У Елли був коханець, але її алібі завжди було однакове – «пакет із продуктами»

– Їдемо. – сказала Елла і зручніше влаштувалася на задньому сидінні. Вони проїхали через арку в будинку, що веде з двору на проспект, звідки Ігор взяв курс в напрямку її будинку.

– Занадто довго ми сьогодні. – хвилюючись сказала Елла. – Чоловік уже може бути скоро приїде додому, а мене немає. Що я йому скажу?

– Придумаєш що-небудь, ти у мене розумниця. – заспокоїв Ігор і підморгнув їй в дзеркало заднього виду.

– Розумниця. – зітхнула Елла і стала дивитися в затоноване вікно. – Мені потрібно алібі.

– Подвезу до під’їзду? – запитав Ігор. Він зі своєю галантністю не допускав думки, що може підставити її. Іноді Елі здавалося, ніби він хоче зробити їх відносини очевидними для її чоловіка, знайомих і сусідів.

– Не зупиняйся біля під’їзду. – крикнула Елла, коли вони вже в’їхали на подвір’я. Вона побачила, що машина Веніаміна стоїть на паркувальному місці. Його вона не побачила – він в цей час діставав з багажника сумку.

– Так і знала, що встигнемо. – запанікувала вона.

– Не бійся. – заспокоював Ігор, бачачи в її очах переляк. Він промчав повз під’їзду і машина зникла за рогом.

– Що за ідіот? – сказав Веніамін і проводив поглядом машину. Він взяв сумку з речами, зачинив багажник і пішов додому, подивившись перед цим на вікна своєї квартири. Ігор, повернувши за ріг будинку, зупинив машину.

– Бувай!, – сказала вона, вийшла з машини і повільно попленталася до будинку. Підійшовши до машини чоловіка, вона піднесла руку до радіатора і відчула тепло. Значить, тільки приїхав. Потім, подивилася на вікна квартири і швидко пішла від будинку. Хвилин через п’ятнадцять вона повернулася, увійшла в під’їзд і, піднімаючись по сходах, повторювала про себе: спокій, тільки спокій.

– Ти вже вдома? – сказала вона, заходячи в квартиру і посміхаючись Веніаміну. – А я по магазинам ходила і захопилася, що не помітила як час пролетів. Ти, напевно, голодний? Зараз приготую вечерю! – сказала вона і поставила перед ним великий пакет з продуктами – своє алібі …