4 роки в шлюбі. Діти, два близнюка. Але кохання немає, близкість так рідко, що соромно навіть казати. У такому настрої я закохалася у колегу на роботі, тепер зовсім не знаю що робити…

Вперше полюбила в свої 32 … але не свого чоловіка…
Пишу сюди, щоб як-небудь виплеснути те, що накопичилося. Може бути, хтось вже був у подібній ситуації і підкаже мені. Як бути далі?

Ми з чоловіком одружилися зовсім недавно, 4 роки тому. Зараз мені 32. Вийшла заміж швидше від безнадії. Тоді вже вік наближався до тридцяти. Хотілося сімейного щастя, любові і дітей. Вийшли тільки діти. Народилися близнюки. Щастя сімейного немає, любові як такої теж …

Не знаю, що підштовхнуло чоловіка до того, щоб одружитися. Може мама змусила? А може йому просто потрібна домробітниця. Якби знала, як все в підсумку вийде, то точно б не виходила заміж і не заводила дітей. В результаті у мене не двоє, а троє дітей. Всі проблеми я вирішую самостійно. Наводжу порядок не тільки за дітьми, а й за своїм чоловіком, який всюди розкидає речі.

У плані утіх взагалі все погано … Дуже нудно, без родзинки і якось зовсім не хардкорно. Рідко так, що навіть непристойно розповідати. Живемо разом тільки через дітей.

На роботі познайомилася з чоловіком, який на три роки молодший. Дуже цікавий. Він дуже кумедний і милий. Я зрозуміла, що закохалася. Закохалася без пам’яті. Лише зараз я зрозуміла, що в житті до цього нікого так не любила. Та й взагалі не любила. Це таке всепоглинаюче почуття.

Об’єкт моєї любові не одружений. Бачу, що він теж відчуває до мене почуття. Часто робить компліменти, намагається бути зі мною. Бачу, що його до мене тягне. І соромно зізнатися, але мене до нього теж тягне. Дуже дуже. Він знає, що я заміжня. Ми з ним поки не розмовляли на тему відносин. Але думаю, що все вийде.

Уже в голові перебрала мільйон всіляких варіантів розвитку подій, і немає жодного хорошого. Немає вибору без наслідків. І навіть якщо я не виберу нового чоловіка, то це теж своєрідний вибір. З одного боку я не хочу позбавляти дітей батька (яким би він не був). Але я більше так не можу.

Окремі пунктики – це родичі, які почнуть поливати мене брудом. Колеги точно не оцінять такого. Та й ніхто не відміняв золотого правила: «Не гадь там, де їси”. Хоча можуть працювати якісь правила, коли я розумію, що це той самий чоловік. Я точно розлучуся зі своїм чоловіком. Сподіваюся, він теж колись так полюбить, як полюбила я.