Я не розумію, що діється в сім’ї чоловіка. Одна справа поважати маму, але зовсім інша – покірно їй підкорятися, хоч би якими нісенітницями вона не страждала

Я не розумію, що діється в сім’ї чоловіка. Одна справа поважати маму, але зовсім інша – покірно їй підкорятися, хоч би якими нісенітницями вона не страждала.

Свекруха після весілля відкрилася мені несподівано з іншого боку. Я навіть не підозрювала, що в їхній сім’ї такий культ свекрухи, дуже вправно вона це приховувала.

Я, звичайно, помічала, що свекруха дуже поінформована та діяльна особа, але все було в межах, ціпок вона не перегинала.

Чоловік не біг до неї серед ночі, бо в неї ліва п’ята засвербіла, вона не намагалася мене під себе прогнути, так, бувало дуже наполегливо просила, але не більше.

А ось після весілля свекруха розкрилась на повну. Тієї м’якості вже не було, зі своїми дітьми вона розмовляла, як з рабами, що провинилися, до мене в мить стало більше претензій.

З моменту весілля минуло лише пів року, а я вже була готова тікати якомога далі від цієї родини. Мені дивно жити в сім’ї, де, окрім мене та чоловіка, є ще його мама, і вона там найголовніша.

Було обговорення ремонту в моїй квартирі, так свекруха почала розпоряджатися, що, де і як треба робити. І вона не пропонувала, а ставила перед фактом, як воно буде. І це в моїй особистій дошлюбній квартирі!

– У тебе, дитино, тепер немає особистого, ти заміж вийшла. Тож забувай швидше слово “моє”, – строго порадила мені свекруха, коли я почала обурюватися. А чоловік на мене зашикав так, ніби я в церкві матюки вирішила заспівати.

Можливо, я б ще посперечалася, спробувала якось перекрутити ситуацію, але остання витівка свекрухи мене просто добила. Я зрозуміла, що треба розлучатися.

У суботу вона прийшла до нас зранку, як завжди без попередження, та ще й не одна. Вона привела із собою чотирирічного племінника чоловіка.

Я вже взагалі нічому не дивувалася, знаючи, що свекруха живе в якомусь своєму всесвіті, де інші правила та норми поведінки. Але її слова мене прибили на місці.
– Ось, Сашко тепер житиме з вами, – просто констатувала вона факт.

У мене в голові за мить пролетіло мільйон думок. Я подумала, що з сестрою чоловіка щось трапилося, але чому тоді свекруха надто спокійна. Потім вирішила, що це жарт якийсь. Або сестра поїхала у відрядження. Або у свекрухи остаточно зірвало дах. До речі, правильним виявився останній варіант.

У свекрухи зірвало дах, тому вона вирішила, що її дочка не зможе виховувати нормально хлопчика, тому дитині краще буде у нашій родині з чоловіком.
– Моя донька – жінка, а хлопчику потрібне чоловіче виховання та міцна рука. На колишнього зятя тут сподіватися не доводиться, його самого хто б виховав, – зійшла хоч до якихось пояснень свекруха.

Так, вона зруйнувала шлюб власної дочки, зробила все, щоб батько не спілкувався з дитиною, а тепер вирішила проблему, привела нам чужу дитину.

Чоловік у мене виглядав розгублено, але навіть не думав протестувати. Я його питаю, чи не хоче він висловитися з цього приводу, тема серйозна, а він мукає щось на тему “мама в чомусь права”.

– Я не зрозуміла, чим ти незадоволена. Ви плануєте заводити дітей? Плануєте. Ось один у вас, вважай вже є. І він вам не чужий, це рідний племінник твого чоловіка.

А потім почала говорити, що чужих дітей не буває, особливо в сім’ї. Почалися міркування, що я можу сприймати хлопчина, як сина чоловіка від першого шлюбу, якщо мені так буде легше.
– Якби у чоловіка була дитина від першого шлюбу, я б за нього заміж не пішла, – я вже була обурена.

Потім попросила свекруху забрати дитину та звільнити квартиру. Думала їх виставити, а потім вже поговорити з чоловіком, але той став на захист своєї мами, тож я виставила за двері ще і його.

Не хочу мати із цим сімейством нічого спільного. Треба ж додуматися – забрати дитину у нормальної матері, своєї дочки, віддати її в іншу сім’ю, нехай і сім’ю сина, лише через свої дивні уявлення про виховання хлопчика.

І чоловік ще теж “гарний”! Маму він захищати став, потім дзвонив доводити, що ідея насправді хороша, просто я так відреагувала, бо мама мене приголомшила. А там я звикну до цієї думки, і все буде добре.

Не звикатиму я до цього ідіотизму. Тепер точно буде розлучення, моє терпіння скінчилося.