– Віка, ти з мене знущаєшся? Так? Що я тобі казала? Га? – свекруха підлетіла до Вікторії й вихопила у неї з рук флакончик із духами

– Віка, ти з мене знущаєшся? Так? Що я тобі казала? Га? – свекруха підлетіла до Вікторії й вихопила у неї з рук флакончик із духами.

– Лідіє Михайлівно, – приречено видихнула та. – Це подарунок мами мені на день народження. Що ви хочете від мене?

Свекруха кинула злий погляд у бік недбалої невістки. А Вікторії захотілося провалитися крізь землю, аби не перебувати в одній кімнаті з Лідією Михайлівною.

– Я хочу, щоб ти не розпорошувала цю погань у моїй квартирі! Цю отруту!

Вікторія не витримала й огризнулася:

– Але я хочу приємно пахнути, ви це розумієте? Я щодня ходжу в офіс! Проводжу пів дня серед інших людей. Мені потрібні й дезодорант, і парфуми! – Вона спробувала вихопити флакон з рук свекрухи.

Та спритно відступила на крок, не випускаючи флакон із рук.

– Якщо ти щодня митимешся, краще рази зо три, то й неприємного запаху не буде! Вчасно міняй речі та стеж за гігієною! Тоді й труїти себе і весь будинок цією гидотою не доведеться! – повчально сказала свекруха.

Вікторія ледь придушила бажання пирхнути свекрусі просто в обличчя.

– Це, – Лідія Михайлівна похитала флакончиком у руках, – я конфіскую. І щоб я більше подібного у своїй домівці не бачила! Розмова закінчена!

Свекруха гордо підвела голову і вийшла зі спальні.

Вікторія впала на ліжко і закопалась пальцями у волосся. Вона потягла пасма в сторони. Легкий біль допомагав впоратися з люттю, що бушувала всередині.

І навіщо вона взагалі погодилася на переїзд до свекрухи? Навіщо послухала Антона, який обіцяв мирне співмешкання.

Вони могли чудово жити у квартирі, де повним ходом йшов ремонт. Вікторія вже готова була дихати фарбою та пилом, аби не бачити Лідію Михайлівну.

Мати чоловіка виявилася жінкою із дивними порядками, простіше сказати, закидами. Після того як її чоловіка не стало, Лідія Михайлівна зациклилася на здоров’ї. Вона почала пильно стежити за тим, що потрапить до її будинку.

За два роки свекруха повністю відмовилася від будь-якої побутової хімії, яка містить «шкідливі речовини». Лідія Михайлівна сприймала лише господарське мило. Ним вона відмивала всі поверхні в будинку і навіть себе.

Вікторії на це було начхати, поки вони жили окремо. Вона вважала, що свекруха лише трохи поїхала головою. Але все змінилося, варто було опинитися з нею під одним дахом.

В перший же день свекруха викинула всю косметику Вікторії. Заборонила прати речі порошком та додавати кондиціонер для м’якості. Мийний засіб для посуду теж вирушив на смітник.

І все це Вікторія могла б пережити, стиснути зуби, та пережити. Але Лідія Михайлівна перемикнулася на дезодоранти та туалетну воду.

Адже за вікном був розпал травня, спека стояла неймовірна. Вікторія покривалася потом ще до того, як доходила до зупинки.

Вона не могла позбутися думки, що від неї смердить. Щоб уникнути гніву свекрухи, Вікторія дезодоранти ховала у столі на роботі. Але цього мало.

Вона відкинула волосся назад і подивилася у вікно. Ще кілька місяців, і ремонт буде закінчено. Вони з Антоном повернуться до своєї квартири.

Вікторія зможе перепрати речі. Прибрати цей ненависний запах господарського мила. Залишилося лише трохи потерпіти. Вона впорається…

Увечері за вечерею Лідія Михайлівна не проґавила нагоди вколоти невістку.

– Антоне, твоя дружина мене ненавидить, – сказала вона трагічним тоном.

Антон насупився і подивився на Вікторію. Та лише знизала плечима, мовляв, твоя мати, ось ти й розбирайся.

– Мамо, що ти таке кажеш? – Антон усміхнувся, спробувавши розрядити атмосферу.

Лідія Михайлівна скрушно похитала головою.

– Не заперечуй, я все знаю. Сьогодні твоя дружина принесла додому флакон із духами! Вона збиралася труїти мене цією хімією! Як таргана. Уявляєш?

Вікторія помітила, як Антон придушив тяжкий вдих. Він возив вилкою по тарілці, підбираючи слова.

– Мамо, заспокойся. Віка не ненавидить тебе, просто…

– Просто хоче швидше накласти руки на цю квартиру, – перебила сина Лідія Михайлівна. – Я ж бачу, як вона жадібно оглядає кожен кут.

– Вона пожила тут, зрозуміла, яка в мене зручна квартирка! І вирішила її собі привласнити! От і намагається мене зі світу зжити! – погрозила вона пальцем перед носом Вікторії.

Лідії Михайлівні варто було стати не бухгалтером, а письменником. Вікторія посміхнулася, подумавши, що з такою бурхливою фантазією свекруха могла б писати по двадцять книжок на рік. Але терпіти порожні звинувачення вона більше не збиралася.

– Лідіє Михайлівно, мені ваша квартира не потрібна. Живіть хоч сто років! Просто не лізьте до мене зі своїми безглуздими правилами та вимогами!

Свекруха миттєво злетіла:

– Як ти смієш так зі мною розмовляти? Я тобі хтось? Подружка з підворіття? Антоне, вгамуй свою дружину!

Чоловік погладив Вікторію по руці, закликаючи заспокоїтись. Але Вікторія різко піднялася з місця і кинула:

– Дякую, я наїлася.

Вона вискочила з кухні під крики, що долинали в спину, про те, яка вона невдячна, нічого не тямуща дружина.

Чоловік прийшов у їхню спальню лише через годину…

– Я заспокоїв маму. Але, Віка, будь ласка, не нервуй її. Ти ж знаєш, яка мама стала…

Вікторія надулася і відвернулася до стіни.

– І що, мені тепер прогинатися під усі її вимоги?

Антон підсів до дружини, погладив її по спині.

– Потерпи ще трохи. Нам небагато залишилося з ремонтом. І ми з’їдемо. Я розумію, що тобі важко, але не давай волю емоціям.

Вікторія відкинулася на груди чоловіка, гріючись у його теплі. Хоч на кілька миттєвостей, але вона відчула себе у безпеці.

– Гаразд, я намагатимуся.

Антон поцілував Вікторію у скроню і посміхнувся:

– Більшого я й не прошу.

…У суботу Вікторія ходила по торговому центру, обираючи собі нові речі. Після прання з господарським милом вони швидко набували вигляду ганчірки для підлоги.

Тому Вікторії доводилося регулярно поповнювати гардероб, щоб не хизуватися у зіпсованих речах.

Вона саме проходила повз хімчистку, коли почула до болю знайомий голос:

– Ось цю пляму треба видалити! Обов’язково! Тільки тканину не зіпсуйте! Акуратніше! Це натуральний шовк! Мені цю блузу з Італії привезли.

Вікторія здивовано підійняла брови й зазирнула в хімчистку. Біля стійки свекруха продовжувала щось пояснювати нещасному співробітнику. Вікторія прикусила губу, щоб не розреготатися.

Лідія Михайлівна отримала чек і розвернулася, насамкінець кинувши:

– Ще раз, прошу! Будьте обережними! Я старанно перевірю свою річ! Кожен сантиметр!

Вона повернула голову і зустрілася з Вікторією.

– Доброго дня, Лідіє Михайлівно, – проворкувала та. – Не чекала вас тут побачити. У світі хімії, отрути та шкідливих речовин. Що вас привело сюди?

Вікторія не стрималася і засміялася. Свекруха з гордим виглядом пройшла повз неї. Вікторія поспішила слідом.

– Лідіє Михайлівно, куди ж ви? Ми не договорили!

– Мені нема про що з тобою розмовляти, – прошипіла свекруха і прискорила крок.

Вікторія прикусила язика і мовчала аж додому. Вона забула, що хотіла купити ще пару футболок, що не зайшла в ресторан, де подавали смачні тістечка. Усе це відійшло на другий план. Головним було те, що вона сьогодні побачила. На власні очі.

Вони увійшли до квартири, і Вікторія відразу вловила шум телевізора. Чоловік був удома.

– Антоне, – з порога закричала вона, – Тоша! Ти уявляєш, що сьогодні сталося?

Антон виглянув у коридор і спитав:

– Щось гарне? Ти прямо сяєш.

Лідія Михайлівна відразу втрутилася:

– Не слухай її, синку. Твоя дружина перегрілася на сонці.

Але Вікторію було не зупинити. Вона підійшла до чоловіка і голосно сказала:

– Твоя мати, яка заперечує будь-яку хімію, здавала блузку в хімчистку! Ти уявляєш! Вона змусила мене прати руками, відмовитись від дезодорантів! А сама користується благами людства!

Антон перевів запитальний погляд на матір:

– Мамо? Це правда?

– Правда! – відрізала свекруха. – І що? Це моя улюблена блузка! І я посадила пляму! Її не можна прати милом! Що мені треба було зробити? Викинути таку дорогу річ?

– Мамо… – похитав головою Антон.

Лідія Михайлівна почервоніла і сказала:

– Не смій мене засуджувати!

Вікторія дзвінко засміялася.

– Вас ніхто не засуджує, Лідіє Михайлівно. Але ваші подвійні стандарти я не забуду! Тому завтра ж я почну прати речі порошком, користуватися дезодорантом та парфумами! Куплю собі косметику! І ви мені слова впоперек не скажете, зрозуміло?

Свекруха зім’яла в руках чек і кинула його в невістку. Вікторія легко ухилилася від папірця.

– А якщо ви мені ще хоч раз скажете про хімію, я особисто руками виперу вашу блузку!

– Ти мені загрожуєш? Ти?

Вікторія задоволено кивнула, цей раунд вона виграла за всіма правилами.

Свекрусі довелося упокоритися, що тепер невістка їй не підкоряється. Залишок спільного проживання Вікторія насолоджувалась чистим одягом та можливістю користуватися звичними речами.

Одна випадкова зустріч у торговому центрі змінила розставлення сил на їхній шахівниці. Ось як буває…

А ви що скажете про витівки свекрухи? Як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!