінчувала виправлення.

Молодша з порога розповідала, як забула змінне взуття. Старший шукав зошит, який хотів показати мамі. На кухні загула витяжка, зашуміла вода.

За кілька хвилин чоловік приніс Ользі розігріту вечерю.

– Мама заходила?

– Так. Пакет забрала.

– Вона дзвонила.

Ольга прибрала руку з мишки.

– Що сказала?

– Що ти не захотіла Світлані кілька котлет дати. Я при дітях не обговорював. Але через їжу сваритися…

– Декілька?

Андрій зупинився біля столу.

– А що було?

– Вона зібрала всю вечерю, – котлети, картоплю, салат! Все стояло у контейнерах.

– Зовсім все?

– На чотирьох нічого не залишалося. Я запропонувала дві котлети та гарнір для Світлани. Твоя мати відмовилася.

Він поставив тарілку на вільний край столу.

– Мені сказала, ти почала назад забирати.

– Так. Коли побачила, що нам нічого не залишилося.

Із кухні покликала молодша. Андрій відповів, що зараз прийде.

– Я думав, мама попросила, а ти не дала.

– Вона не питала! Я вийшла з кімнати, коли вона вже закривала кришки.

Андрій присунув Ользі виделку.

– Зрозуміло. Поїж, поки тепле.

– Стривай. Ти розумієш, що було б, якби я затрималася в кімнаті? Ви б приїхали, вечері немає. Кому знову готувати?

– Мені, наприклад. Але річ не в цьому. Вона не повинна була забирати без дозволу.

– Саме так. Я можу приготувати більше, коли мене наперед просять. Але не хочу дізнаватись останньою, що нашу вечерю комусь обіцяли.

– Я з нею поговорю.

Він повернувся до дітей. Ольга відправила замовнику виправлений текст та зайнялася їжею. Через деякий час почула, як Андрій пройшов до спальні та зателефонував матері.

– Мамо, ти мені не так все розповіла.

Далі він якийсь час слухав.

– Ольга не відмовилася допомагати. Вона запропонувала частину віддати. Чому ти не взяла?

Відповіді Ольга не розібрала.

– Ні, я не проти Свєти. Якщо потрібно, то я можу їй продукти привезти. Але обіцяти нашу вечерю, не поговоривши з нами, не треба!

Після розмови Андрій зайшов на кухню, де Ольга мила контейнери.

– Що вона сказала?

– Що спочатку вирішила, начебто їжі із запасом. А потім їй не сподобалося, як ти відповіла.

– А мені не сподобалося, що мене відправляли готувати наново.

– Я їй це пояснив.

Ольга поставила вимитий контейнер сушитися. Їй не хотілося питати, чи погодилася свекруха.

***

Світлана зателефонувала вранці.

– Олю, можна про вчорашнє запитати?

Андрій пішов із дітьми за продуктами. Ольга сіла на кухні.

– Можна.

– Мама сказала, що вже зібрала нам їжу, а ти веліла все лишити.

– Вона зібрала всю нашу вечерю. Я раніше взагалі не знала, що вона тобі щось обіцяла.

– А мені сказала: у Олі багато приготовлено, зараз привезу. Я ще запитала, чи можна.

– Приготовлено було багато. Тільки не зайве.

Світлана зітхнула.

– Вона потім зателефонувала, сказала, що зайде в магазин. Я спитала, чому, а вона не захотіла пояснювати. Вже ввечері розповіла, що ви посварилися.

– Я пропонувала вам дві котлети з пюре. Вона не взяла.

– Нам би вистачило. Донька вчора майже не їла, я їй зробила кашу.

– Як вона сьогодні?

– Краще. Вже малювати сіла. Слухай мені ніяково. Адже я просто поскаржилася, що день важкий. Не просила вас без вечері залишати.

– Я розумію. До тебе у мене запитань немає.

Якийсь час обидві мовчали.

– Ти мені наступного разу прямо напиши, – сказала Ольга. – Якщо зможу, то допоможу. Бо мама тобі вже обіцяє, а я ще нічого не знаю.

– Добре. І ти мені кажи, якщо щось потрібне. Я в середу можу твою молодшу із занять забрати, мені все одно туди їхати.

Вони говорили час, потім Світлана попрощалася: донька покликала подивитися малюнок.

Ольга прибрала телефон. Розмова нічого не змінила у відносинах зі свекрухою, але тепер хоча б не треба було гадати, що думає Світлана.

***

Кілька днів Людмила Петрівна дзвонила лише синові. Запитувала про дітей, розповідала про свої справи, просила допомогти переставити важкий комод.

Якось увечері Андрій сказав:

– Мама вважає, що ти могла пом’якше відповісти.

Ольга підвела голову від книги.

– Я сказала щось грубе?

– Ні. Я їй так і відповів.

Вона загорнула книгу, залишивши палець між сторінками.

– Вона могла б просто спитати. Я б не відмовила.

– Знаю.

– Не хочу тепер під час кожної зустрічі доводити, що мені не шкода.

Андрій сів поруч.

– І не треба. Я не передаю тобі прохання вибачитись. Просто кажу, що вона поки що ображається.

– Нехай. Мені також було неприємно.

На цьому розмова закінчилася. Дзвонити свекрусі і ще раз пояснювати Ольга не стала. Але коли та за тиждень попросила передати Світлані дитячу куртку, спокійно відповіла, що підготує її до вихідних. Прості справи тривали.

Світлана у середу забрала молодшу із занять. Ольга заїхала за донькою ввечері і дорогою купила продукти на її прохання.

Розраховуватись за колишні послуги ніхто не пропонував. Просто одній було зручно заїхати в магазин, а іншій – зустріти дітей.

***

За два тижні Людмила Петрівна домовилася прийти в гості. Принесла онуку обіцяну книгу та пакет мандаринів.

Ольга допомогла їй зняти пальто.

– Проходьте. Андрій скоро повернеться.

На кухні стояли два листи з булочками. Ольга пекла їх разом із молодшою. Одні вийшли круглими, інші витяглися набік, а на одній начинка майже повністю виглянули назовні.

– Багато напекли, – зауважила свекруха.

– Діти завтра з собою візьмуть. І на сніданок залишиться.

Людмила Петрівна кивнула, поклала мандарини у вазу.

– Я після вас до Свєти збираюся. Можна кілька булочок їй відкласти?

Ольга повернулася до листа.

– Чотири вистачить?

– Досить. Якщо вам не потрібно.

– Ці можна. Зараз загорну.

Вона дістала паперовий пакет і поклала чотири булочки.

– Тільки поки не закривайте, вони ще теплі.

– Добре.

З кімнати прибігла молодша і почала вимагати подивитися її малюнок. Свекруха пішла за нею, а пакет залишився на столі.

Ольга прибрала з дека кілька булочок для дітей на завтра. Інші переклала на велику тацю. У передпокої почувся голос Андрія, потім – розповідь сина про те, яку книгу принесла бабуся.

Перед тим, як піти, Людмила Петрівна повернулася за пакетом.

– Ці беру?

– Так, я вам відклала.

– Дякую. Світлані скажу, що від тебе.

– Передавайте привіт.

Ольга проводила її, потім повернулася на кухню. Андрій прибирав тарілки.

– Світлані передали?

– Чотири штуки.

Він кивнув і взяв тацю, щоб прибрати її зі столу.

– Стривай, – сказала Ольга.

Вона вибрала для себе булочку з нерівним краєм, яку ще вдень помітила, і поклала на тарілку, – як робить кожна господиня, – все невдале та кривеньке собі рідненькій…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в кометарях!