– Юро, а ти куди? — Світлана визирнула з кухні, витираючи руки об рушник і з подивом дивлячись на чоловіка.
Юрій, чоловік сорока п’яти років, менеджер великої будівельної компанії вирішив діяти. Він зібрав валізу, поки дружина на кухні клопотала зі сніданком для нього. І тепер стояв у коридорі великої затишної квартири.
Світлана завжди готувала вранці їжу та годувала сім’ю. Вона вважала, що правильний і ситний сніданок — це не лише міцне здоров’я, а й запорука успішного дня. Поки діти були маленькими, дружина підіймалася раніше за всіх і готувала на всю цю галасливу юрбу.
Дітей у них було троє, тож дружина не працювала, а займалася вихованням дітей. Добре, що заробіток чоловіка у всі часи дозволяв їм безбідно існувати, не залучаючи для цього трудовий потенціал дружини.
Юрій мовчав. Він розглядав Світлану, з якою прожив двадцять п’ять років, і розумів – він має рацію, треба діяти рішуче і негайно.
Дружина здала останнім часом, розпливлася, набрала зайвого, не було більше в її очах вогню і завзятих іскорок, що так притягують чоловіків. Вона давно вже не вабила його як жінка.
Для цього в Юрія була Неля, молода енергійна брюнетка, з якою він познайомився на одному з виїзних корпоративів компанії. Вона була гарна і розумна, і це одразу вразило Юрія.
А крім того, була сміливою та рішучою, що теж дуже імпонувало чоловіку. Він сам був такий. Сміливий та рішучий. І саме тому зараз стояв у коридорі з валізою.
Вже час! Годі вже, скільки можна! Чому він повинен жити з нелюбою жінкою та ще й витрачати на неї свої кровно зароблені гроші? Діти вже виросли, мешкають самостійно.
Іван та Петро вже самі працюють, здобули вищу освіту. Ольга, щоправда, ще навчається на четвертому курсі, але він завжди готовий допомогти. Тож із цим все гаразд.
А ось дружина … Чому вона повинна висіти на його шиї? Майже те саме йому і Неля говорить. І він розуміє – кохана має рацію. Юрій багато трудиться, не шкодуючи себе, а дружина сидить вдома. І витрачає його гроші.
– Давно вже час тобі від неї піти. Бач, як гарно влаштувалася, ледарка! — обіймала та казала йому Неля. — І поділити квартиру треба. Нехай в однокімнатній поживе, та сама хай собі на життя заробляє.
– Дійсно. Неля, ти маєш рацію. Адже нас вже нічого не пов’язує. Отже, треба вирішувати.
– Ти кудись їдеш, Юро? – Здивовано запитала його Світлана. – А чому не попередив? Я б тобі з собою бутербродиків приготувала. Не можна ж так зриватися голодним. Тим більше ти не знаєш, коли тобі вдасться поїсти. У відрядження, чи що?
– Слухай, що ти весь час прив’язуєшся до мене зі своєю їжею, га? Бутербродики! Дурня яка! Ти хіба не знаєш — зараз щокроку можна пристойно перекусити, поснідати, пообідати й навіть повечеряти? То я розплющу тобі очі — давно вже можна! Курка ти! Вічно на своїй кухні, ніби більше нічого в житті не існує.
Юрій сердився на дружину від того, що не міг розпочинати з головного, гордо і твердо сказати, що він її кидає, що йде до іншої.
– У тебе щось сталося? Ти чому на взводі, Юро? – М’яко і по-доброму запитала Світлана.
Вона давно знала, що у чоловіка є коханка. І припускала, що колись він захоче від неї піти. Сьогодні, мабуть, був такий день. Але Світлана була мудрою жінкою. Це по-перше. А по-друге, вона добре знала свого чоловіка.
– А тому! Тому що я йду від тебе, зрозуміло? Дістало мене таке життя!
– Ясно. А куди? — просто спитала дружина, ніби він повідомив, що на вулиці дощ.
– До іншої жінки. Вона не така як ти, красуня і розумниця! І ніколи не буде, як ти, весь час тертись на кухні! Вона має багато інших цікавих і важливих справ.
– О, тобі вдалося зустріти таку жінку? Вітаю, Юра.
– А що тут такого? Хіба я не вартий такої жінки? — Юрій навіть не вірив тому, як напрочуд легко проходить ця непроста для нього розмова.
– Ти? Гідний. Ти гідний навіть більшого, Юро.
– Ти справді так вважаєш? — недовірливо спитав Юрій.
– Так. Я так вважаю. Хто ж тебе знає краще за мене? Ти багато працюєш, пристойно заробляєш, ти розумний і, що вже гріха таїти, гарний!
– Ну, ти ж розумієш, мені ще й цю квартиру доведеться поділити, — вже м’якше, ніби вибачаючись, сказав Юрій.
– Розумію. І це буде слушно. Абсолютно підтримую тебе у цьому бажанні. Квартиру поділимо. Все, як належить за законом, — посміхаючись, сказала Світлана.
– Ну, ти це… Дякую тобі, звичайно, за розуміння. Чесно кажучи, думав, що ти скандал влаштуєш. А ти по-людськи поставилася. Все-таки, не дарма я тебе колись за дружину вибрав, — гордо вимовив чоловік.
– Тю… А навіщо скандалити? Ну, розлюбили ми один одного. І що? Тепер усе життя разом жити? Хто це вигадав? Не ми перші, – продовжувала Світлана.
– Ну і добре. Це непогано, що ти так думаєш. Тут ще таке запитання… Ти б собі якусь роботу знайшла, чи що. Адже я тобі перестану давати гроші. Ти ж маєш розуміти, що ми за законом станемо чужими. Чи ти на аліменти подаси? Так одразу попереджаю, що суд ти програєш ж працездатна, здорова жінка, Світлано. Просто багато років сиділа вдома.
– Сиділа? Тобто ти це так бачиш? А троє наших дітей самі собою виросли? Ну, добре, сперечатися з тобою не буду. А щодо роботи скажу так. Мені немає потреби її шукати.
– Як це? Чому? А на що ти житимеш? Чи ти сподіваєшся, що сини тобі допомагатимуть? Так вони тільки почали працювати, самим, мабуть, не вистачає.
– Не збираюся я в дітей гроші брати, що ти вигадав? — ніби навіть обурилася Світлана. — Я маю інший варіант.
– І який же, дозволь дізнатися?
– Тебе справді цікавить моє особисте життя після того, як ти втечеш від мене?
– Ну я з чистого співчуття та турботи цікавлюся. Все ж таки, у нас багато спільного, діти, наприклад.
– А я вийду заміж. І чоловік мене утримуватиме, — видала Світлана і почала чекати на реакцію Юрія.
– Заміж? У сенсі? — здивувався чоловік.
– У прямому. Скоро я стану розлученою самотньою жінкою. І тому маю повне право ще раз вийти заміж.
– І що є претенденти? Чи ти вважаєш, що знайти гідного чоловіка – це як до магазину сходити? Тим більше у твоєму віці, Світлано, чоловік скептично оглянув обличчя та постать дружини. — Треба реально оцінювати свої можливості.
– О, із цим проблем не буде! Навіть не сумнівайся! – Упевнено заявила дружина.
– Звідки ж така впевненість? — Юрій розв’язав стягуючу горло краватку. Він не помітив, як перейшов із коридору на кухню, де почав машинально жувати щойно випечені дружиною млинці.
– Ти вже вибач мені, Юрію, говоритиму з тобою відверто. Як то кажуть, відвертість за відвертість.
– Ну, кажи, — Юрій дожовував вже другий млинець. — Чай, чи що, налий мені. Що я стою…
– Я вже давно підозрювала, що ти хочеш мене кинути, — наливаючи Юрію чай, ніби між іншим, видала Світлана.
– Так? А звідки взялися такі підозри? – здивувався чоловік.
– Нехай це буде моїм жіночим секретом. Так от, тоді я подумала — а що ж чекає на мене в такому разі? І вирішила діяти.
– Діяти? — Юрій здивувався, аж перестав жувати.
– Саме так. Я зареєструвалася на сайті знайомств. І ти знаєш, була приємно вражена такою кількістю чоловіків, які бажають познайомитись.
– А що тебе понесло на такі сайти? Здивувала, не чекав від тебе такої спритності, — якось кисло сказав Юрій.
– Ну, ми тепер кожен сам за себе. Ось я і вирішила розпочати поки що підбір претендентів. Справа ця непроста, сам розумієш, і нешвидка. Тут не можна помилитися, щоб обранець не пішов колись до молодої та зухвалої. Ну, ти сам знаєш, що я тобі розповідаю.
– І що вже є кандидатури?
– О, звісно, є! І чимало! – М’яко і водночас хитро посміхаючись, продовжувала Світлана.
– Так? Цікаво, чим же їх могла привабити старіюча жінка, на кшталт тебе?
– Ти що? Жінки у такому віці, як я, найпопулярніші зараз на сайті. Ми просто нарозхват у мудрих, зрілих чоловіків. Що молоді — вони вітряні, непостійні, того й дивися роги наставлять. Вічно їх кудись тягне, все їм щось потрібно. Інша справа ми – спокійні, домашні, затишні, все знаємо, все вміємо, розуміємо, що потрібно чоловіку.
– Ну, це просто марення! Чоловіків завжди тягне на молодших, — заперечив Юрій.
– Тягне, не сперечаюся. Але після таких молодих їх тягне вже зовсім до інших жінок. А коли я ще написала, що чудово готую і маю свою житлоплощу, незалежну ні від кого, ми ж поділимо квартиру, ти сам сказав, то відбою від охочих не було!
Юрій мовчав. Він обмірковував те, що розповіла йому дружина. Чомусь неприємно було усвідомлювати, що в неї так добре все складеться після того, як він піде. Якесь почуття ворухнулося в душі. Ревнощі, чи що? Тільки цього ще не вистачало.
– То коли ти підеш? Я думаю, що на тебе вже чекають, Юро. Погано змушувати дівчину хвилюватися. Та й мені вже час. Сьогодні у мене запланована зустріч із першим претендентом. Потрібно ще себе до ладу привести. Він давно вже кличе мене зустрітися. Так, якщо вже ти зважився і йдеш, то що ж я тягтиму, правильно?
– Ти знаєш, я згадав. У мене сьогодні важлива зустріч з постачальниками. Залишу поки що валізу. Потім заберу. Увечері. Або завтра. І ти не ходи нікуди. Яка прудка! Це якось навіть зневажливо що до мене. Чоловік не встиг піти, а дружина вже у розгул. Зачекай з цим.
Юрій поїхав працювати. Весь день його мучили невиразні сумніви. Чи правильно він робить, чи не засудять його діти, чи не доведеться йому самому потім гірко пошкодувати про зроблене? Питання мучили й не давали змоги зрозуміти, правий він чи ні.
Адже самому Юрію представлявся цей варіант трохи інакше. Він йде до Нелі, але якщо там його щось не влаштовує, то завжди може повернутися до Світлани. А тепер виходило, що повертатися буде нікуди. У Свєти буде інший чоловік.
Ближче до вечора до нього нарешті додзвонилася Неля.
– А в чому річ? Я чекала на тебе вранці з речами? Чому ти не приїхав? Я тут придивилася квартирку для нас у дуже хорошому районі. А ще потрібно з’їздити в салон меблів, треба, щоб ти схвалив мій вибір по спальному гарнітуру. Так, і ще потрібно заїхати в турагенцію схвалити та оплатити поїздку. Ти пам’ятаєш про відпочинок, котику?
Неля говорила без зупинки, навіть не слухаючи, чи відповідає їй Юрій, чи ні.
– Неля! Помовч секунду! – Закричав він.
– Так, – вона перервала свій словесний потік.
– А що в тебе сьогодні на вечерю? — раптом запитав Юрій.
– На вечерю? Нічого … – Неля розгубилася. – Я ж на дієті. Та й тобі треба скинути зайве, адже ми обговорили це. Ну якщо ти хочеш, можна замовити щось із ресторану…
Вона ще щось говорила, а Юрій вже поклав слухавку. Він знав, що вдома на нього чекає ситна вечеря та спокійний розмірений вечір. І на відпочинок йому зовсім не хотілося.
Не буде інший чоловік його Світлану називати своєю дружиною. Не бувати цьому!
