Тетяна Миколаївна любила всіх онуків. Дві доньки, по два онуки. Вірніше – дві онуки і два онуки. Любила, але допомагала з дітьми лише старшій.
Першу доньку Яна народила тільки-но закінчивши школу.У вісімнадцять вискочила заміж. Тетяна стала молодою бабусею у сорок чотири роки. А от її чоловік не дожив до цієї радісної події – .раптово пішов із життя за чотири місяці до терміну дочки.
Через рік Яна захотіла здобути освіту. Мама допомагала, – дуже добре допомагала. І відпустку брала, і підмінялася на роботі, – намагалася, щоб доньці було легше. Навчання не пішло, бо стався другий декрет Яни. Стало ще важче.
Молодша дочка Єва вступила в училище, бо в інститут не пройшла, а платне мати не могла тягнути. Багато грошей йшло на онуків, – то одяг, то гуртки, Яна просила допомоги не соромлячись. Так і сипалися прохання, про гроші, посидіти, погуляти, забрати у вихідні.
Єва одружилася у двадцять вісім. Її племінниці було тринадцять, а племіннику десять. Мама все ще носилася з онуками. Яна знову розпочала навчання, – спочатку одні курси, потім другі, треті…
На одному місці вона не могла сидіти, тож курси манікюру пройшли невдало. Вона вирішила шукати себе в організації свят, але й там не зрослося.
Вона скрізь спізнювалася, все забувала. Наступний її порив був в інтернеті, – блогер із неї не вийшов. Як вона всім пояснювала потім – немає відповідного контенту.
Потім вона вирішила танцювати, бо голосу у неї не було, – як кажуть “ведмідь на вухо наступив”. Тільки це вже не влаштувало її чоловіка. Знову прийшов інтернет, курси дизайну, – але ж це ще треба і клієнтів шукати! А клієнти ж були зайняті!
Єва народила, коли мати вийшла на пенсію. Відразу двох, – хлопчика та дівчинку. Чоловік жартував: «За один раз відстрілялися. І вдало.»
– Ти матір не смикай і не надумай на неї своїх малюків повісити, – одразу сказала Яна. – Вона мені допомагає. І не молода вона вже. А ще працює. Не буде вона твоїх няньчити! Я її з депресії витягла. Якби не мої діти, то… – Яна так і не домовила.
Тетяна приїжджала, допомагала, але зовсім небагато. Яна дізнавалася, що мати збирається до сестри й перехоплювала ініціативу, – їй терміново потрібна була допомога.
Мати відмовити не могла, бо Яна завжди була переконлива. Єва нічого не просила, – ні грошей, ні допомоги. Грошей вистачало, свекруха приїжджала.
Зі свекрухою було простіше. Вона просто приходила у вихідний і йшла з дітьми гуляти, а Єва тим часом відсипалася. Іноді свекруха залишалася і на ніч.
Час минав, діти росли. Яна стала бабусею набагато раніше, ніж очікувала. Сама народ.илау вісімнадцять, дочка теж.
У тридцять шість вона не почувала себе бабусею, бабуся – це її мати. Почався наступний виток життя Тетяни – правнуки. Дочка почала підкидати їй своїх онуків. Вона ж працює, а мати давно на пенсії.
***
Тетяна втомлювалася. Не молода, за шістдесят уже давно перевалило, а ще й робота. Пенсії на онуків не вистачає.
Якось дорогою на роботу Тетяна невдало впала, перелом ноги, вивих руки. Перелом був складним, довелося робити оперативне втручання. Яна приїхала один раз, Єва щодня відвідувала.
– Мамо, ми не можемо тебе сьогодні забрати, справи. А завтра не матимуть змоги виписати? Полежала б ще день, – сказала Яна.
– Яно, може ти діток попросиш, я ж із ними сиділа? У вас машина є. Мені тільки до квартири дістатись, а далі я сама. Усього пів години, дочко.
– Мамо, ти своїм переломом перевернула моє спокійне життя! Хто забиратиме моїх онуків із садка? А танці Лізи? Нам тепер кидати роботу?
– Я манікюр зробити не встигаю, доведеться скасувати. Ти нас підвела! Я до тебе приїжджати не зможу, тепер усе на нас. Сама розуміти повинна, часу немає. Все на мені!
– Розумію…
***
– Єво, доню. Мене виписують сьогодні. Яна не може приїхати.
– Мамо, о котрій? Я зараз таксі візьму та приїду. У Гоші машина в ремонті. Я там тобі продукти купила, все у холодильнику. Готові страви в контейнерах. Приїжджатимемо щодня.
– А як діти?
– У нас самостійні діти, давно самостійні. Ніхто з нас не звик розраховувати на допомогу. Спершу було важко, але ми вчилися. Не думай про це. Може, до нас поїдеш?
– Ні, мені вдома звичніше. З рукою вже все добре, а з рештою я впораюся.
Яна майже не приїжджала, скаржилася телефоном на брак часу, звинувачувала матір у ситуації.
Єва щодня приїжджала. Допомагала з прибиранням, привозила продукти. Онуки, діти Єви, теж часто забігали.
Так минуло два місяці. Яна цікавилася, коли мати знову зможе допомагати з дітьми.
– Все, Яно, з правнуками самі справляйтеся. Мені важко, нога тепер часто болить та й грошей зараз у мене зайвих немає. Роботу довелося кинути.
– Мамо! Як ти собі це уявляєш?
– Так і уявляю. Я довго думала, поки сиділа одна, без твоїх онуків, моїх правнуків. Я була вам потрібна, поки була зручна. А коли не спромоглася, то ви навіть мене не відвідували!
– Ти запитувала лише, коли я знову зможу допомагати з дітьми. Ти не спитала жодного разу про здоров’я. Діти Єви самостійні, самі приходили, допомагали. Єва щодня приїжджала. А я так мало допомагала їй з дітьми.
– Мамо я ж все робила для тебе! Я тебе дітьми з депресії витягла!
– Звідки?
– Після відходу тата в тебе була депресія.
– Нічого в мене не було. Я упокорилася давно, ще, як він був живий. Доглядати важко хвору людину, – п’ять років були не простими. Депресії не було.
– Так, я його любила, але змирилася з неминучим. Відмучився, зараз у нього нічого не болить. Так кажуть про таке. У мене були ви. Справляйся сама, дочко. Зараз допомога потрібна мені. Допоможеш?
– Яким чином? Ти все звалила на мене!
– Дякую, доню. А Єву я не прошу, вони самі допомагають.
Єва продовжує допомагати, а Яна тільки іноді дзвонить.
А Тетяна Миколаївна ніяк не збагне, де схибила. Чому так відбувається? Яні віддала всю себе без залишку, – а коли допомога знадобилася їй, – послала до дідька лисого! А Єва, яку обділила своєю допомогою та увагою, – допомагає без прохань. Як так?