– Знаєш, мамо, відзначай свій день народження без нас! – Гаркнув син, та скинув дзвінок

Григорій уже збирався додому, але в незручний момент у нього задзвонив телефон. Він подивився на екран – дзвонила мати.

– Доведеться відповісти, – невдоволено подумав Григорій, – бо буде ж дзвонити, поки слухавку не візьму.

– Так, мамо, давай пізніше подзвони, а то я зараз на заводський автобус запізнюся, доведеться до зупинки трамвая йти, – сказав Григорій.

– Звичайно, як не подзвоню вам, все не вчасно. Я тільки хочу нагадати тобі, що в неділю в мене день народження. Не ювілей, звісно, ​​але все-таки – повідомила мати.

– Я пам’ятаю, мамо. Ми з Тамарою вже й подарунок тобі купили.

– Подарунок – це зрозуміло. А ти пришли мені Тамарку в суботу, годині о десятій ранку. Нехай допоможе мені, бо я сама не впораюся.

– А чим допомогти? Що їй сказати? – Запитав Григорій.

– Я в п’ятницю холодець зварю, з ранку в суботу його розбиратиму. А вона поки що квартиру прибере.

– Треба підлогу помити, сантехніку почистити – чужі люди прийдуть, не можна вдарити обличчям у багнюку. Пропилососить, штори попрасує та повісить. І ще треба помити люстру.

– Так люстра ж у вас високо висить. Ти б Віталіка краще попросила, – сказав Григорій.

– Я питала його, але він у суботу з Сашком сидітиме, поки Міла в перукарню піде. Нічого, Тамарка – здорова кобила, на драбину встане, та дістане.

– А як прибереться, допомагатиме мені готувати. Деякі салати приготуємо, яким настоятися треба, відіб’ємо м’ясо.

– Загалом, там багато напівфабрикатів треба зробити. А в неділю нехай до дев’ятої прийде – до кінця все доробить. Мені треба буде відпочити та зайнятися собою, щоб зустріти гостей при повному параді.

– Мамо, а кого ви запросили?

– Усього буде чотирнадцять гостей: ми з батьком, Міла з Віталіком, вас двоє та ще чотири пари – це мої колеги з дружинами та чоловіками, – відповіла мати.

Григорій не став одразу повідомляти дружині про прохання матері, бо розумів, що це не викличе у Тамари захоплення, а він хотів спокійно повечеряти.

Він почав розмову, коли дружина вже вимила посуд після вечері, та сіла перед телевізором із в’язанням.

– Тамаро, мати дзвонила, просила тебе в суботу прийти до неї до десятої, допомогти прибратися та приготувати.

– Цікаво, чому це я маю в чужій квартирі прибирання робити? У мене взагалі на суботу інші плани – я збиралася зі своєю мамою по крамницях пройтися, – заперечила Тамара.

– Тома, але мама сама просто не встигне і підлогу помити, і сантехніку натерти, і на чотирнадцять гостей приготувати, – і Григорій окреслив весь фронт робіт, який визначила для неї свекруха.

– Гришо, ти зовсім недолугий, чи наполовину? Коли тобі твоя мати все це говорила, ти не нагадав їй, що я на шостому місяці? Я в себе підлогу в три підходи мою, а вона хоче, щоб я в неї у квартирі, як білочка, по драбинах стрибала.

– Не знаю, Тамаро, але не можна зовсім не допомогти матері, – обережно сказав Григорій.

– Грицю, а чому Лідія Петрівна не покликала на допомогу твою сестру – свою старшу дочку, або зятя – Віталіка? – Запитала Тамара.

– Так Міла у суботу в перукарню йде, вона заздалегідь записалася, а Віталька сидить із дитиною, – відповів Григорій.

– Як чудово! Міла прийде на свято вся з себе гарна, а я маю з’явитися перед гостями зачухана після чищення чужого нужника, та дводенного приготування.

– Щоразу дивуюся простоті твоєї мами. Коротше, можеш переказати Лідії Петрівні, щоб вона не дуже на мене розраховувала.

– А тобі буде зручно після цього прийти й сісти за стіл? – обурився Григорій.

– А я можу не ходити! До речі, мене на день народження поки що ніхто і не запрошував, хіба що як обслуга.

– І взагалі, Гриша, ти пам’ятаєш, коли Міла ходила в положенні, твоя мати майже щодня бігала до них на квартиру прибирати та готувати.

– Віталік тоді трохи не збожеволів, навіть погрожував, що замки поміняє. Тобто, коханій доньці заборонялося навіть пальцем ворухнути, а Тамарку навіщо жаліти? Ось подивишся, вона і до нашого сина так само ставитиметься.

Тамара розуміла, що повністю відмовити свекрусі у допомозі, навряд чи вдасться. Але вона вирішила обмежитися приготуванням салатів та гарячого – м’ясо свекруха готувати так і не навчилася. І вже, звичайно, ніякого прибирання.

Наступного дня у Тамари було призначено черговий візит до консультації. Оглянувши її, лікар залишилася незадоволена:

– Чого ж ви себе не бережете? Тиск підвищений, тонус та аналізи не дуже. Так справи не підуть. Давайте на пару тижнів у стаціонар.

– Вітамінчики прокапають, поспостерігають, та й відпочинете трохи, таки на такому терміні працювати вже важко. Ось вам направлення. Завтра о дев’ятій ранку до приймального відділення.

– Валентино Іванівно, завтра п’ятниця. А можна я в понеділок ляжу? У свекрухи в неділю день народження, вона просила допомогти, – сказала Тамара.

– Ні, обов’язково завтра. У вашому становищі взагалі краще уникати гучних компаній. І ніяких «допомогти». Зараз вам усі мають допомагати.

Коли чоловік прийшов із роботи, Тамара розповіла йому, що завтра лягає на збереження.

– Значить, мамі ти допомогти не зможеш? – Запитав Григорій.

– Гриша, твоїй мамі виповнюється не дев’яносто три роки, і навіть не вісімдесят три, а лише п’ятдесят три. Вона не стара та немічна жінка. Це перше.

– І друге: навіщо вона запрошувала стільки гостей, якщо розуміла, що сама не впорається? Адже ми пропонували їй відзначити день народження в кафе.

– Нехай це дорожче, зате не треба було влаштовувати дводенний марафон з підготовки. Прийшли, посиділи, поспілкувалися, потанцювали, та розійшлися, задоволені один одним.

– Завжди так: спочатку створюємо труднощі, а потім мужньо їх долаємо. Тільки деякі люблять робити це за рахунок інших.

Вранці Григорій на таксі відвіз Тамару в стаціонар і подався на роботу. А ввечері йому знову зателефонувала мати.

– Гришу, ти не забув? Рівно о десятій Томка має бути в мене. І нехай не будує жодних планів – роботи багато, боюся, що до вечора не впораємось.

– Мамо, Тамара прийти не зможе – я її сьогодні вранці в лікарні відвіз, – відповів син.

– В яку ще лікарню? У пологовий чи що? Так їй термін лише за три з половиною місяці! – вигукнула Лідія Петрівна.

– Сказали, що на збереження.

– Це вона спеціально, щоб мені не допомагати! Що мені тепер робити? Приходь тоді ти, готувати не вмієш, то хоча б прибирання зробиш!

– Не вийде, я завтра чергую з восьмої ранку до восьмої вечора, так що доведеться тобі Мілу попросити, не весь же день вона в перукарні буде, – сказав Григорій.

– Ти розумієш, що кажеш? Міла прийде із салону із зачіскою, з манікюром, а я її примушу нужник чистити? – обурилася мати.

– А моя дружина в положенні, значить, може й нужник почистити, і люстру помити, і чотири тази салату нарізати? – образився Григорій.

– Знаєш, мамо, відзначай свій день народження без нас. А я в неділю краще Тамару в лікарні навідаю! – Гаркнув він і скинув дзвінок.

– Виходить, дружина мала рацію, стосовно матінки! Це я недолугий, вуха розвісив, матусю пожалів. Зате їй шкода тільки себе, та донечку – от і нехай разом відзначають! Годі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.