Влаштуватись на нормальну роботу стало практично неможливо. Але Толя обіцяв, що зможе вибитися в люди до появи сина. На той момент я була на третьому місяці очікування малюка. На жаль, обіцянки чоловіка залишилися невиконаними. Ні, він не лежав на дивані в очікуванні дива, а ходив на співбесіди та шукав пристойне місце. Зрештою, наші матеріальні запаси виснажилися, і чоловік влаштувався кур’єром

Майже три роки тому мій чоловік Толік на роботі написав заяву за власним бажанням. В усьому винний – новий начальник, з яким він не зміг спрацюватись. Раніше він працював під керівництвом свого однокурсника, який у разі чого прикривав Толю і виписував йому додаткову премію.

Але цього знайомого перевели в іншу філію, і мій чоловік залишився без додаткових плюшок. Першу зарплату новий начальник йому урізав, сказавши, що Толя не заробив на премію.

Наступного місяця історія повторилася. У результаті коли закрили проєкт, який очолював чоловік, йому нічого додатково не заплатили. Чоловік мовчки написав заяву та відніс керівництву.

За його словами, начальник намагався його провокувати на емоції, і вони мало не побилися. Добре, що звільнився Толя без догани у трудовій. Через кілька місяців після його звільнення пролунала епідемія.

Влаштуватись на нормальну роботу стало практично неможливо. Але Толя обіцяв, що зможе вибитися в люди до появи сина. На той момент я була на третьому місяці очікування малюка.

На жаль, обіцянки чоловіка залишилися невиконаними. Ні, він не лежав на дивані в очікуванні дива, а ходив на співбесіди та шукав пристойне місце. Зрештою, наші матеріальні запаси виснажилися, і чоловік влаштувався кур’єром.

Так, тепер він – один із тих хлопців на велосипеді, які за будь-якої погоди доставляють їжу містом. Звісно, таке місце вбиває чоловіче самолюбство. Ну а що залишається робити?

Мене, крім невідповідних умов праці, дратує те, що чоловік потрапляє додому вимотаний і втомлений. Він не в змозі навіть взяти сина на руки, не те, що мені допомогти.

Бачачи всю жалюгідність ситуації, мій батько неодноразово пропонував влаштувати Толю до нього в будівельну бригаду. Так, це теж не офісна робота, але там стабільні об’єкти та високий оклад.

Чоловік всіляко чинить опір і каже, що в будівництві нічого не тямить. Але, якщо вдома їсти не буде чого, йому доведеться вчитися чогось нового! Загалом, тато вже два роки натякає на те, що будь-якої миті готовий оформити до себе Толю.

Чоловік каже мені, що працювати на тестя йому не дозволяє гордість. Днями батьки знову були у нас у гостях. Вони привезли із собою сумки з продуктами, які Толік без збентеження забрав.

І навіть його гордість не здригнулася. Тато розповів, що у них готується будівництво нового готельного комплексу та категорично не вистачає людей. – Не хотілося б брати когось зі сторони, але співробітників для такого обсягу роботи у мене недостатньо. Ось, взяти б бригадиром когось зі своїх…, – багатозначно сказав батько.

Але Толік навіть вухом не повів, ніби це його не стосується. Після того, як батьки поїхали, я вирішила поговорити з чоловіком серйозно.
– Толя, скільки це буде тривати? Хіба ти не зрозумів, що тато для тебе всю цю історію з проєктом розповідав? Може, все-таки влаштуєшся до нього на фірму? Скільки можна ноги збивати на велосипеді, тим більше, що ти заробляєш які там гроші? – сказала я.

– Не можу я піти до твого батька, це не по-чоловічому. А як же моя гордість, моє его, зрештою? – відповів мені чоловік.
-Цікаво, де ж було твоє его, коли ти сьогодні продукти від батьків брав? Нічого не защеміло? – не витримала я.

– Отже, тепер я харчуватимуся тільки тим, що сам куплю, – буркнув чоловік.
– А нічого, що в тебе ще я і син є? Нам-то що накажеш їсти? – запитала я.
– Те, що принесли тесть із тещею, – незворушно сказав чоловік.

Толік і справді перейшов на роздільне з нами харчування. Тепер я ріжу салат, а він запарює локшину. Наскільки його вистачить, не знаю. Але, якщо чоловік не стримає свою гордість, я подам на розлучення. Нехай показує своє невгамовне его комусь іншому.