– Ти виграла, – сердито примружила очі свекруха. Марія навіть і не знала, що вони грають

– Ти взагалі чуєш мене, Маріє? – свекруха репетувала так, що не почути її було практично нереально. – Я говорю, що Максим поступатиме в медичний. Зрозуміло? Тому що я так вирішила! Зрештою, це майбутнє мого онука!

Марія стиснула кулаки під столом. Чому свекруха вирішила, що її думка їм потрібна і важлива? І чому ця розмова обов’язково має відбуватися під час вечері? Більше немає місця та часу поговорити? Але вголос промовила інше:

– Світлано Борисівно, Максим боїться кро.ві. Він непритомніє навіть, якщо дивиться фільм з такими сценами.

– Це все нісенітниця, – свекруха махнула рукою, і Маша від злості прикусила губу. – Звикне. Нехай вчиться самоконтролю, і взагалі піде на стоматолога, там її немає.

Маша з надією подивилася на чоловіка, сподіваючись, що він хоч якось відреагує. Діма ж лише нижче опустив голову, вдаючи, що зайнятий вивченням шматка курки.

Її власний син, долю якого зараз вирішувала бабуся, сидів злий і було видно, що він ледве стримується, щоб не вибухнути.

Свекруха навіть не дивилася на сина, зосередившись на невістці. Її маленькі, водянисті очі свердлили Машу, змушуючи почуватися не у своїй тарілці.

– Ти мусиш розуміти, що історик – це професія для невдах! Кому потрібні ці твої манускрипти та дати?

– Максим обожнює історію. Ви хоч знаєте, що він бере участь у всіх олімпіадах? Йому це цікаво, це його вибір.

– Книжки читати та гроші заробляти – це різні речі, – свекруха взяла виделку і почала тикати нею в курку на своїй тарілці. – Медик – це не лише пошана. Це гроші, величезні гроші. Стоматолог – це взагалі грошова жила.

– Мамо, – Діма відсунув тарілку. – Ми не обговорюватимемо цього. Максим сам вирішить.

– Сам вирішить? – свекруха злісно розсміялася. – Йому шістнадцять років! Він не знає, що йому потрібне. Це ми повинні вирішувати. Я, як бабуся, маю право висловитись. Нехай іде вчитися на медика й крапка!

Марія відчула, як щось усередині стислося. Свекруха жила далеко, слава богу, і практично не втручалася у їхнє життя.

Ні, виносила мозок синові телефоном, але він намагався не звертати на це уваги. Але коли приїжджала на кілька тижнів раз на пару років, це перетворювалося на обов’язкову демонстрацію сили.

Щоразу, після цього, вони насилу мирилися з чоловіком, кілька разів мало не розлучилися.

Зараз же наближався час вступу. Свекруха, приїхавши в гості та звично поганявши Марію з приводу прибирання, раптово вирішила, що тільки вона краще знає, як жити онукові.

– Досить, – раптово стукнув по столу Дмитро і всі здригнулися від несподіванки. Це було так на нього не схоже, що на кухні запанувала дзвінка тиша.

– Дімо! – свекруха відкинулася на спинку стільця і ​​машинально схопилася за серце. – Що це було?

– Просто набридло!

– Набридло? – свекруха почервоніла від гніву. – Що тобі набридло? Коли ти зрозумієш, що я бажаю йому тільки добра! Я приїхала за тисячу кілометрів, щоб допомогти! Щоб мій онук не став двірником чи, вибач, учителем історії!

Діма повільно підвівся:

– Мамо, – сказав він тремтячим голосом. – Це моє життя! Це моя сім’я! Це моя дитина! Ти звалиш за тиждень, а ми залишимося тут. І якщо ти хочеш бачити свого онука лікарем, то… йди й сама вчися на лікаря.

Максим гикнув і дивився на батька здивованим поглядом. Маша тепер сама схопилася за серце, не розуміючи, що відбувається. Свекруха завмерла з відкритим ротом.

– Що ти сказав? – прошепотіла вона. Її син, тихий і скромний хлопчик, який мухи не скривдить і завжди слухає, кричить на неї? На неї, на маму?

– Я сказав, що якщо ти так хочеш, щоб у нашій родині був медик, то ставай ним сам, – повторив Діма. – Ти не стара. Вперед, іди вчитися!

– Дмитре… – голос свекрухи затремтів від образи. Її вираз обличчя на очах змінювався, – жінка стала схожа на скривджену дівчинку. – Дімо, ти… ти не розумієш, що кажеш. Я ж твоя мати. Я…

– Мамо, годі! Щоразу одне й теж. Ти приїжджаєш і починаєш вказувати, як нам жити! Обурюєшся, що Маша погана господиня, погана мати та дружина. Я мовчав, терпів!

– Але не чіпай мого сина! Це його життя! Досить того, що я послухався тебе і пішов навчатися на інженера. Вистачить! Я мріяв бути пожежником, я й досі мрію ним бути. А не креслити ці безглузді креслення.

Свекруха відкрила рота, щоб щось сказати, але Дмитро підійняв руку.

– Я люблю тебе, мамо. Але якщо ти не припиниш це зараз, ти поїдеш сьогодні ввечері. Я куплю тобі квиток на найближчий рейс!

Маша дивилася на чоловіка і відчувала дивне, майже фізичне полегшення. Їй здавалося, що вона дивиться на чужу людину.

Діма завжди був тихий, спокійний, він ніколи не підвищував голос і уникав конфліктів. Він мовчав, коли його мати критикувала її, йшов в іншу кімнату, коли починалися скандали.

Скільки разів вона просила поставити маму на місце? Скільки разів плакала, благаючи втрутитися? Невже це він?

Свекруха повільно встала. Її руки тремтіли, вона важко дихала:

– Ти… виганяєш мене? Мене? Свою матір?

– Я пропоную тобі вибір, мамо! Припинити вирішувати за мого сина, або поїхати.

Свекруха подивилася на Марію, і в цьому погляді було стільки ненависті, що вона фізично відчувала її.

– Це ця гадина налаштувала тебе проти мене?

– Мамо, ти мене не зрозуміла? Я беру тобі квиток, – Дмитро відкрив додаток Укрзалізниці..

– Ні! – свекруха схопила його за руку. Її пальці вп’ялися в рукав його футболки. Вона постояла секунду, потім похитнулася і, схопившись за край столу, опустилася назад на стілець.

– Будь по-твоєму. Але ти жалітимеш усе життя, що послухав її.

Вона подивилася на Машу, і в її очах читалася явна, неприкрита ненависть. Чомусь жінка моментально переклала всю провину на невістку, хоч отримала відсіч від сина.

Маша ж дивилася у всі очі на чоловіка. У душі не було радості, лише нерозуміння. Чому її чоловік не захищав її завжди? Роками мовчав, коли його мати допікала її, доводячи до нервового зриву.

Їй треба було радіти зараз, що він зміг захистити сина, але їй було прикро до сліз. Значить, таки міг, але не хотів? Вона була не достойна захисту?

Через тиждень, який пройшов дивно, бо всі вдавали, що скандалу не було і лицемірно посміхалися один одному, свекруха відчалила. На вокзалі, прощаючись, вона тихенько сказала невістці, люто примруживши очі.

– Ти виграла.

– Так, – демонстративно підійняла брову Марія. – Тільки ви граєте чужими долями, а я просто живу. Успіхів вам!

Свекруха поїхала, всі зітхнули з полегшенням, навіть Дмитро. Іноді Маша думає про те, що якби його мати жила поряд, то вони неодмінно розлучилися б.

В принципі добре, що Світлана Борисівна живе далеко. Далеко-далеко, у своєму місті, вона безнапасно живе життям своєї дочки, яка слухає кожне слово матері.

І завдяки цьому у неї вже за плечима два розлучення та троє дітей. Тому, вони якось упораються без її цінних порад, від гріха подалі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!