Зовсім недавно я розлучилася. Ми прожили з чоловіком 12 років. У нас є дочка. Вона в третьому класі. Подруги мене відмовляли: “Нормальний мужик. Не п’є, працює, не ходить наліво. Любить тебе і дочку. Чого тобі ще треба !?”.
Але з ним я задихалася і забувала, що означає радіти життю. Вийшла заміж, тому що так було потрібно.
У тридцять років у знайомих дівчат по двоє, а то і по троє дітей, а я одна. Підвернувся він, не знаю, можливо, я і любила його. У нас народилася дочка.
Почалися побутові проблеми. Та й він шукав себе – знайшов сенс життя в релігії. Почав мене пригнічувати своїми правилами: не так одягаюся, не так ходжу, не так говорю. Це мене напружувало.
Так, він любить дочку. Але у мене є свої бажання, свої почуття, свої мрії. Багато хто подумає, що я егоїстка. Можливо. Не стану заперечувати, але життя одне. Тільки коли пішла від нього, я відчула себе знову живою.
Так, мені важко – у мене немає власного житла, він дає мені п’ять тисяч і на дитину за домовленістю, але я вільна. Все б добре. Але після того, як я поїхала на тиждень відпочивати за кордон – збулася моя мрія побачити Париж, – почалися проблеми.
Дочка залишалася за моєї відсутності з колишнім. Коли я повернулася, дитину як підмінили – вона не йде на контакт, відмовляється вчитися.
Не знаю що робити. Невже бажання зробити щось для себе – так погано? Життя одне. Я люблю дочку, але в той же час хочу і свого власного щастя.
Коли мій чоловік вперше назвав мене приживалкою, я якраз мила його тарілку. Другу за вечір,…
Екран телефону блимнув останнім повідомленням. Артем прочитав його, вилаявся і з силою ляснув долонею по…
Віра ніколи не вважала себе заможною. Навіть зараз, дивлячись на повідомлення у телефоні про зарахування…
— Та скільки можна тулитися одне в одного на головах? У мене двоє дітей, Вадим…
Павло був один у батьків. Пізня дитина, світло у вікні. Спадкоємця довго-довго чекали, а виріс…
- Віка, ти знову дитині суп із пакетів варила? Я ж казала, у нього шлунок…