– Пашо, ти можеш сьогодні приїхати раніше? Мені треба тобі щось сказати, – Маргарита зателефонувала чоловікові ввечері.
Робочий день давно скінчився, але останнім часом Павло все частіше затримувався допізна.
– Рито, я зараз зайнятий. Що сталося? – невдоволено буркнув Павло.
– На УЗД знайшли щось підозріле. Тепер потрібно з’ясовувати, наскільки серйозно. Призначили додаткові обстеження, які не виключають оперативне втручання. Паша, мені страшно!
– Удома поговоримо, – перервав дружину Павло, і скинув дзвінок.
– Дружина? – Запитала Христина.
– Так.
– І що ти сказав їй цього разу? Що в тебе знову аврал?
Павло глянув на неї з роздратуванням. За останні місяці ця легенда вже порядком йому набридла, але міняти її він поки не збирався.
– Яка різниця? Треба їхати… У неї знайшли якесь ново.утворення, – зітхнув він.
– Та мені начхати! Я при надії, Пашо! І більше не збираюся чекати, коли ти вирішиш, з ким хочеш жити! – Христина засунула йому результати тесту.
– Зараз не найкращий час.
– Усі так кажуть!
– Не тисни на мене!
– Ні, Пашо! Я не збираюся ростити дитину одна! Або ти кидаєш її, або ми розлучаємося! Будь мужиком, зрештою!
– Мені треба подумати, – буркнув він. Настрій на романтичну зустріч зник.
– Ти вже кілька місяців думаєш!
Він не відповів. Розмова із дружиною та ультиматум Христини вимагали рішень, до яких Павло не був готовий.
– Я поїхав. Подзвоню, – сказав він і пішов.
Маргарита чекала на чоловіка вдома. На столі лежали медичні документи та розрахунки майбутніх витрат.
– Ти поїв? Можу розігріти вечерю, – спитала вона, коли він увійшов.
– Я не голодний. Покажи, що там у тебе.
Вона простягла висновок.
– Лікар каже, що обстеження потрібно пройти якнайшвидше, краще в платній клініці. Я дізналася про вартість процедур: грошей ледве вистачає.
– Консультація хорошого лікаря теж дорога, безплатно до нього практично не потрапити. Якщо призначать втручання, потрібно буде дуже багато грошей!
– І що ти хочеш від мене? – похмуро дивлячись на дружину, спитав Павло.
– У тебе є дача, яка дісталася від матері. Ти туди майже не їздиш. Давай продамо її.
– Дачу я продавати не збираюсь.
– Чому? Вона ж стоїть без потреби.
– Це моя власність! Батьки залишили її мені!
– Я пам’ятаю. Але зараз не про покупку чогось непотрібного на ті гроші! Мені потрібно розібратися зі здоров’ям!
– А як виявиться, що ти здорова?
– Про це треба молитись і вірити в це! Але чекати, поки стане гірше, я не можу. У нас росте дочка, я не хочу, щоб вона залишилася сиротою.
– Рито, не треба ухвалювати рішення на емоціях!
– Я прошу тебе допомогти мені, Павло! Підтримати! Ми ж родина!
– Я тебе зрозумів.
Він вважав за краще закінчити розмову. Маргарита так і не почула відповіді. Натомість розмову дорослих почула Соня. Тієї ночі вона так і не заплющила очей, думаючи, що тепер робити і як допомогти мамі.
Наступного ранку Павло почав збирати речі.
– Ти їдеш у відрядження? – розгубилася Рита.
– Ні, Рито, я йду.
– Куди? – ледве чутно прошепотіла дружина.
– Від тебе! Я хочу розлучення.
– Як це?! У такий момент…
– Я не готовий розділити з тобою все, що чекає попереду. Ти лікуватимешся, можливо втратиш волосся, у тебе будуть перепади настрою… Але навіть не це головне – у мене скоро буде дитина. І я вибираю життя, а не небуття.
У кімнаті запанувала тиша. У Рити підкосилися ноги від сказаного чоловіком. Але Павло не дивився на неї. Він швидко зібрався і пішов до дверей.
– Я не можу все життя жити з почуття обов’язку. І дачу я продавати не буду. У мене тепер є інші зобов’язання.
Маргарита подивилася на чоловіка не в силах видавити з себе жодного слова.
– Ти сильна жінка, Рито. Сама якось впораєшся.
– А Соні що сказати?
– Ти краще вмієш з нею порозумітися. Щось скажеш.
Коли чоловік пішов, Маргарита без сил звалилася на ліжко і проридала кілька годин. Здавалося, що надії на краще не лишилося.
Соня дізналася про ганебну втечу батька ввечері.
– Тато більше не житиме з нами? – спитала вона.
– Ні, доню. Ми з ним розлучаємося.
Соня помовчала.
– А ти? Ти ж хворієш. Він зовсім не допомагатиме? А гроші?
– Соня, дорослі питання я розв’яжу сама. Тобі не треба турбуватися про це.
Маргарита розуміла, що тримається лише через Соню. Вона не знала, як упоратися з усім. Вони обійнялися і мовчки просиділи так, поки їх не зморив сон.
Минув тиждень.
– Мамо, я подумала, що треба звернутися до благодійних організацій… – сказала дочка за сніданком.
– Знаєш скільки таких охочих? – Похитала головою Рита.
– Треба спробувати! А ще… я знайшла оголошення. Один чоловік збирав гроші на лікування дружини. Але… Вона не дочекалася оперативного втручання, – очі доньки сповнилися сльозами.
Риті було боляче дивитись на те, як переживає Соня. Але зробити вона нічого не могла.
– Тепер він хоче віддати їх тому, кому вони можуть допомогти. Може, ми йому напишемо? – крізь сльози сказала Соня.
– Доню, ми не можемо просто так просити гроші у незнайомої людини…
– Він сам написав, що ладен допомогти. Давай хоч би дізнаємося!
Соня вирішила, що у будь-якому разі надішле йому повідомлення. І дочекавшись, поки мама піде на роботу, швидко склала звернення: розповіла про хворобу матері та про те, що батько пішов із сім’ї.
Відповідь надійшла ввечері:
«Здрастуйте, Соню. Мені шкода, що вам доводиться через це проходити. Я ладен зустрітися з вашою мамою. Нехай вона сама вирішить, чи їй потрібна допомога».
Чоловіка звали Максим.
– Мамуль, ти тільки не лайся… – у дочки в очах з’явилася надія, коли вона розповіла Маргариті про те, що незнайомець відповів і запропонував допомогу.
Маргарита вислухала і погодилася на зустріч тільки тому, що не хотіла розчаровувати Соню, але попросила дочку більше не надсилати незнайомим людям сімейні подробиці без її дозволу.
Вони зустрілися у кафе біля медичного центру.
– Гроші збирали друзі та родичі, коли моїй дружині знадобилася допомога, – пояснив Максим. – Ми сподівалися, що лікування допоможе, але вона пішла із життя раніше.
– Я довго не міг вирішити, що робити з сумою, що залишилася: ніхто не хотів брати гроші назад. Потім зрозумів: якщо ця сума може допомогти комусь, нехай допоможе.
Він дістав теку з документами.
– Тут підтвердження про безоплатну допомогу, документи. Гроші збирали на лікування моєї дружини, і я хочу, щоб вони дісталися людині, якій ще можуть допомогти.
– Можете перевірити, поговорити з юристом. Я не хочу, щоб у вас хоч на хвилину виник сумнів у моїх намірах.
Маргарита переглянула папери.
– А ті, хто допомагав вам збирати гроші, знають, що ви вирішили їх передати?
– Знають. Усі підтримали мене. Вони хотіли, щоб моя дружина мала шанс. Тепер сподіваюся, що цей шанс з’явиться у когось іншого.
– Дякую вам. Я навіть не знаю, як висловити свою подяку. Якщо лікування мені не знадобиться чи гроші залишаться, я обов’язково передам їх далі.
Максим кивнув, і вони оформили передачу коштів. Перед розставанням Максим запитав, чи є кому супроводжувати її в клініку.
– Поки що їжджу сама.
– Якщо потрібно підвезти, зателефонуйте.
– Дякую вам величезне… – Маргарита подякувала йому, бо він уже зробив дуже багато.
***
Наступні тижні Маргарита провела у клініках та лабораторіях. Вона здавала аналізи, проходила обстеження, чекала висновків і щоразу боялася почути те, до чого неможливо підготуватися.
Вечорами Соня намагалася не розпитувати матір, але Маргарита помічала, як дочка прислухається до кожної телефонної розмови з лікарями.
Зрештою, прийшов результат. Утворення виявилося доброякісним. Термінове втручання не було потрібне, лікар призначив лікування та регулярне спостереження.
Маргарита, вийшовши з кабінету, одразу ж зателефонувала дочці.
– Доню, у мене хороші новини! Лікар каже, що можна уникнути втручання!
– Мамочко … Правда?! – голос дочки здригнувся. – Я так боялася за тебе! Яка ж я рада, Господи!
– Справді, рідна! Все буде гаразд. Лікуватимемося і спостерігатимемося. Але вже не так страшно … – Рита розплакалася.
Коли вона заспокоїлася, їй спало на думку, що треба поділитися радістю з Максимом.
Увечері Маргарита написала Максимові, що хоче повернути гроші.
– Давайте допоможемо комусь ще… – Він запропонував не переказувати їх назад: у нього вже були інші звернення, і серед них людина, якій допомога потрібна була терміново.
Вони разом перевірили документи жінки, яка потребувала оплати лікування, поговорили з нею та організували передачу коштів.
– Я боявся, що після відходу дружини ці гроші так і залишаться лежати на рахунку, я не мав права їх витрачати, – вони призначалися для порятунку, – зізнався Максим. – Не міг змусити себе займатися чужими історіями хвороби. Але Бог послав вас із Сонею…
– Ви – чудова людина, Максиме. Мені шкода, що ваша дружина пішла.
Вони замовкли.
– Знаєте, не кожна на вашому місці повернула б гроші, – сказав він.
– Я ні секунди не сумнівалася, що їх треба передати нужденним, – тихо сказала Маргарита.
Після зустрічі вони іноді переписувалися. Декілька разів зустрічалися на каву, і кожен знаходив у цих зустрічах підтримку.
Одного вечора Маргарита зателефонувала йому сама.
– Максиме, вибачте, що відволікаю… У мене є квитки в театр… Якщо ви не зайняті.
– Не зайнятий. Ходімо.
Того вечора вони розмовляли не про лікування та не про гроші. Максим почав бувати в них частіше. Соня була в захваті від нього, Максим заміняв їй спілкування з батьком.
Після розлучення Павло майже не брав участі у вихованні дочки… А Маргарита поступово звикала до того, що поруч з’явилася людина, з якою можна розділити звичайні турботи.
Коли Соня відзначала тринадцятиріччя, Маргарита запросила родичів, друзів та… Павла. Дочка хотіла хоч іноді бачити батька, і мати не стала їй заважати.
Павло приїхав. Дочка зустріла його з радістю:
– Тату! Привіт! – Соня обійняла його. Вона розповідала про школу, поїздку з Максимом та Мамою за місто…
– Що ще за Максим? – спитав Павло.
– Наш друг! Вони з мамою на кухні. Він класний! Ходімо, познайомлю!
Павло відчув укол ревнощів, підходячи до колишньої дружини. Вона всупереч очікуванням не була безволосою, і виглядала абсолютно здоровою людиною, навіть на її щоках був рум’янець, а очі блищали.
– Добре виглядаєш, Рито…
– Дякую. Як ти? Як твоя Христина? Дитина вже наро.дилася? – ввічливо поцікавилася Маргарита, коли вони залишилися наодинці.
Павло почервонів.
– Жодної дитини не буде.
– Чому?
– Вона не була при надії. Сказала це, щоб я пішов від тебе. Потім зізналася, і ми розлучилися.
– Значить, це було брехнею?
– Так.
– Але пішов ти сам, Пашо. Тебе ніхто не примушував.
Він не став сперечатися.
– А ви з Максимом давно разом?
– Він допоміг мені з лікуванням. Ми – друзі. Поки що цього достатньо.
– Соня до нього прикипіла, як я бачу.
– Вони добре ладнають.
– Я подумав… – почав він, але в цей момент донька покликала їх фотографуватись.
– Мам, іди сюди! Робитимемо моментальне фото!
Усі зібралися біля святкового столу. Соня встала між батьками, Максим опинився поряд із Маргаритою.
– А тепер ще втрьох сфотографуємося! – Попросила Соня. Павло зробив крок, але зрозумів, що дочка мала на увазі не його… А Риту і Максима.
Павло забарився, він не знав, як поводитися. Приїхавши на день народження, він сподівався побачити колишню родину.
Але за ці місяці у Маргарити та Соні з’явилося своє життя. У ньому були спільні плани, поїздки, розмови та людина, якій вони довіряли.
Він сам вирішив, що вони впораються без нього. І вони впоралися. А ось він, здається, зробив неправильний вибір. Але було пізно…
Як кажуть, – за що боровся…