20-річна дівчина, студентка, забрала нас і відвезла в місто, в якому вчилася

Коли моїх батьків не стало, було дуже важко, родичів в нас не було, тому 5аша доля була ясна як Божий день. Інтернат.

Я потрапила в притулок, а моя п’ятимісячна сестра — в будинок малятка. Поки через місяць за нами не приїхала вона — єдина родичка, яка через суд домоглася права опіки над нами обома. Це була двоюрідна сестра вітчима.

20-річна дівчина, студентка, забрала нас і відвезла в місто, в якому вчилася; так ми опинилися у Львові. Вона привезла нас в комуналку, в якій орендувала кімнату; сусіди доглядали за нами, коли вона бігала на навчання і на роботу.

Якимось чином влаштувала мене в гарну гімназію, сестричку іноді брала з собою на пари і в офіс, де на півставки працювала секретарем, якщо вдома не було кому доглядати за нею.

Я не пам’ятаю навіть, щоб вона спала; ми завжди були одягнені, взуті, ситі і навіть розпещені.

Вона віддала мене на купу гуртків і ніколи не пропускала ні моїх концертів, ні змагань, шила нам з сестрою новорічні костюми, які завжди були найкрасивішими і дуже яскравими.

Я злилася, коли сестричка називала її мамою; ми псували все її відносини з юнаками, але вона була красунею: через нас вона не давала нікому шансу.

Але врешті-решт її життя почало складатися: вона побудувала відмінну кар’єру в тій організації, в якій починала секретарем, зустріла відмінного чоловіка, який замінив нам з сестрою батька, забезпечила нас.

Я вчилася в одному з кращих університетів Фінляндії, маю перспективну роботу; сестра надійшла в кращий медичний вуз України, і ми за все дякуємо її. Я плакала на її весіллі та плакала, вперше тримаючи на руках її сина, а пізніше і дочки.

Нещодавно вона померла. Вони з чоловіком поверталися від гостей — і не доїхали. І я лечу на батьківщину, щоб повернути свій борг.