Моя історія має початок в той час, коли ми були студентами. Мені 16, йому 18 років. Я – на першому курсі, після восьмого, він на 2-ому після 10-го. Я була закохана в нього «по вуха». Не могла дихати в його присутності, він – байдужий, іноді – знаки уваги.
Далі у нього армія, я чекаю листів, листувалися півроку, потім з армії перестав тихо писати , «пішов» в нікуди, тобто перестав писати.
Я страждала ще півроку, потім біль стихла, і я стала його забувати. До кінця третього курсу, мені приходить лист з військової частини від мого «хлопця» (як потім з’ясувалося його подруга, яка проводжала в армію вийшла заміж). Він став закидати мене листами, після дембеля повернувся в училище для відновлення.
У нього «відкрилася» до мене любов. Господи, чого він тільки не робив і на баяні для мене грав, і в любові зізнавався, на колінах благав вийти за нього заміж, пилинки з мене здував. А мені вже було байдуже, я сміялася над його любов’ю.
Далі шляхи наші розійшлися рівно на 32 роки. Скажу чесно, я його згадувала, думала, як він там, може, неправа я була, що відштовхнула його від себе. Думки були всякі.
З появою інтернету часто в «ФБ» набирала в пошуковику його прізвище, ім’я, місце народження, рік. А у відповідь тиша. І ось зовсім недавно дзвінок по телефону: «Ти мене напевно по голосу не впізнаеш, а я – ось хто».
Серце моє «заспівало», чесне слово. Проговорили не одну годину. Потім зустріч. Ми живемо в різних містах, але я часто дотримуюся тієї думки, «волею Божою». Почуття спалахнули з тією ж силою, що і раніше, ніби не було цих років розставання, але тепер уже не в кожного окремо, а разом.
Я в розлученні, вже 10 років як одна, він одружився 5 років тому, познайомився по інтернету. Каже, що не раз хотів розлучитися, але до дружини має почуття поваги.
І тепер тільки розмови по телефону. Знаю, що чоловіки цінують стабільність, для них зміни в житті – гострий ніж. Він говорив, що дружина збирається їхати в теплі краї, до своїх дочок, а він залишається. Ну, що це? Він знову змінює мене на когось, а потім повернеться, коли вже не потрібен? Як жити далі? На що сподіватися?
У Івана пішла із життя дружина Соломія. Зненацька - вранці не встала сніданок подати. Він…
– Кохана, у нас буде ювілей! Юля мовчала. Який ще ювілей? Вадиму тридцять один, їй…
У ресторані «Панорама» пахло запеченим м'ясом і чиїмись духами, надто солодкими для буденного вечора. Ювілей…
Галина саме збиралася відкласти комунальні квитанції, щоб насолодитися спокоєм п’ятничного вечора. За останній рік вона…
- Мама поживе в нашій спальні, їй потрібний спокій. Антон кинув спортивну сумку на порозі.…
Виделка брязнула об край тарілки, і цей звук здався Олені оглушливим у тихій кухні, що…