Життєві історії

– З наступного місяця ви сплачуєте Олені орендоване житло! І жодних відмовок я чути не хочу! – оголосила свекруха, жуючи пиріг невістки

By Liudmyla

November 16, 2026

– Коротше кажучи, ми тут порадились і вирішили! – Ельвіра Наумівна посунула на край столу серветницю й звільнила місце під лікті.

– З наступного місяця ви сплачуєте Олені орендоване житло. І жодних відмовок я чути не хочу!

Софія так і лишилася стояти з ножем над теплим яблучним пирогом. Макар поряд одразу втягнув голову в плечі і почав ганяти виделкою крихту по тарілці.

– Та гаразд? – не повірила Софія. – З чого раптом така щедрість?

– А з того, голубонько, що дівці двадцять шість років! – повчально заявила свекруха. – Їй особисте життя час влаштовувати, наречених шукати! Чекати, доки бабуся Олеся свої дві кімнати звільнить, можна до кінця днів своїх.

– Дай бог здоров’я нашій старенькій, вона вчора зі скандинавськими палицями три кола по парку намотала!

– Усіх нас переживе, – буркнув під ніс Макар, але під маминим натиском відразу затнувся.

– Капець, мені з мамою в одній спальні взагалі тісно! – занила Олена і постукала довгими рожевими нігтями по краю столу.

– Ні подружок увечері покликати, ні до обіду поспати! Мама о сьомій ранку радіо на всю квартиру врубає!

– Тому що порядні люди о сьомій ранку вже на ногах! – обсмикнула доньку Ельвіра Наумівна, й знову насіла на невістку: – Загалом дівчинці потрібен окремий кут.

– Не вік же їй на дивані в прохідній кімнаті маятися!

Шостий рік Софія була одружена з Макаром, але свекруха вміла дивувати як уперше. Жили вони у трьох кімнатах, які дісталися Софії від батьків.

Іпотека над душею не висіла, тому Ельвіра Наумівна твердо вважала сина з невісткою підпільними багатіями.

На ці вихідні у Софії взагалі планувалося генеральне прибирання після зими. Ще в суботу вона принесла в комору легкі драбини, довгу швабру, жорстку щітку та пачку щільних жовтих рукавичок. Збиралася відмивати рами на балконі, а натомість отримала недільну сімейну раду.

З бабусею Олесею восени вже вийшов показовий концерт. Матері свекрухи йшов сімдесят дев’ятий рік, вона двічі на тиждень плавала в басейні і тримала свою хрущовку у зразковому порядку.

У жовтні Ельвіра Наумівна прилаштувала туди молодшу доньку – начебто за бабусею доглядати.

Вистачило того нагляду рівно на два тижні. Олена заставила плиту брудними сковорідками, привела серед ночі веселу компанію та оголосила господині, що мити підлогу їй манікюр не дозволяє.

Бадьора пенсіонерка церемонитися не стала: виставила валізи внучки до ліфта і забрала ключі.

– Чекайте, Ельвіро Наумівно, – Софія відклала ніж і присіла з краю. – До чого тут бабусині метри і наш гаманець? Олена доросла, руки-ноги цілі. Хоче жити окремо – хай винаймає!

– За які мані, дозволь спитати?! – розлютилася свекруха і за звичкою провела пальцем по підвіконню, перевіряючи пилюку.

– Ти нинішні ціни на оренду бачила? Пристойне житло біля метро з’їсть у Олени всю зарплатню в перукарні! А їй ще одягатися гарно і їсти треба!

– Значить, можна зняти кімнату із сусідкою, – заперечила Софія. – Або взяти підробіток. Усі з малого починають.

– Ой, тільки не вчи мене жити! – зморщила ніс Олена. – З чужою тіткою ділити ванну? Фу, гуртожиток якийсь! І гро.бити здоров’я без вихідних я не збираюся, у мене від протягів поперек ниє!

Про ніжний поперек Софія пам’ятала чудово. У тому жовтні вони з Макаром дві години тягали коробки  Олени на четвертий поверх без ліфта.

Сама винуватиця переїзду тоді сиділа на підвіконні у навушниках і дула на свіжий лак.

– Нічого мою дівчинку по чужих кутках із сусідками прилаштовувати! – Завела свою шарманку Ельвіра Наумівна.

– Ви вдвох у трьох кімнатах барствуєте! Кредитів немає, дітей поки не завели, третя кімната взагалі під комп’ютер і прасувальну дошку простоює!

– Натякаєте, щоб ми Олену пустили до себе? – насторожено спитала Софія.

– Дуже треба! – одразу скривилася зовиця. – У вас тут туха непролазна, ви о десятій вечора спати лягаєте! І до метро на маршрутці тремтіти двадцять хвилин, а я хочу в центрі, щоб кав’ярня прямо в будинку була!

– І правильно хоче, молодість одна! – перервала невістку Ельвіра Наумівна, не давши їй слова вставити.

– Я вас з дитинства вчила ділитися між собою! Макар – старший брат! Хрущовка бабусі все одно колись Оленці відійде, якщо ви житлом забезпечені.

– Ось і сплатіть сестрі очікування! Що люди скажуть, якщо рідний брат найменшу в біді кине?

– Де ви тут біду розгледіли? – Софія торкнулася чоловіка за рукав. – Макаре, ти чого, як води в рот набрав? Поясни мамі, що ми в спонсори не записувалися!

Макар кашлянув у кулак і скачав на краю столу хлібну кульку.

– Ну, Сонь, ти одразу в багнети все не сприймай, – пробубонів він собі під ніс. – Ділов-то! Підтримаємо малу спочатку. Тимчасово ж!

– Тимчасово – це скільки років? – Не відступала Софія. – Бабусю Олесю терапевт у поліклініці космонавтам за приклад ставить! А ви при живій бабусі її кімнати ділите, вам самим не бридко?

– Ніхто нічого не ділить, не перекручуй! – обсмикнула невістку свекруха.

– Ми міркуємо практично! Поки наша Олеся зі своїми палицями по алеях бігає, Оленці приткнутися ніде. – А у вас кошти водяться, не прибідняйтеся! Ти ж із зими ще за два цеха  взялася!

Софія мовчки дякувала чоловікові за його балакучість. Вдень вона вела бухгалтерію в торговельній компанії, а з січня взялася за вечірню звітність у двох компаніях з виробництва меблів.

Щосуботи вона сиділа за ноутбуком, переглядаючи рахунки, щоб у вересні, вперше за п’ять років, злітати з чоловіком на море та замінити стару плиту.

Макар не поклав ні гривні в цю скарбничку. Він поклав свої бонуси в конверт на верхню полицю шафи, бо  придивлявся до модних литих дисків для своєї машини на літо.

І знаєте, чию роботу та підробітки підприємливі родичі вже здали в оренду?

– Навіть не мрій про це, – без помпи підсумувала Софія. – Вечорами я сиджу над таблицями заради відпустки та нової плити! А Олена заробляє собі на кав’ярні біля метро. От і все!

– Ну, Соню, чого ти так хвилюєшся? – скиглив Макар. – Ми відкладемо нашу відпустку на море до наступного року, це ж не терміново! Принаймні, в маминому будинку буде тихо і спокійно!

– Можеш перенести свої литі диски на наступний рік! – відмахнулася від нього Софія. – Я п’ять років не була у відпустці. Переїздів не буде, ось і все!

– Що ти маєш на увазі, не буде?! – підскочила на стільці та замахала руками Олена. – Ну, Макаре! Скажи їй! Я вже домовилася з господинею, мені треба перевезти свої речі у вівторок вранці!

Навіть горобці за кухонним вікном одразу замовкли.

– Яка господиня? – не зрозуміла Софія. – Ти вже знайшла квартиру? Як ти збираєшся за неї платити?

Думаєте зовиця хоч трохи засмутилася?  Абсолютно ні! Альона надулася від важливості та поклала телефон на стіл.

– Звичайна! – пробурмотіла вона. – Я звільнилася з перукарні в п’ятницю! – Моя начальниця зовсім з’їхала з глузду: вона вимагала, щоб я приходила о дев’ятій ранку, та ще й замітала волосся за стилістами! Дуже треба мені за дріб’язок спину гнути!

– Ти звільнилася?! – Софія втратила дар мови. – Без нової роботи ти побігла наймати квартиру в центрі міста?

– А навіщо зволікати? – прощебетала зовиця. – Варіант шикарний, прямо внизу є кав’ярня! Я сьогодні вранці зустрілася з господинею та віддала їй завдаток!

– До речі, Макар сам перевів його мені вчора і пообіцяв, що й надалі ви будете кожного місяця підкидати!

Софія глянула на чоловіка. Макар засунув руки в кишені спортивних штанів і ще нижче опустив голову.

– Макар? –  тихо спитала вона. – Ти віддав завдаток? З моєї карти?

– Не панікуй, Соню! – нервово випалив  чоловік. –  Я на завдаток свої кинув, із конверта, що на диски! А щодо твого вечірнього підробітку…

– Ну, мама весь тиждень дзвонила, ходила по кімнаті з пляшечкою валеріанки! У них же з Оленою щовечора крик до стелі.

– І ти вирішив дати мамі спокій моєю працею?

– Це ж лише на пару місяців! – гарячково прошепотів Макар. – До осені ще багато часу, я все владнаю! Поки Олена знайде гарну роботу без ранкових змін і віника, перекинемо господині з твоїх вечірніх. – Не на вулицю ж рідну сестру гнати!

– Золоті слова, синку! – одразу ж втрутилася Ельвіра Наумівна, поклавши складений аркуш паперу поруч із хлібницею.

– Ось, люба моя, номер телефону господині, та номер її картки для переказу. Оплата має бути здійснена суворо четвертого числа кожного місяця, плюс рахунки за електроенергію та воду. Не підведи дівчину, бо застава пропаде!

Олена розквітла, прихилилася спиною до стіни та діловим поглядом оглянула кухню.

– До речі, Софіє,  у тебе в коробці в коморі стара мікрохвильовка  стоїть? –  спитала вона, ніби нічого не сталося.

– Віддаси її мені у вівторок, щоб я не витрачала гроші даремно? І постільної білизни пару комплектів дістань, у тебе ж є запаси в шафі! А Макар після роботи перевезе коробки!

Софія стояла біля плити, й не знаходила слів.

– Значить, четвертого числа, – тихо повторила вона. – Плюс електрика, вода та мікрохвильова піч із білизною. Поки бабуся Олеся в парку кола намотує і не звільняє житлову площу.

– Ну а як же інакше, люба моя? –  поблажливо посміхнулася Ельвіра Наумівна, підтягуючи до себе тарілку з  пирогом.

– Ви найближчі люди, кому ж ще плече підставити?

– Добре, – сказала Софія й вийшла в коридор.

У коморі забрязкав алюміній. Через пів хвилини Софія повернулася на кухню. В одній руці вона несла  драбинку, а в іншій – довгу швабру, жорстку щітку та пачку товстих жовтих рукавичок. Весь цей арсенал з гуркотом опинився прямо біля ніг Олени.

Зовиця ахнула та підсунула ноги під табурет.

– Це що що за виставка?! – обурилася Ельвіра Наумівна.

– Працевлаштування на дому, – просто пояснила Софія.

– Раз тобі приспічило орендувати житло, поки бабуся квартиру не звільнить, бери віник та швабру й відпрацьовуй! Задарма, після двух робіт, я батрачить не наймалась.

– Що ти маєш на увазі, відпрацьовуй?! – Олена втупилася в гумові рукавички. – Ти себе чуєш? Я адміністратол зали, а не прибиральниця!

– Ти безробітна з п’ятниці, – нагадала їй Софія.

– А у мене саме гаряча зміна. Три кімнати, всі вікна з обох боків після зими, кахлі у ванній до стелі, і стара духова шафа всередині.

Плюс гора сорочок твого доброго брата на дошці для прасування!

– Це занадто! – розлютилася свекруха, підводячись з-за столу. – Моя дочка закінчувала курси сервісу не заради того, щоб зі щіткою по ваших кутках повзати! У неї від мильної води шкіра сохне і нігті ламаються!

– Зате без суворої начальниці, – не дала збити себе Софія. –  Приходиш у вівторок і п’ятницю о дев’ятій ранку. А по суботах їдеш із цією ж шваброю до бабусі Олесі – намивати підлоги та вікна, щоб старенька на табуретку не лазила!

– Перевірятиму пальцем по підвіконню, як твоя мама любить. Якщо не філонити і вичищати кожен плінтус, якраз до четвертого на свою кав’ярню біля метро наскребеш!

– Макар, ти чому мовчиш?! – Накинулася на сина Ельвіра Наумівна. – Твоя дружина знущається з сестри! Ти обіцяв переказати із заощаджень!

Макар смикнувся з місця, але Софія зупинила його коротким жестом:

– Сиди. До моєї карти в тебе немає доступу і не буде. – А ту суму, що ти вчора подарував сестрі на завдаток, ти сьогодні викладеш зі свого конверта на нову кухонну плиту!

– Звідки я тобі стільки викладу? – розлютився чоловік. – У мене в конверті залишок упритул під литі диски відкладено! Мені в середу у шиномонтаж їхати, я з мужиками домовився!

– Поїздиш на старих штампованих, – викарбувала Софія.

– А ще краще – на маршрутці, ціліший бюджет буде! Завтра я замовляю плиту з доставкою, розплачуєшся з кур’єром зі свого конверта.

– І ввечері по буднях вариш собі сам, доки я за ноутбуком цехові накладні зводжу. Любиш роздавати аванси за чужу працю – крутись, як хочеш!

– Це якийсь капець! – Олена схопилася, мало не зачепивши плечем драбину. – Макаре, ти ж божився, що вдома все схоплено! Мені господиня завдаток нізащо не поверне, якщо я у вівторок залишок за місяць не внесу! І що мені тепер робити?

– Бігти завтра о восьмій ранку до своєї перукарні, – порадила Софія, піднімаючи зі столу аркуш і простягаючи його свекрусі.

– Проситися назад за стійку, поки твоє крісло більш моторній дівчині не віддали. Або надягати жовті рукавички прямо зараз – балкон сам себе не відмиє!

Ельвіра Наумовна зім’яла папірець, висловила синові все, що думає про підкаблучників, і потягла насуплену доньку до передпокою.

Біля порога свекруха пригрозила зателефонувати бабусі Олесі та розповісти, яку жадібну розважливу дружину знайшов собі Макар.

Чекати  Софія не стала: через п’ять хвилин після  гостей сама набрала стареньку і в обличчях переказала недільні посиденьки з пирогом.

Бабуся Олеся реготала в слухавку так заразливо, що Софії довелося відвести телефон від вуха.

До травневих свят затія з переїздом у центр із тріском лопнула. Господиня завдаток, звичайно, залишила собі, і Олена зі своїми коробками залишилася на маминому дивані.

У перукарню вона приплелася тільки в середу, коли крісло адміністратора вже зайняла змінниця, – довелося йти помічницею зали і в гумових рукавичках відмивати миски від фарби.

Макар про литі диски більше не заїкається: їздить на старих штампованих, сам під’єднав нову плиту і тричі питає дружину, перш ніж покликати маму на пиріг.

А бабуся Олеся на Великдень весело оголосила рідні, що записалася до гурnjr танців і на все літо їде з подругою до Чорного моря.

Ельвіра Наумівна за столом трохи пиріжком з капустою не поперхнулася.

А, зрідка заглядаючи до сина, свекруха щоразу коситься на відчинену комору з драбиною і довгою шваброю – і за п’ять хвилин поспішає додому. Як кажуть, – помоглося нашій мамі…