У чоловіка є огидна звичка розповідати своїй мамі все, буквально все. Для неї у нашому житті білих плям немає. Мене це дуже дратує, я вважаю, що ми окрема сім’я, і мені неприємно, що в наші справи лізуть сторонні люди, до яких належить дорогоцінна мама чоловіка. Чоловік моїх претензій не розуміє, він же мамі розповідає, а не комусь там сторонньому.
Лариса Дмитрівна – жінка ще досить молода, лише п’ятдесят років нещодавно виповнилося. Є чоловік, робота, загалом, не нудьгує біля телевізора пенсіонерка, яка живе лише чутками та плітками. Але з сином у неї надто близькі, на мій погляд, стосунки.
Діму, мого чоловіка, назвати маминим синком у повному розумінні цього слова не можна. Він може сам приймати рішення, у нього є власна думка, але його звичка абсолютно всім ділитися зі своєю мамою мене просто бісить.
Одна річ, коли це якісь побутові дрібниці. Типу, куди ми поїдемо у відпустку, як у нього справи на роботі. І зовсім інше – це наші з ним сварки, якесь суто особисте життя. Ось це, як мені здається, взагалі з дому виносити не треба, така інформація стосується двох людей – мене та її.
Можливо, я б спокійніше ставилася до цієї проблеми, якби не був у Лариси Дмитрівни такий довгий язик, тримати який за зубами вона абсолютно не вміє. Внаслідок цього наше життя стає надбанням усіх її знайомих кумів, що мене зовсім не тішить.
Дізналася я про це майже одразу після весілля. Ми з чоловіком до РАГСу майже не жили разом, так вийшло, тому в побуті притиралися вже під час офіційних стосунків. Звичайно, зовсім без дрібних сварок не обходилося, але й до гучних скандалів не доходило. Так, звичайне сімейне життя.
Посварилися ми через борщ. Я все життя його варю за рецептом, який мене навчила мама. Чоловіку смачно, але все одно не так, як він звик у своєї мами, про що він мені постійно нагадував. Одного разу мене це дістало, я почала обурюватися, так сварка й виникла.
І вже наступного дня увечері приїхала в гості свекруха. Мета візиту – навчити мене варити “той самий борщ”.
– Діма мені сказав, що ви вчора через це посварилися. Давай я тебе навчу, щоб більше через дрібниці не сварилися.
Я її, звичайно, не вигнала, зварили ми з нею цей борщ, але ввечері на чоловіка чекала серйозна розмова, що так взагалі-то не робиться.
– І що такого? Вона ж на тебе не кричала, просто прийшла і навчила варити борщ, – дивувався чоловік, ніби не чуючи суть моєї претензії.
А через тиждень інформація, що я навіть супу зварити не вмію, дійшла до моєї мами та ще й з фантазіями. Містечко не таке вже й велике, як здається на перший погляд. Але мати зі свекрухою навіть не в одній організації працюють і спільних знайомих у них немає. Дрібниця начебто, суп якийсь там, але неприємно. І взагалі то був борщ, перекрутили як могли.
Але борщ це так, квіточки. Ось коли у нас з чоловіком не виходило зробити дитину, тут проблема була масштабніша. Я своїй мамі про це не розповідаю, зате чоловік своїй розповісти вже встиг. Вона прийшла, чи не за руку потягла до якоїсь своєї знайомої, яка працює акушеркою у якійсь приватній клініці, де мене через неї за знайомством погодились прийняти. Уявляєте, скільки людей в курсі особистої проблеми?
І ось так у всьому. Чоловік їй навіть про мою спідню білизну розповідає. Купила собі гарний мереживний комплект, порадувати себе та чоловіка, так мені вже наступного дня зателефонувала Лариса Дмитрівна з лекцією, що таку вульгарщину пристойна заміжня жінка носити не повинна.
З чоловіком скільки разів розмовляла – все те саме питання завжди “а що я такого зробив, це ж мама”. Зі свекрухою теж сенсу розмовляти немає, у неї все “з найкращих спонукань, я хочу, щоб ви жили добре”.
А я так не можу, таке відчуття, що в якомусь реаліті-шоу знімаюся де постійно за мною хтось спостерігає і все напоказ. Чоловіка люблю, свекруха начебто не найгірша, але те, що відбувається, вже навіває думки про розлучення. Причина дурна з одного боку, але з іншого дуже неприємно, коли свекруха “виглядає” навіть з ящика з твоєю спідньою білизною.
- Ти ці коробки акуратніше став, не дрова вантажиш! Оксана завмерла на сходовому майданчику, так…
Половник ще висів над каструлею з ароматним супом, коли в кухню, навіть не знімаючи чобіт,…
Вона вже стояла з валізами біля дверей спальні, дивлячись на них обох, і голос її…
Оксана майже не відчувала мозолів на руках – так її приголомшила звістка. Щойно викопані мішки…
Ірина Миколаївна нарешті стала спокійною за сина. Навіть сама не одразу помітила, що перестала здригатися…
За пів року світ Лідії втратив чіткість. Спочатку розпливлися дрібні літери, потім обличчя на фотографіях,…