20 квітня 1986. Прип’ять. Вечір потихеньку наступав. Молодий студент мед.вуза на ім’я Степан втік на зустріч зі своїм другом Максимом, таким же студентом того ж мед.вуза. Місце зустрічі – площа.
Прибігши до площі, Стьопа побачив свого друга і помахав йому рукою. Макс відповів тим же.
– Вітання. Довго чекав?
– Здорово. Ні, не довго.
– От і відмінно. Ну що, пішли?
– Пішли!
Друзі зібралися піти в бар, який постійно відвідували. Прийшовши туди, вони просиділи до півночі. І коли відчули, що вистачить, вийшли з бару, ледве стоячи на ногах.
Ось вони виявилися на території парку. Степан запропонував трохи посидіти. Максим підтримав ідею. Сівши на першу-ліпшу лавочку, вони продовжили свою п’яну розмову. Але це тривало недовго. Їх бесіді довелося зупинитися, коли над їх головами стояв дивний гул. Ніби сова і олень одночасно намагалися видати звук. Притому такий гортанний і противний.
Хлопці підняли голову вгору. І як раптом з неба впало дивне щось. Це щось було схожа на гібрид людини і кажана. Шкіряні, великі крила. Голова була відсутня. Замість неї два червоних ока на грудях. Невелике хутро покривало тулуб.
Крилате щось подивився на хлопців. Ще раз видало противний звук і злетіло. Хлопці мовчки сиділи. Через кілька хвилин заговорив Стьопа:
– Що це було?
– Я … Я … не знаю. – промимрив Максим.
– По-моєму, ми з тобою перепили. Давай-но краще по домівках.
– Угу …
Хлопці встали і розійшлися, не попрощавшись.
26 квітня 1986. Сирени заповнили місто тривожними звуками. Натовпи людей йшли до автобусів. В одному з таких автобусів сидів Максим. Помітивши серед натовпу Стёпку, Макс насилу підібрався до нього.
– Здорово, Стёп.
– О, Макс, і ти тут!
– Угу. Як ти?
– Сам знаєш … фігово …
– Так, дурне запитання. – Максим перейшов на шепіт – До речі, ти пам’ятаєш ту ніч, коли ми бачили крилату БАБАЙКО.
– Пам’ятаю небагато. Ми з тобою тоді сильно перепили.
– Ні-і-і-т, друг, – простягнув Максим – Тоді ми з тобою не перепили.
– Тобто?
– На наступний день я вирішив розпитати декого про цього монстра. Так, просто, заради інтересу. Знаю одного дивака, який захоплюється містикою. Так ось, він теж це щось бачив. Я розпитав і ще кілька людей, і деякі з них теж бачили цю істоту. І здається мені, що воно нас хотіло попередити.
У Стёпкі округлилися очі.
– Тобто? Як так то? А як ти зрозумів, що воно попереджало нас?
– Це чудовисько якраз летіло з боку нашої АЕС …
