Минуло вже майже 10 років, коли я поїхала за кордон. Їхала не від хорошого життя, а щоб заробити грошей та допомогти своїм донькам. Вони в мене вже дорослі, але ми лише втрьох на всьому білому світі. Їхній батько вирішив жити для себе і фінансово ніяк не допомагає. Коли вони обидві вийшли заміж, я поїхала заробляти гроші.
Варто сказати, що моїй старшій дочці дуже пощастило. Вона добре вийшла заміж. У неї чоловік пристойно заробляє. Є квартира та машина. Маринка моя навіть на роботу ходить не заради грошей. Просто їй подобається робити те, що вона робить. А так живе, як у Христа за пазухою.
А ось моїй молодшій доньці Галі не так пощастило. Чоловік у неї добрий, живуть душа в душу. Ось тільки жили вони в хаті батьків чоловіка. Там велика хата, у них була своя кімната. Але кухня спільна, тому свекруха постійно доньці розповідала, яка вона погана господиня.
Я сама встигла пожити зі свекрухою, знаю, що це таке. Тому я й вирішила, що маю молодшій доньці допомогти.
Перші п’ять років я відкладала кожну копійку. Працювала з ранку до ночі, щоб зібрати гроші. І накопичила пристойну суму. Коли повернулася, придбала молодшій доньці квартиру. У хорошому районі, поряд із школою, щоб діткам було поруч ходити. Адже у них за ці роки народилося троє дітей. Звичайно це не новобудова, але будинок не старий.
Після цього потрібно було в квартирі ще ремонт зробити, меблі оновити. Тож десь рік я віддавала всі гроші на те, щоб вони там облаштовувалися. З того часу я так і живу: отримую 800 євро, з них 500 одразу відправляю молодшій доньці. Ще 50 відправляю старшій, щоби не думала, що мати зовсім про неї забула. Мені на життя йде все, що залишилося.
І я не скаржусь, ні. Задля цього я і працюю. Ось тільки турбує мене одна річ. У дитинстві мої дівчатка були дуже дружні, завжди стояли горою одна за одну. Але зараз зовсім перестали спілкуватися.
Якось запитала у Марини, як там Галя, так вона пирхнула, мовляв, не знаю, подзвони їй і спитай. Адже живуть в одному місті, але зовсім не спілкуються. Не можу зрозуміти, у чому річ. Може це я в чомусь завинила?
Валентині Петрівні та Аркадію Карповичу щоліта донька та зять привозили онуків. Спочатку на місяць, бо…
Вдома було тепло та затишно і, швидше за все, пахло смачним обідом. Пам'ятаю, подумав, що…
Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Ніна, моя…
- Ви знову до неї їдете? Чому не до мене? Чим я гірша? Чому я…
— Ти хоч сам розумієш, що зараз зробив? — сказала мати, ледве стримуючи лють. —…
- Вмієш ти, Любко, секрети зберігати, - сказала я доньці. - Прямо, як емальоване решето,…