– Я вийшла з декретної відпустки і закохалася у свого керівника, чоловік починає щось підозрювати

Почнемо з того, що я себе ніколи не відчувала улюбленою.
Потрібною, веселою, цікавою співрозмовнику …

Здебільшого моя самооцінка як не дивно почала підніматися завдяки появі двох дітей і всупереч відсутній увазі чоловіка.

Загалом після декрету я вийшла на роботу. Мені важко сходитися з людьми, але поступово я з усіма освоїлася. І начальник мені попався спокійний і чуйний на нескінченні відгули через малих  дітей.

Як мені здавалося він мовчун і взагалі в «танку». Але пройшов час і ми розговорилися – аж надто багато спільних тем.

Тепер це було як наркотик – поспілкуватися, усміхнутися. Поступово все це роздулось до іншого роду думок в моїй голові.

Спочатку я постійно думала про нього, про його руки, про ходу, якою не поспішаючи як танцюючий пересувався він. Тепер я просто марю тим щоб він хоч пальцем торкнувся моєї руки.

Таке відчуття, що мені 18 і голова моя зайнята тільки однією думкою … Тепер до того ж я стала більше стежити за собою і змінювати спосіб життя згідно настрою щодня.

Я відчуваю, що він теж поглядає за мною. Бувають незрозуміі моменти, коли заходить в кабінет нібито щось сказати – і бац = забув … В повітрі напруга.

Іноді воно приємно, іноді ну дуже мучить мене. Намагаюся все списати на весняне загострення, на кризу шлюбу, на що завгодно, аби не піддаватися далі цим думкам.

Але весна пройшла, та й вдома все стало краще, а нові бажання постійно турбують мене. Був день на роботі – нічого особливого обмовилися новинами про себе, і все мене понесло – я чітко відчула таке бажання, що аж руки затремтіли.

У звичайному житті я на такі пристрасті не здатна, вірніше їх ніколи і не було в душі. Та й, вибачте за подробиці близькість для мене швидше обов’язок, ніж приємність.

А тут вистачило б одного дотику щоб понеслося. Самоконтроль справа хороша. Але чи потрібен він іноді. У положенні коли нічого не зрозумвло та й купа дітей в сім’ях з двох сторін.

Слово ХОЧУ долаю, але я борюся з ним щодня. Аж надто багато умовностей мене тримають в цих межах. Занадто. І дуже довго по-моєму. Думаю час покаже. Але знову ж таки життя одне …