– А чого ти так злякалася? Боїшся, що твій “папік” тебе покине, та ще й копняка дасть? – хитро поцікавився брат. – То заплати мені два мільйони й живи спокійно. Більше не повернуся. Слово даю!

– Ну, привіт, сестро, – він повільно наблизився до новенької іномарки, з-за керма якої виходила Рита. – Не впізнаєш?

Вона зміряла його швидким поглядом.

– А повинна впізнати? Та гаразд, ти викапаний твій тато. Чого тобі треба, Вадиме? Давай коротше – у мене ще багато справ.

…Маленький Вадим не розумів, чому його не любить сестра Рита, але знав, що це так.

Вона ніколи з ним не грала, не забирала з дитячого садка, не дбала і взагалі вдавала, що його немає.

– Синку, Риті треба вчитися, – казала йому мама. – Вона в нас зовсім доросла, у неї свої інтереси. Головне, що ми з татом тебе любимо.

Так, сестра була старша за нього на десять років, і у них були різні батьки.

З вітчимом у Рити теж стосунки не складалися, але з ним вона стримувалася, оскільки той добре утримував усю родину.

А ось на Вадима це не поширювалося:

– Самі народ или – самі й виховуйте!

Батьки й не напружували її братом – навіщо атмосферу в сім’ї розжарювати?

І все ж таки ніхто не очікував, що сестра відмовиться від нього в найважчу хвилину, коли мама і вітчим не вижили в дорожній пригоді, і Вадима забере опіка.

– Я не маю наміру ламати своє життя через нього! – різко відповіла Рита, коли їй запропонували взяти під опіку брата. – Мені треба вчитися, кар’єру будувати. Ніколи немовлятам шмарклі підтирати!

Десятирічний Вадим уже давно не був немовлям, але це для Рити не мало жодного значення. У неї була мета в житті, і вона до неї йшла. Їй і так доводилося вчитися та працювати одночасно.

Непогано було б знайти багатого залицяльника, щоб полегшити собі життя, але з цим у Рити якось не складалося. Хоч і зовнішність у неї була приваблива, і характер вона намагалася не демонструвати, – не щастило і все!

Але, звичайно, їй жилося краще, ніж її братові в дитбудинку. Якби не Костя – його новий знайомий, – домашньому спокійному Вадиму довелося б зовсім не солодко.

А так вони удвох протистояли кривдникам, підтримували один одного, а згодом потоваришували по-справжньому.

З дитбудинку першим випустився Костя, а через рік Вадим переїхав до нього у двокімнатну квартиру, що залишилася у спадок.

Сам Вадим отримав від держави лише кімнату у гуртожитку, де жити було не надто приємно.

– Я не розумію, вам із сестрою квартира батьківська залишилася, – дивувався Костя. – Як це ти безхатьком виявився?

– Уявлення не маю. Сестричка, мабуть, постаралася, – Вадим за довгі роки в дитбудинку зрозумів, що за фрукт Рита. Вона жодного разу його не відвідала навіть. – Але нічого – я це з’ясую і заберу своє.

– Ти це, тихіше на поворотах, – з побоюванням глянув на нього друг.

Він знав, що Вадим у дитбудинку навчився стояти за себе і часом бував нестримним.

– Не бійся, все буде нормально, – посміхнувся Вадим.

Насамперед він вирушив за своєю старою адресою, але виявилося, що Рита там не живе.

– Так вона вже три роки, як переїхала, – повідомила йому балакуча сусідка. – Квартиру продала. Кажуть, що розкішне житло собі в новобудові в іншому районі купила.

Сусідка навіть знала назву того житлового комплексу, тож довго його шукати Вадиму не довелося. Як і виглядати сестру – він її одразу впізнав.

Костя заздалегідь знайшов дівчину в соцмережах, і, хоча на своїй сторінці вона давно вже не з’являлася, там були її фото – Вадим вже невиразно пам’ятав, як вона виглядала.

– Ну, привіт, сестро, – він повільно наблизився до новенької іномарки, з-за керма якої виходила Рита. – Не впізнаєш?

Вона зміряла його швидким поглядом.

– А повинна впізнати? Та гаразд, ти викапаний твій тато. Чого тобі треба, Вадиме? Давай коротше – у мене ще багато справ.

– Окей. Говорю коротко і ясно. Ти квартиру мамину собі незаконно захопила. Половина по праву моя. Тож будь добра…

– Ха-ха-ха! – Рита відверто засміялася. – Ти щось переплутав, хлопче. Після розлучення батько оформив усю квартиру на мене.

– Це ви там усі троє були привалами. Тож вільний зі своїми претензіями!

– Це брехня! Ти сама все влаштувала!

– Перевіряй, – знизала плечима сестра. – І не турбуй мене більше по нісенітницях.

– Мені гроші потрібні! Ти ж багата – я знаю! – у розпачі вигукнув він услід.

– Зароби, – не обертаючись, кинула вона і зникла в під’їзді.

Легко сказати. Вадим із Костею здобули спеціальності автомеханіків, але вчилися погано, та й хто їх без досвіду візьме?

От і доводилося їм працювати у місцевій автомонтажці за дріб’язок. А хотілося більше грошей, більше свободи.

– Однаково, сестричка твоя не своїм розумом заробляє гроші, – зі знанням справи заявив Костя. – Мабуть, багатий папік її проштовхнув на цю посаду помічника директора. Дівчата, вони ж усі недолугі! Тільки одним місцем …

– Та не схоже… Вона ж не просто якась секретарка… – заперечив Вадим.

– Окей. Можна все з’ясувати, а потім вирішувати, що робити, – не став сперечатися друг. – Прослідкуй за нею, на роботі я тебе прикрию. А ще Пашку попросимо – він в інтернеті нишпорить добре – може, щось нариє.

Через пару тижнів стеження і за допомогою Пашки друзі з’ясували, що у Рити й справді є “папік” – п’ятдесятидворічний директор тієї самої компанії.

Парочка ретельно шифрувалася, на людях з’являлася тільки в компанії інших колег та партнерів, але Віктор Сергійович регулярно ночами затримувався біля Рити. Приїжджав за кермом сам, без шофера, і підіймався у квартиру з паркування.

– Походу, він дуже боїться своєї дружини, – хмикнув Костя. – А вона, мабуть, нічого не підозрює.

А якщо Рита й досі не змусила “папіка” з нею одружитися, значить, її такий розклад цілком влаштовує.

– Думаєш, заплатить нам за мовчання? – із сумнівом спитав Вадим.

– А куди їй подітися? Ні, ну цей папік багатший за неї буде, звичайно, але він мужик серйозний – ще вломить нам… З сестрицею твоєю буде простіше домовитися.

Мабуть, Костя мав рацію.

– Ти божевільний? – Рита аж змінилася в обличчі, коли він виклав їй свої вимоги. – Зникни з моїх очей, шантажист недороблений! Не лізь, куди не слід, бо пошкодуєш!

– А чого ти так злякалася? Боїшся, що твій папік тебе покине, та ще й копняка дасть? – хитро поцікавився брат. – То заплати мені два мільйони й живи спокійно. Більше не повернуся. Слово даю!

– Ха-ха-ха, слово він дає! Та ти хто такий взагалі? Вали звідси, говорю!

– Три дні тобі на роздуми, а потім відправимо ці фоточки дружині твого “кавалера”.

– Та ще зробимо так, що начебто ти їх сама надіслала. Повір, така можливість є, – і Вадим з гідністю пішов.

Нічого не збиралася вона йому платити, та й не має у неї таких грошей! На посаді цій вона тільки рахувалася, і Віктор Сергійович платив їй не надто багато.

Вважав за достатнє те, що він додав їй грошей на квартиру і подарував машину.

Але Рита й цьому була рада – виявилося, що пристойна кар’єра їй не по зубах, та й взагалі працювати якось розхотілося.

Вона й не стала піддаватися на вимоги брата і навіть папіку про них не сказала – що він може, цей шмаркач!

І ось тут вона прорахувалася. Вадим, не дочекавшись грошей, та й взагалі будь-якої реакції від сестри, свою загрозу виконав.

– Ти взагалі очманіла, чи що?! – “начальник” кричав на неї, зовсім не стримуючись. – Ти забула нашу угоду?!

– Я тебе, злидню, на світ білий витяг, все тобі дав! Чого тобі не вистачало?

– Вітю, це не я! Присягаюся! – Рита мало не плакала. – Я просто тобі не розповідала, але це все брат мій…

– Який ще брат?! Чого ти мені голову морочиш? Пішла геть! І щоб я тебе більше не бачив!

– Та послухай мене…

Рита, збиваючись і плутаючись, розповіла про Вадима і шантаж.

– А! Тобто, ти ще й брата зрадила?.. – вкрадливо спитав він. – І зараз ще святу невинність із себе корчиш?

– Та нікого я не зраджувала! Я не знаю, як батько вмовив матір переписати тоді квартиру на мене! Я нікого не обманювала!

– Пішла геть, – злісно промовив Віктор Сергійович. – І дуже намагайся не потрапляти мені більше на очі.

Ні, вона, звісно, ​​його розуміла. Він із самого початку популярно пояснив їй, що дружину кидати не хоче і не може. Потім неприємностей не оберешся.

І вона з радістю погодилася не афішувати їхні стосунки, міцно тримала язик за зубами.

Її все влаштовувало. Чорт приніс цього братика! Ну нічого – Віктор відійде і щось придумає. Не може ж так усе закінчитися!

Однак наступного дня вона не змогла потрапити в офіс компанії:

– Ваша перепустка анульована, – байдуже повідомив охоронець.

Додзвонитися до Віктора Сергійовича також не вдавалося. Натомість відповів його заступник. Він вийшов до неї й тихо передав все ті ж слова начальника, наостанок порадивши не нахабніти.

Рита сіла в машину і рвонула з місця.

– Бачив цю червону тачку, на якій та дівка тут розкочувала? – Запитав автомеханік у колеги, якому допомагав Вадим.

– Ага, – хмикнув той, – недолуга. Машинку шкода, просто в мотлох, бачив на стоянці.

– Дівка жива?

– Кажуть, так. Щоправда, зламалася сильно.

Костя з тривогою глянув на Вадима.

– А в якій лікарні? – спитав недбало в іншого колеги.

– Та їх усіх у «травматологію» п’яту везуть.

Далі почали працювати мовчки.

– Поїдеш до неї? – спитав Костя тихо, коли друзі вийшли надвір.

– Подивимося. – буркнув він.

Головне, всі живі, а решту можна виправити. Чи не можна? Як ви вважаєте? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!