– Ти, що, з глузду з’їхала? Негайно повернися! Так не роблять! – Істерично репетувала в слухавку Світлана, яка тепер навіть уявити собі не могла, як їй доведеться без молодшої сестри крутитися з трьома малюками

– Мамо, коли ми підемо купувати мені сукню на випускний? – обережно нагадала Лариса Зої Дмитрівні, яка в цей час чаклувала біля плити. – Через тиждень останній іспит. Усі дівчата в класі хваляться вбранням. Одній мені нічого сказати.

Зоя Дмитрівна насупилась і невдоволено буркнула:

– Вам, аби похвалитися, балаболки.

– Ну, так коли, мамо?

Саме в цей момент до кухні увійшла Світлана, сестра Лариси. Світлана була старша за неї на п’ять років і вже встигла народити сина.

Два місяці тому Антону виповнилося три роки, але мати вперто сиділа вдома і виходити на роботу не збиралася.

– А навіщо купувати? – Тут же встряла в розмову Світлана – візьми мою сукню.

– І то, правда! – згідно  кивнула Зоя Дмитрівна, і, відірвавшись від плити, подивилася на дочок.

– Але у нас зі Свєткою розміри різні. Ця сукня висітиме на мені, як на вішаку. До того ж вона одягала поверх сукні корсет, коли ходила на дискотеки. Тепер вся верхня частина у затяжках і плямах від коктейлів – сказала злякано Лара, ледве стримуючи сльози.

– Ой, та гаразд тобі! Дрібниці які! У темряві ніхто не помітить! – байдуже махнула рукою старша сестра. – А хочеш, підберемо під спідницю якусь класну футболку.

Лариса відчула, як по щоці поповзла гаряча сльоза.

– Мамо, ось поясни мені, чому Свєтці на випускний шили дорогу сукню на замовлення, а мені, навіть, дешеву купити не можна?

– Ти чудово знаєш, чому! Твоя сестра виховує сина одна. Ми, як можемо, допомагаємо. І, ось, скажи, будь ласка, що зараз потрібніше придбати – тобі сукню на один вечір, чи одяг для Світлани на кожен день?

– Вона сильно погладшала після пол.огів, тому потребує заміни гардеробу.

– А може, їй краще схуднути? Гуляти з Антошкою і то не ходить! Сидить удома цілими днями і цукерки тріскає.

– Так, сестро, егоїсткою ти виросла – з образою сказала Світлана і відвернулася.

Лариса вибігла з кухні, закрилася у своїй кімнаті, і гірко заплакала.

– Скільки це триватиме? Чому так? – Запитувала вона, звертаючись у порожнечу.

***

Раніше Світлана особливо не помічала різницю у відношенні батьків до неї та старшої сестри. Можливо, просто була надто маленькою, щоб замислюватися над цим.

Все змінилося, відколи Світлана народ ила, невідомо від кого, Антона. Вся сім’я, як за помахом чарівної палички, перетворилася на обслуговуючий персонал.

Батько з матір’ю виконували всі її примхи, витрачаючи більшу частину грошей на хотілки старшої дочки. Ларису теж залучили в помічниці.

До обов’язків старшокласниці входило прання речей сестри та малюка, прасування одягу та постільної білизни, прибирання всіх кімнат. Але це ще можна було терпіти.

Гірше було інше: Ларису перетворили на няньку для племінника, навіть не на няньку, а на другу матір. Але й це можна було б терпіти, якби не нахабство сестри, яка чомусь вирішила, що всіїй винніь, а Лара – в першу чергу.

Не встигала дівчина переступити поріг будинку, повернувшись зі школи, до передпокою вискакувала старша сестриця з претензіями:

– Нарешті з’явилася! Де тебе чорти носять? Зовсім не думаєш про інших. Швиденько обідай та бери Антона. Я вже з ніг валюсь!

Спочатку Лариса обурювалася, противилася і навіть плакала.

– Мені теж треба відпочити! І уроків задають стільки, що я просто не встигаю нічого! Я не встигну і отримаю завтра “двійку”.

– А ти ворушись швидше, і все встигнеш! А не встигнеш – спиши у подруг! Мені що. вчити тебе, як списувати? – нахабно заявляла Свєтка.

Далі йшли закиди старшої сестри в егоїзмі та небажанні допомогти ближній людині, потім настанови батьків сприяти рідним людям.

Все це зробило свою справу: Лара здалася. Їй доводилося займатися маленьким племінником, навіть ночами, тому що Світлана йшла “відпочити” від важкої частки матері-одиначки в нічні клуби.

– Хіба тобі не шкода Світлану? Вона ж твоя сестра! Увійди в її становище! – Вимовляла Зоя Дмитрівна молодшій дочці.

– Світлані потрібно якнайшвидше знайти собі чоловіка, а Тоші батька. Жіночий вік короткий. Кому вона потрібна буде через два – три роки?!

***

На випускний вечір Лариса пішла у сукні своєї подруги Дарії. Та, вислухавши свою подругу, яка заливалася гіркими сльозами, відчинила дверцята своєї шафи, що ломилася від речей, і коротко сказала:

– Вибирай!

Жахливий скандал у родині Лариси трапився наступного дня, коли дівчина, отримавши атестат, заявила батькам:

– Я їду! Буду вступати в педінститут!

– Як це? – обурилася Зоя Дмитрівна.  А чому ти раніше не говорила про те, що хочеш кудись вступати?

– А мене що, хтось про це питав?

– Ось, що, Ларо, доведеться почекати зі вступом – зітхнула мати. – Спочатку треба влаштувати майбутнє твоєї старшої сестри.

– Зрозумій, такі закони життя: спочатку життя влаштувати повинна старша сестра, а потім молодша. Прикмета така: якщо ти її обженеш, вона так і лишиться ні з чим.

– А якщо я зараз не вступлю, поставлю хрест на своєму майбутньому!

– Не вигадуй! Завжди є вихід! Якщо ти так хочеш присвятити життя чужим дітям, можеш піти працювати у дитячий сад помічником вихователя. Й Антошку до себе в групу забереш. Буде під наглядом рідної тітки.

– Мамо, ти думай, що кажеш? До чого тут дитячий садок? Я хочу бути учителем! Викладати математику у старших класах, а не соплі карапузам витирати!

– Не вийде! – Приєдналася до розмови Світлана. – Повинна вас порадувати: я при надії. Через чотири місяці у нашій родині з’явиться дівчинка чи хлопчик. Мені без тебе не впоратися!

Погляди Лариси та Зої Дмитрівни попрямували на Світлану.

– Жартуєш? – Вимовила з побоюванням мати.

– Хіба такими речами жартують? – Усміхнувшись відповіла старша дочка.

Лариса вийшла з кімнати, залишивши двох жінок розбиратися між собою. За тиждень вона поїхала.

– Та не хвилюйся ти так – заспокоювала Світлану мати. – Нікуди наша Лариска не вступить. На бюджет, – не вистачить мізків, а комерційне навчання коштує чималих грошей. Вона сама розуміє, що ми не потягнемо.

А Лариса тим часом їхала в автобусі і розмірковувала:

– Тепер у мене з’явився шанс змінити своє життя. Навіть, якщо не вступлю, все одно додому не повернуся.

Але дівчині пощастило: вона змогла пройти на бюджетну основу. У чудовому настрої вона повернулася додому. Думала, що порадує батьків.

Яке ж було її здивування, коли у себе в спальні Лара виявила перестановку: її ліжко посунули до стіни. Поруч встановили маленьке дитяче ліжечко та манеж.

Нова студентка не стала чекати на батьків, щоб з’ясувати причину зміни інтер’єру, –  все зрозуміло!

– Чому не питаєш про перестановку? – з усмішкою поцікавилася Світлана, що повернулася з магазину – УЗД показало двійню.

– Ми з мамою вирішили, після появи малюків, вони з батьком заберуть до себе в кімнату Антона, а ми з тобою поділимо близнюків. Тепер, мені одній, по-любому, не впоратися.

Лара опустила голову, ніби не чула розповідь сестри. Але Світлана прийняла мовчання за знак згоди.

– Я ж говорила – шепотіла Світлана матері – нікуди вона не вступить і повернеться.

Успіхами Лариси вдома ніхто навіть не поцікавився, ніби дівчина не в університет їздила вступати, а просто вийшла на кілька хвилин у магазин по хліб.

– Не питають, і не треба! Значить, їм абсолютно байдуже! – думала Лариса.

Коли батьки пішли на роботу, а сестра повела Антошу в дитячий садок, дівчина дістала свою валізу, швидко покидала в неї найнеобхідніші речі, і поїхала на вокзал.

Її відсутність першою помітила Світлана. Зайшовши до спальні сестри, вона побачила коротку записку, залишену на столі: «Поїхала вчитися. Я не зобов’язана втрачати свою мрію через сестру».

– Ти, що, з глузду з’їхала? Негайно повернися! Так не роблять! – Істерично репетувала в слухавку Світлана, яка тепер навіть уявити собі не могла, як їй доведеться крутитися з трьома малюками.

– Мені шкода Антошку й ще не народ жених дітей. Їм не пощастило з матір’ю – зозулею. Але ламати своє життя на благо тебе, я не стану – відповіла Лариса та заблокувала номер сестри.

З початком навчального року у Лариси почалося інше життя. Мабуть, вперше за довгий час дівчина почувала себе по-справжньому щасливою. Попри ретельні заняття та підробітки поза будівлею університету, її життя засяяло яскравими фарбами.

У середині листопада студентку викликали в деканат. Увійшовши в кабінет декана, Лара побачила свою матір.

– Ось, прийшла оформити тобі академічну відпустку. Сестрі потрібна допомога. Підпиши заяву від свого імені, від мене не беруть.

Лариса зацькованим поглядом подивилася на керівника.

– Геннадію Петровичу, але я не хочу додому! Я хочу вчитися!

– Це що за заперечення?! – Крикнула Зоя Дмитрівна на дочку – Зовсім розперезалася. Світлана народ ила ще двох синів. Ти пропонуєш нам самим справлятися з трьома хлопчиками?

– Але я їй і так допомагала з Антоном цілих три роки! У мене може бути право на своє життя? Я не можу бути мамою для племінників!

– Я сто разів уже тобі казала: підтримай сестру у важку для неї годину, потім станеш думати про себе.

У розмову втрутився Геннадій Петрович.

– Зоя Дмитрівно, а ви знаєте, що ваша дочка вважається найкращою студенткою на факультеті. Вам не шкода позбавляти дівчину можливості вчитися?

– Геннадію Петровичу, у мене дві дочки! На даний момент, старша потребує більшої підтримки. А ми, всі родичі, маємо їй допомогти. Нехай Лара допоможе спочатку рідним племінникам, а потім мріє про чужих дітей, яких збирається навчати.

– Але вона може щороку приводити по дитины, не думаючи про наслідки. Я тут до чого?! – Лариса залилася сльозами.

– Студентко Самойлова, йдіть на заняття й не переймайтеся. Продовжуйте спокійно вчитися й надалі! А з вашою мамою ми зараз поговоримо – сказав декан.

Коли дівчина зникла за дверима, декан повернувся до Зої Дмитрівни.

– Дивно, як у такої матері виросла чудова дівчина. Сподіваюся вас тут більше не побачити. Їдьте додому і спробуйте донести до старшої дочки, що за свої помилки кожен повинен відповідати самостійно.

Але Зоя Дмитрівна, схоже, нічого так і не зрозуміла. Повернувшись додому, вони довго засуджували з чоловіком та Свытланою “потворну” поведінку молодшої дочки.

– У кого вона така егоїстка? – обурювалася мати.

– Ну так! Тільки про себе й думає! – згідно підтакувала старша дочка. – Так, мамо, хочу попередити, я сьогодні в нічний клуб йду, тож діти на вас із батьком…

Як кажуть, – за що боролися, недолугі, на те й напоролися!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!