– Розноситимеш салати, нічого задарма сидіти! – командирським голосом сказала Кароліна Терентіївна.
Вона сунула шістнадцятирічній Оксані в руки зім’ятий чорний фартух з білими розводами від крохмалю.
– Бабусю, але ж я гостя… – тихенько сказала Оксана, притискаючись спиною до стелажу з чистими фужерами в тісній підсобці ресторану. – На мені сарафан світлий. Я ж забруднюся!
– Переб’єшся, не королева! – шикнула на внучку свекруха, поправляючи бузкову блузку з воланами.
– За столами кожне місце на вагу золота. Від сватів рідня зі столиці приїхала! А від тебе все одно ніякого сенсу. Хоч на обслузі по-родинному заощадимо!
Дарина зробила крок у підсобку з боку роздавальної зони і зупинилася біля порога. На парковці вона затрималася лише на десять хвилин.
Шукала вільне місце, а згодом йшла через торгову галерею на першому поверсі комплексу. Кирило з донькою піднялися до банкетної зали раніше, і ось який сюрприз чекав їх біля кухні.
До цього весілля готувалися два місяці. Молодша сестра Кирила, двадцятисемирічна Ірина, виходила заміж за Марата – хлопця із дуже забезпеченої родини.
Кароліна Терентіївна так намагалася пустити пилюку в очі шановним сватам, що обрала найдорожчий панорамний ресторан у центрі міста.
Щоправда, три дні тому з’ясувалося, що гонору у свекрухи із зовицею значно більше, ніж накопичень. Їхнього скромного завдатку вистачило лише на легку нарізку та холодні закуски.
На основний бенкет, гарячі страви та обслуговування грошей у них просто не залишилося. Кирило тоді два вечори ходив за дружиною по п’ятах і благав врятувати маму з сестрою.
Дарина працювала головним бухгалтером у будівельній фірмі і рахувати вміла. Давати готівку в руки свекрухи вона відмовилася.
Проте сьогодні, за годину до приїзду гостей, сама піднялася до адміністратора і сплатила зі своєї картки весь банкетний рахунок.
Довгий касовий чек разом із картою лежав зараз у кишені її бежевого піджака.
– Це що за маскарад? – прямо запитала Дарина, входячи в підсобку.
Кароліна Терентіївна навіть вухом не повела. Тільки великі позолочені кліпси у вухах трохи хитнулися.
– О, прийшла нарешті! – буркнула свекруха, затягуючи фартух на талії онуки.
– Допоможи дівчинці вузол ззаду зав’язати. У мене свіжий манікюр. Закуски вже на дальній стіл носити час!
– Мамо, бабуся веліла мені за стіл не сідати… – плутано сказала Оксана, і її худенькі плечі смикнулися від образи.
– Сказала, для мене місця немає. А тітка Іра просила, щоб я під ногами не плуталася!
Дарина зробила крок до дочки. Одним рухом вона зірвала з неї казенний фартух і кинула його на край металевого столу.
– Кароліно Терентіївно, ви у своєму розумі? – з натиском спитала Дарина. – Оксанці шістнадцять років! Яка ще роздача салатів на весіллі рідної тітки?
– А що такого? – навмисне обурено розвела руками свекруха. – Молода, здорова, не зламається! Мені адміністратор таку ціну за зайвих офіціантів заломив – чисте пограбування! Навіщо чужим людям переплачувати, коли своя дівчинка без діла сидітеме?
– Тобто ви вирішили заощадити на моїй дитині? – Дарина зміряла свекруху поглядом. – Серйозно?
– І на місці за столом теж! – анітрохи не зніяковівши, випалила Кароліна Терентіївна. – У нас у розсадці кожен гість врахований! Свати шановні, від нареченого двоюрідні дядьки з дружинами прилетіли.
– Не саджати ж мені Оксанку на чолі зали поряд з ріднею Марата! Там табличка «Почесні гості» стоїть, між іншим!
– Значить, рідна племінниця нареченої у вас до списку гостей не увійшла? – Уточнила Дарина.
– Ой, не роби з мухи слона! – відмахнулася свекруха. – Подумаєш, трагедія! Постоїть годинку на роздачі, тарілки подасть, зате при справі буде!
У цей момент у підсобку бочком протиснувся Кирило у своєму тісному пісочному піджаку. Побачивши дружину з обличчям похмурішим за хмару, він винувато втиснув голову в плечі.
– Кирило, ти знав? – суворо запитала Дарина, дивлячись просто на чоловіка. – Ти стояв у залі і бачив, як твоя мати відправила нашу дочку на кухню служницею?
– Дарино, ну не починай, га? – промимрив Кирило напівголосно, боязко косячись у бік зали. – Мама як краще хотіла! Там правда з розсадженням накладка вийшла. Від Марата тітка із двома дітьми без попередження приїхала.
– І тому твоя дочка має тягати чужі таці? – спитала Дарина.
– Ну рознесе Оксанка пару салатників по-тихому, – кинув чоловік, ховаючи очі. – Ніхто з чужих і не зрозуміє, чия це дівчинка! Чого ти одразу скандал роздмухуєш?
– Ніхто не зрозуміє? – отруйно перепитала Дарина. – Ти рідний батько, чи так, мимо проходив?
Знаєте цю породу чоловіків, для яких мамине слово до пенсії закон, а власна родина – так, додаток? Ось і Кирило завжди намагався всидіти на двох стільцях. Три роки тому на дачі була точнісінько така ж історія.
Кароліна Терентіївна скликала своїх приятельок на шашлики, куплені коштом Дарини, а тринадцятирічну Оксану відправила до бочки з крижаною водою відмивати жирні шампури.
Тоді Дарина просто забрала доньку додому електричкою, але свекруха, мабуть, уроку не засвоїла.
– Слухай матір, Кирюшо, – справу кажеш! – одразу ж підхопила Кароліна Терентіївна, розпливаючись у задоволеній усмішці.
– Нічого твоїй дружині тут гонор показувати! Сама у новий костюм вирядилася. Зараз сяде за стіл і почне сьомгу з тарталетками тріскати!
– А Оксанка вам чим не догодила? – холодно спитала Дарина.
– Та глянь на неї! – фиркнула свекруха. – У цьому скромному сарафанчику все одно, як сіра миша виглядає. Ірочці весь вигляд на фотографіях зіпсує!
– У сватів усі пані при параді, у шовках та при зачісках, а ця бліда неміч тільки ганьбити нас буде!
– Ганьба яка, мамо… – тихо сказала Оксана, кусаючи губи, щоб не розплакатися. – Поїхали додому, будь ласка! Я не піду до цієї зали!
– Додому ми ще встигнемо, рідна, – м’яко відповіла Дарина, погладивши доньку по русій кісці.
– А ось вид на фотографіях ми зараз виправимо. Краса буде – око не відірвати!
Вона взяла з металевого столу зім’ятий фартух і засунула його в руки збентеженому чоловікові.
– Ти куди її тягнеш? – гукнула Кароліна Терентіївна, коли Дарина розвернула дочку до виходу.
– А хто салатники з олів’є на дальній стіл понесе? Зараз люди за столи сядуть!
– Ось Кирюша вам по-родинному і допоможе! – не повертаючись, кинула Дарина. – Він якраз у пісочному піджаку офіціанта. Ніхто з шановних сватів і не здогадається!
– Дарино, ну ти чого починаєш! – Кирило наздогнав дружину біля самих сходів і квапливо сунув злощасний фартух їй назад у долоню.
– Забери цю ганчірку, ради бога! Раптом свати побачать, що я з фартухом стою!
– Гаразд, Кирюшо, прибережу для найдостойнішого, – з усмішкою сказала Дарина і сунула згорнутий фартух у кишеню піджака.
Вони спустилися на перший поверх до торгової галереї.
У тому самому салоні вечірньої моди, повз який Дарина йшла чверть години тому, на вітрині переливалася під софітами розкішна срібляста сукня в підлогу.
З відкритими плечима, тонким поясом і легкою спідницею.
– Мамо, ти що задумала? – розгубилася Оксана, коли вони ввійшли до салону. – На цінник подивися, воно коштує чимало!
– За свій кошт гуляємо, доню, – усміхнулася Дарина. – Іди в примірювальну, не сперечайся!
Довго вмовляти її не довелося. Сукня сіла на струнку фігурку Оксани, як влита.
– Ой, ну чисто лялечка! – сплеснула долонями дівчина-консультант, оглядаючи покупницю. – Давайте зараз розпустимо їй косу? Тут локони просяться!
– Давайте, – погодилась Дарина. – Нам треба так, щоб рідня дар мови втратила!
За п’ять хвилин із сусіднього спа-павільйону прийшла дівчина, розпустила кіску Оксани, поклала густе русяве волосся великою хвилею і торкнула вії тушшю. З дзеркала на Дарину дивилася вже не затиснута школярка, а статна молода красуня.
– Ну як, мамо? – несміливо спитала Оксана, розгладжуючи сріблясту тканину на поясі, – не надто яскраво?
– Якраз! – оцінила Дарина і, не зморгнувши оком, приклала карту до терміналу на касі.
– Хай тепер бабуся розкаже про сіру мишу. Пішли нагору, свято у розпалі!
Світлий сарафан прибрали у фірмову коробку та залишили у касирки на зберігання. Мати з дочкою піднялися назад на другий поверх.
У банкетному залі вже лунала музика. Гості розсілися за круглими столами в очікуванні першого тосту.
Наречений Марат у суворому смокінгу сидів на чолі поряд з Іриною, чия голова в короні зі стразів постійно поверталася у бік кухні.
Коли Дарина з дочкою увійшли до зали, розмови за найближчими столиками стихли. Оксана йшла поруч із матір’ю, розправивши плечі, а срібляста спідниця гарно переливалася при кожному кроці.
– Куди ми йдемо, мамо? – тихенько спитала Оксана.
– Тут усі місця зайняті…
– На найкраще місце, – відповіла Дарина.
– Іди сміливо, не соромся!
Вона впевнено провела дочку через увесь зал до головного центрального столу за два кроки від молодят.
На самому видному місці, на чолі столу, стояло широке крісло з високою спинкою. Кароліна Терентіївна приберегла його спеціально для себе, поруч із батьками Марата.
Перед приладом красувалася дерев’яна різьблена табличка «Почесні гості». Дарина без зайвих слів переставила табличку до вази з фруктами та відсунула крісло.
– Сідай, доню, – виразно сказала вона.
– Сьогодні твоє місце тут на чолі зали.
Оксана опустилася в крісло, розправивши складки сукні. Мати Марата, що сиділа навпроти, привітно посміхнулася дівчині і повернулася до чоловіка.
– Треба ж, яка красуня у сватів підросла! Очей не відвести!
– Виходить, це молодша племінниця? – приємно здивувався батько нареченого.
– Дуже мила панночка!
І тут з боку роздавальної зони до головного столу на всіх парах помчала Кароліна Терентіївна. За нею, притримуючи пишний поділ з пір’ям, поспішала перекошена від злості Ірина, а слідом біг спітнілий Кирило.
– Ти що тут влаштувала, безсоромна?! – зашипіла свекруха, нависаючи над столом так, що її кліпси ледь не зачепили келихи.
– Ану марш із мого крісла, шмаркачко! Бач, вирядилася в срібло, як новорічна ялинка!
– Мамо, приберіть її звідси негайно! – примхливо тупнула ногою Ірина, не соромлячись ні нареченого, ні його остовпілих батьків.
– Це мій день! Якого біса ця малолітка виперлася у вечірній сукні прямо перед моїм столом?! Мені нервувати не можна, у мене зараз зачіска розвалиться!
– Ірочко, ластівко, не хвилюйся, зараз ми цю нахабницю виставимо! – заголосила Кароліна Терентіївна і вчепилася пальцями в спинку крісла, на якому сиділа Оксана.
– Вставай, кому кажуть! На кухні тарілки не винесені стоять!
Дарина зробила крок вперед, затуляючи собою дочку. Але тут Кирило раптом боляче схопив дружину за лікоть і з силою потяг до проходу.
– Дарино, вистачить ганьбити мою родину! – прошипів він крізь зуби, і його обличчя пішло червоними плямами.
– Ти спеціально Ірці весілля ламаєш? Ану підіймай Оксану і веди в підсобку, поки свати не зрозуміли, що в нас за богодільня!
– Що означає – ми ламаємо весілля?! – обурилася Дарина, висмикнувши руку. – Кирило, прокинься!
– Не кричи на мого сина! – на весь зал гукнула Кароліна Терентіївна, аж діджей біля колонки миттєво зменшив музику.
– Шановні гості, ви тільки помилуйтеся моєю невісткою! Ні гривні в урочистість не вклала, притягла свою дівку на все готове, начепила на неї мішуру і вмостилася на моє господарське місце! – Я це свято своїм горбом піднімала, а вони задарма їсти приїхали!
– Правильно, мамо! – підтакнула Ірина через спину розгубленого Марата.
– Нехай або на кухні відпрацьовують свою вечерю, або забираються геть із нашого ресторану! Маратику, скажи охороні, хай їх виведуть!
– Дарино, йди зараз же! – голосно зажадав Кирило, запобігливо поглядаючись на матір та сестру. – І Оксану забирай! Нічого вам тут за чужий кошт сидіти, раз ти маму не поважаєш!
На пару секунд Дарині стало так гидко, що слова застрягли у горлі. Вона взялася пальцями за спинку крісла та обвела поглядом зал.
За сусідніми столами гості перестали жувати і у всі очі дивилися на них. Чоловік, з яким вона прожила сімнадцять років, щойно при всій рідні назвав їх із дочкою нахлібницями.
Кароліна Терентіївна переможно підняла підборіддя, впевнена, що невістка зараз мовчки проковтне образу і піде. Але гра у зручну родичку закінчилася.
Дарина випросталась, сунула руку в кишеню бежевого піджака і дістала довгий касовий чек разом із банківською карткою.
– Адміністратор! – чітко покликала Дарина, дивлячись на старшого менеджера, який стояв із терміналом біля барної стійки. – Підійдіть до нас, будь ласка!
Молодий чоловік у суворому жилеті квапливо підійшов до центрального столу.
– Слухаю вас, Дарино Віталіївно, – чемно сказав він. – Давати команду кухні на подачу гарячого?
– Ні, гаряче для нас скасовується, – без пафосу, але так, щоб було чути в кожному кутку зали, сказала Дарина.
– Кароліна Терентіївна щойно оголосила гостям, що це її ресторан, і вона сплатила все свято своїм горбом. А ми з дочкою, виявляється, прийшли сюди задарма. От я й не хочу кривдити таку щедру господиню своїми грошима!
У Кирила відвисла щелепа, а з лиця свекрухи миттю сповзла переможна усмішка.
– Ти… ти що мелеш? – плутано пробурмотіла Кароліна Терентіївна, задкуючи. – Який ще адміністратор?! Дарина, прибери чек, свати ж дивляться!
– Нехай дивляться, адже свати шановні! – іронічно відрізала Дарина і простягла менеджеру чек із карткою.
– Юначе, годину тому я сплатила зі своєї карти весь сьогоднішній банкет та обслуговування. Гарячі страви на столи ще не виносили. Оформляйте повне повернення мені на карту зараз!
– Дарино, стій! Ти з глузду з’їхала?! – скрикнув Кирило, кидаючись до столу.
– У мами тільки на закуски вистачило! Чим ми зараз за банкет платитимемо?!
– Поняття не маю, Кирюшо, – з прохолодкою відповіла Дарина, прикладаючи карту до терміналу в руках менеджера.
– Здайте з мамою та Ірочкою порожні пляшки, або йдіть на кухню салати розносити! Адже Кароліна Терентіївна сама сказала: молоді, здорові – не зламаєтеся!
Термінал протяжно пискнув і видав білу стрічку повернення. Менеджер відірвав чек, віддав його Дарині і обернувся до розгубленої свекрухи.
– Повернення коштів на карту Дарини Віталіївни виконане, – не церемонячись, сказав адміністратор.
– Шановні господарі, ваш рахунок за банкет та гарячі страви знову відкритий. Внесіть повну суму до каси протягом п’ятнадцяти хвилин.
– Інакше гаряче ми не подаємо, музику вимикаємо, а офіціанти прибирають зі столів. Хто з вас платитиме?
У залі зчинився такий гул, що Ірина схопилася за свою корону зі стразів. Батьки Марата повільно піднялися зі своїх місць, з неприхованою огидою, розглядаючи нових родичів.
– Мамо?! – зірвалася на вереск Ірина, повертаючись до матері. – Ти ж клялася Маратику, що сама все сплатила?! У нас у конвертах стільки не набереться!
– Кирюшо, синку, діставай кредитку, рятуй матір! – голосила на весь зал Кароліна Терентіївна, хапаючись за щоки.
– Ой, ганьба яка перед сватами, господи! Дарино, поверни гроші в касу, ми ж рідня!
Дарина навіть не глянула у її бік. Вона дістала з кишені той самий зім’ятий чорний фартух, який Кирило повернув їй біля сходів, і поклала його на стіл перед свекрухою – поруч із табличкою «Почесні гості».
– Тримайте, Кароліно Терентіївно, вам сьогодні потрібніше, – глузливо сказала Дарина. – А ми з донькою поїдемо вечеряти туди, де за власний кошт сидять із задоволенням. Оксаночко, вставай, ходімо!
Оксана з усмішкою вийшла з-за головного столу і пішла до виходу поряд із матір’ю. За їхніми спинами вже лаялися наречена, свекруха і адміністратор ресторану.
Через три тижні Кирило все ще тулився у матері в її тісній двушці. Ключі від своєї квартири Дарина відібрала у нього ще на парковці біля ресторану, а його пожитки наступного ранку відправила з вантажниками на мамину адресу.
Щоб розплатитися за банкет на очах у шокованої рідні Марата, Кароліні Терентіївні довелося прямо посеред зали витрушувати всі подарункові конверти молодят і до того ж позичати у столичних сватів.
Ірочка досі не розмовляє з матір’ю через весільну поїздку, а сам Кирило щовечора дзвонить дружині зі скаргами, що мама забирає у нього пів зарплати за ту злощасну вечерю і годує одними порожніми макаронами.
Ну, скажемо, що макарони, – не сама погана їда! За що боролися, недолугі, – на те й напоролися…