Я вирушила з коханим чоловіком у незаплановану відпустку. На жаль, ми не змогли взяти з собою нашого пса Арні. Коли ми повернулися додому, з’ясувалося, що моя мама здала собаку в притулок. Своєму вчинку вона вигадала цікаве «виправдання»

Я вирушила з коханим чоловіком у незаплановану відпустку. На жаль, ми не змогли взяти з собою нашого пса Арні. Коли ми повернулися додому, з’ясувалося, що моя мама здала собаку в притулок. Своєму вчинку вона вигадала цікаве «виправдання»:

– Ви занадто багато возитеся зі своїм собакою. Час вже дітей заводити, а Арні вам тільки заважає!
Я одружена майже сім років. За цей час ми з чоловіком Олексієм встигли багато подолати.

Ми купили машину, закінчуємо виплачувати кредит і обидва працюємо з ранку до ночі. Загалом все добре. Єдине, чого нам не вистачає (але це вже думка мами, а не моя), так це дітей.

З дня весілля мама говорить про те, якими красивими будуть онуки, а ми щось не поспішаємо її радувати. Просто ми з Олексієм вирішили, що спочатку виплатимо кредит за квартиру, піднімемося кар’єрними сходами, а потім вже за дітей візьмемося. Коли ж ми з чоловіком взяли собаку, у мами мало не трапилася істерика.

– Краще б ви дитинку завели, а не цього блохастого в будинок привели. Тепер вже точно я можу забути про онуків – ви всю увагу своєму псу віддаватимете, – заявила мені мати.

Але згодом вона, здавалося, змирилася з присутністю Арні у нашому житті. Вона навіть привозила йому кісточки та із задоволенням гладила пса. Про історію Арні треба розповісти окремо.

Він – особливий пес. Ми взяли його із притулку. Невідомі люди пошкодили йому задню лапку і її довелося ампутувати. Таких тварин мало хто погоджується забирати із клітки. Але, побачивши оголошення та очі цього доброго й чарівного пса, я розтанула.

– Заберімо його додому, – запропонувала я.
Чоловік погодився. А коли Арні вибіг нам назустріч і почав лизати обом руки, ми зрозуміли, що це кохання на все життя.

За поведінкою наш пес зовсім не відрізняється від здорових родичів. Він бігає нарівні з чотирилапими собаками та із задоволенням виконує команди. Тепер ми не уявляємо свого життя без нашого хвостика.

Останні кілька років ми з чоловіком не були у нормальній відпустці. У кращому разі ми виїжджали за місто на вихідних. Але тут знайомий зателефонував чоловікові та запропонував замість нього злітати до Таїланду.

– Ми з дружиною захворіли, а виліт – за тиждень. Поки є час, можемо переоформити путівки на вас, – сказав він.
Ми з Льошею погодилися. Щоправда, постало питання: «З ким залишити Арні?».

Як на зло, всі наші друзі не могли дати притулок собаці: хтось поїхав у відпустку, хтось захворів, у когось була алергія на тварин. Ми вже зовсім зневірилися, як раптом мама запропонувала нам свою допомогу:

– Залишайте пухнастика зі мною. Я його і нагодую, і вигуляю, – добрішим голоском сказала мені мама. У мене і в думках не було, що вона задумала, щось погане.

Ми з Льошею спокійно відлетіли відпочивати. Мама регулярно нам дзвонила та розповідала про те, як вони з Арні погуляли та пограли. Однак, коли ми повернулися з відпочинку та зайшли до своєї квартири, собаки там не виявилося.

– Можливо, теща вийшла з ним на прогулянку, – припустив чоловік.
– Ні, щось тут не так, – сказала я – ні іграшок, ні миски, ні лежанки Арні тут немає.
Я знервовано почала набирати номер матері.

– Мамо, де наш Арні?- запитала я, зриваючись на крик.
– Там, де йому і належить бути. Я повернула до притулку, – рівним тоном відповіла мені мати. – Можливо, ви хоч зараз займетеся справою і потішите мене онуками. Ви ж зі своїм собакою зовсім з глузду з’їхали.

Ми одразу поїхали до притулку, звідки ще рік тому привезли додому Арні. Собаку нам віддавати відмовилися.
– Якась жінка сказала, що у вас незабаром з’явиться малюк, і пес став не потрібен, – сказав волонтер.

– Ви все не так зрозуміли, – звернувся до нього чоловік. – Нас не було в місті, а ця жінка – моя теща – погодилася доглянути Арні. Ми не збиралися від нього відмовлятися.

Понад годину чоловік доводив, що в нас і в думках не було кидати собаку, а сталася безглузда випадковість. Його докази та мої безупинні сльози зробили свою справу.

А коли Арні вийшов з клітки, він прямо-таки пустився до нас підстрибом. Нам погодилися повернути собаку лише за умови, що щотижня волонтери відвідуватимуть Арні та перевірятимуть, чи все у нього в порядку. У той момент ми були згодні на все, аби пес знову був із нами.

Після цього випадку я не хочу спілкуватися з матір’ю. Чоловік начебто заспокоївся і не сердиться на неї, але я поки не можу і не хочу її прощати. Як можна бути настільки безсердечною?! Не впевнена, що після появи наших із Льошею дітей я дозволю їй їх відвідувати. Від такої бабусі можна очікувати будь-чого.