Роман був людиною, у якого практично все було. Окрема квартира, чудова робота, розкішна машина. Вечеря у ресторані, модні речі. Тобто повністю запакований. Ось тільки не було кохання.
Більше року тому він розлучився із дружиною, з якою прожив сім років. Одного разу вона йому сказала, що хоче жити тільки для себе, жодних дітей та сімейної метушні.
Вона дуже гарна для звичайного сімейного життя, а він для неї занадто простий і примітивний. Так, Роман завжди був правильним. Любив чесність та порядність.
Батьки завжди пишалися своїм сином. Ось тільки так сталося, що жили вони далеко, в іншому місті. І бачитись доводилося не часто.
Пішовши з роботи трохи раніше він їхав додому, щоб прийняти душ, а потім поїхати повечеряти в ресторан. Готувати не було жодного бажання.
Раптом йому спало на думку порушити свої принципи, заїхати купити якоїсь шаурми, кока-коли і провести неправильний вечір.
Під’їхавши до павільйону, ще здалеку Роман побачив маленького хлопчика, років п’яти – шести. Він сидів на фундаменті та розмазував сльози по щоках. У чоловіка боляче стислося серце. Вийшовши з машини, він підійшов до хлопчика. Присів перед ним навпочіпки.
– Ти хто? Що ти тут робиш? Де твої батьки?
– Я Єгорка. Я дуже хочу їсти, але не маю грошей. А маму забрали в лікарню, і я залишився сам. Мені страшно.
– А де твій батько Єгорка?
– Не знаю, мама казала, що він пішов від нас, коли я тільки народився.
– І скільки днів ти блукаєш на вулиці?
– Два дні. Дядечку, у мене є ключі, але я не можу увійти в будинок. Не дістаю відчинити. Спати доводиться у під’їзді. Холодно дуже їсти хочеться.
– Так добре, зараз купимо що небудь і підемо до тебе додому. Ти зможеш показати, де ти живеш.
– Так, я все знаю, мене мама навчила.
Роман набрав різної їжі, взяв хлопчика за руку і пішов до нього додому. Замок у дверях був досить високо для хлопчика, тому він не зміг його відчинити, а охочих допомогти, мабуть, не знайшлося. А може й не просив.
Увійшовши до квартири, Єгор одразу побіг на кухню, схопив хліб і почав жувати. Роман поставив пакети з їжею на стіл і сказав.
– Давай так, ти зараз добре вмиєшся і переодягнешся в чисті речі. А я поки що приготую нам поїсти. Єгор кивнув і побіг у кімнату, потім з речами пішов у ванну.
Роман зазирнув до нього, запитав, чи не потрібна його допомога, але хлопчисько відповів по-дорослому, що він чоловік і повинен давати собі раду сам.
Потім вони сиділи на кухні та вечеряли. Роман переживав, що Єгор хапає їжу й практично не пережовуючи, ковтає її. Потихеньку хлопчик наївся і почав засипати за столом.
Роман узяв його на руки і відніс до кімнати. Уклав на ліжко і вкрив ковдрою. Сам пройшовся квартирою. Це була маленька однокімнатна квартира, але, попри свій розмір, вона була дуже затишна, домашня.
На комоді стояли фотографії. На них молода жінка з Єгором. Вона була дуже симпатична з гарними правильними рисами обличчя.
Трохи походивши по квартирі Рома поставив собі питання, що я тут роблю? Навіщо мені це все? Потім подивився на сплячого малюка і зрозумів, що він просто вже не зможе піти.
Погладив хлопчика по голові, взяв ключі і тихенько вийшов із квартири. Швидким кроком дійшов до своєї машини. І перегнав її на вільне місце біля під’їзду. Піднявся сходами і зайшов у квартиру.
Єгор міцно спав. Рома повернувся на кухню. Прибрав усе зі столу, розклав продукти у холодильнику. У коридорі звернув увагу на записник у дзеркала. Знайшов і заварив собі каву, взяв книжку і почав гортати.
Там були дані мами Єгора, наче написані спеціально для нього. Ім’я по батькові, дата народження, номер мобільного телефону. Роман набрав номер, але абонент не був доступний.
І тоді він став обдзвонювати лікарні та довідкові, щоб дізнатися, у яку лікарню відвезли Литвиненко Ірину. І знайшов. То була онколо.гічна клініка.
Якось на душі стало зовсім не добре. Рома зайшов у кімнату, поправив ковдру у Єгорки, сам ліг на диван і одразу провалився в сон.
Коли розплющив очі, сонце вже заглядало у вікна. Єгора в ліжку не було. В кімнату зазирнула світла голова.
– Дядько ти вже прокинувся? А я зробив нам сніданок і нагрів чай.
Рома вмився і пішов на кухню. Там лежали на тарілці криво нарізані бутерброди. У той момент чоловікові здалося, що це найсмачніші бутерброди.
– Знаєш Єгор, я вчора знайшов куди відвезли твою маму. Я думаю, ми повинні до неї поїхати, щоб вона не переживала і провідаємо її. А мене зви просто Роман. Домовились?
Єгорка кивнув головою. Прибравши зі столу, вони почали збиратися. У лікарні чоловіки з’ясували, в якій палаті лежить Ірина й натягнувши бахіли, вони пішли до неї.
Відчинивши двері, Роман побачив виснажене обличчя жінки з синцями під очима. Побачивши сина, її очі стали великими і з них покотилися градом сльози.
– Синку, рідненький мій, я так за тебе переживала, ти зовсім один, лишився на вулиці. І як ти сюди потрапив, хто цей дядько.
– Мамочко, це Роман. Він мій друг, він дуже добрий. Він учора стільки смачного купив, я так наївся і заснув. А він лишився зі мною.
Ірина підвела очі на Романа.
– Хто ви? Дякую вам за сина. Мені нікого попросити про допомогу. Я не знала, де його шукати.
– Іро, не треба нервувати, будь ласка. Заспокойтесь. Ми з Єгором зустрілися випадково і одразу потоваришували. Ви не хвилюйтеся, я його не кину, він житиме зі мною. Лікуйтеся. А коли вийдете, він повернеться до вас.
Ірина заплакала і тихо, майже пошепки сказала.
– Я звідси не вийду. Це кінець. Раз ви друг, я хочу попросити, в записнику є адреса мого дитбудинку, де я виросла і дані директорки.
– Якщо можна, після того, як я піду, відвезіть Єгора туди. Я попереджала її, вона знає все. Це єдина близька мені людина. Більше в мене немає нікого, окрім сина.
– Іро, я сподіваюся, що все зміниться. Я зараз поговорю з лікарем і ми щось придумаємо.
Ірина спробувала посміхнутися. Рома залишив хлопчика з мамою, а сам пішов шукати лікаря.
– Мені порадувати вас нічим. Все дуже занедбане. Їй залишилося у кращому разі місяць, а може й менше. Вона зараз повністю на знеболюючих. На жаль, допомогти ми вже не можемо.
– Лікарю, я можу вас попросити? Я за все заплачу. Але можна перевести її в окрему палату та створити їй усі умови, щоб полегшити її останні дні.
– Добре, у нас є така палата. Але хто ви їй. Наскільки я знаю, у неї нікого немає.
– Я, просто друг її сина.
Розвідавши, що можна їсти Ірині, вони з Єгором поїхали закуповуватись. Коли повернулися до лікарні, Ірину вже перевели в окрему палату. Вона була просторою та світлою.
У холодильник, що був у палаті, вони вивантажили соки, фрукти. А потім на столику перед ліжком розгорнули гарячу їжу. Перемагаючи біль Ірина трохи поїла, щоб порадувати сина та його нового друга.
Вона дивилася на Романа з повагою та болем. І благала Бога, щоб цей чоловік не покинув її сина. Тепер буде кому відвезти його до дитячого будинку.
Щодня Роман приїжджав до Ірини, привозив гарні букети квітів. Розповідав усілякі кумедні історії. Ірина навіть повеселішала. Рома пояснив, що викликав свою маму для допомоги, щоб Єгор не залишався вдома один.
Минуло три тижні, у Ірини з’явився рум’янець на щоках. І в Романа затепліло сподівання, – може вона видереться. З надією він подався до лікаря. Але той навіть не дивився йому у вічі. Тільки й зміг сказати.
– Вона йде.
Роман не спав усю ніч, не знав, що робити. Метався по кімнаті, потім сидів на кухні і пив каву. Мама чула, як мучиться син, а чим допомогти, не знала.
Вона сама за ці дні прикипіла до маленького хлопчика. Вранці вона побачила, як син чепуриться перед дзеркалом. Це її дуже здивувало.
– Синку, ти куди такий ошатний зібрався?
– Мамо, я одружуся. Я довго думав і вирішив, я Єгорові ніхто, значить мені його не віддадуть. А якщо я стану чоловіком Ірини, це буде інша розмова.
– Зараз я поїду до друга, ти ж пам’ятаєш, він добрий адвокат. Все уточню, а потім до Ірини. А ви не нудьгуйте і приготуйте святкову вечерю.
Іра лежала і дивилася в стелю. У голові була лише одна думка: – Що чекає на її сина? Вона розуміла, що часу зовсім не залишилося і нікого з близьких немає, окрім Романа.
А Роман, – яке добре у нього серце, яка золота людина і який гарний. Чому він один. От такого б батька її Єгорці, але так не буває.
Двері відчинилися, і вона побачила усміхнене обличчя Романа. В руках у нього був величезний букет троянд. А ще якась коробочка. Він підійшов до ліжка і став на одне коліно.
– Іро, я стільки всього передумав. Я не хочу відвозити Єгора в дитячий будинок, я хочу, щоб він залишився зі мною. Якщо ти не проти.
– Але я йому ніхто. Виходь за мене заміж. Я про все домовився, у коридорі чекає представник РАЦСу. Це єдиний вихід. Я стану твоїм чоловіком і зможу досягти усиновлення. Ти згодна?
Жінка дивилася на Романа, як на Янгола. Її душу переповнювали емоції. Боже, звідки беруться такі люди. У нього величезне серце і він буде найкращим батьком для її сина.
– Так, я згодна.
Уся церемонія зайняла не більше пів години. Роман, як годиться, надів обручку на палець своєї дружини. Потім поцілував її в щоку і пішов до лікаря.
– Лікарю скажіть, а я можу її забрати додому? Адже, крім знеболювальних, ви їй більше нічого не робите. А уколи я вмію робити сам і мама моя її доглядатиме. Нехай хоч кілька днів поживе без лікарняних стін.
– Добре, я розпишу вам, як і що їй треба робити. Якщо буде зовсім погано, викликайте швидку.
Роман повернувся в палату і сказав:
– Ну, що дружино, ми їдемо додому. Досить тут стелю розглядати.
Медсестра допомогла одягнутись Ірині, посадила її в крісло на колесах і вони поїхали. Взявши Ірину на руки, щоб посадити в машину, він відчув, що вона практично нічого не важить.
У ній ледве тепліло життя. Йому хотілося притиснути її до себе і вдихнути хоч трохи життя в її тіло. На жаль, це було неможливо.
Увечері в їхній квартирі була велика святкова вечеря з приводу весілля. Єгор стрибав по квартирі від щастя. Мама була поруч і його найкращий друг та бабуся Олена, яка йому так подобалася.
Вночі Роман майже не спав, сидів поруч із Ірою. Вона то плакала, то стогнала. Він робив їй укол, і вона засинала.
Вранці мама годувала її сніданком, а потім Єгора та Романа. Так було ще п’ять днів. А потім серце Ірини не витримало болю.
Романові здавалося, що пішла частина його душі. Наче він втратив близьку рідну людину.
…Біля могили стояло двоє, – чоловік і маленький хлопчик. Позаду стояли батьки Романа та його друзі. Роман тримав малюка за руку, наче боявся випустити її. Єгор підвів на нього очі.
– Ромо, мені мама сказала, що ти мій тато, що ти знайшовся. Це правда? Ти тепер завжди будеш зі мною і ніколи не підеш, як мама?
Роман сів перед сином навпочіпки і міцно притис його до себе.
– Так синку, я знайшовся і завжди буду з тобою. А мама, вона не пішла, вона теж завжди буде з тобою, дивитиметься на тебе з неба і залишиться в твоєму серці. Вона завжди буде із нами.
Єгор міцно обійняв Романа за шию і притулився до нього. Потім обернувся і дивлячись на фотографію мами сказав.
– Мамочко, ти не хвилюйся, тато знайшовся і ми завжди будемо з ним разом. А я стежитиму за ним і за бабусею та дідусем. Ти тільки приходь до мене частіше, а я розповідатиму, як ми живемо. Я тебе дуже люблю і тата.
Він погладив своєю дитячою рукою мамине фото та взяв Романа за руку. А по щоках дорослого чоловіка текли сльози.
Так кардинально змінилося життя Романа. Тепер у нього з’явився сенс і людина, заради якої треба жити. Адже він обіцяв своїй дружині виростити сина, як рідного…