– А чому мама не працює? – Жінка у сім’ї не повинна працювати. Чоловік зобов’язаний приносити гроші. – А я, значить, повинна! Вчитися повинна, і працювати маю одразу. – Ти невдячна, тебе стільки років годували, утримували. Грошей безліч витратили. Так, повинна!

Жила собі Ніна спокійно і горя не знала. Як з дому пішла у вісімнадцять років, так ніхто про неї й не згадував.

Мати до неї ставилася дивно. Начебто і нормально все, але увага вся молодшій дочці. Не похвалить, не обійме. Батько взагалі ніколи її донькою не називав – Нінка та дівчинка.

Ніна спочатку переживала, а потім подруга поділилася своєю історією. Вона була старша, а отже, повинна допомагати, за дітьми дивитися, потім прибирати та готувати.

Бунтувати проти батьків було марно, після бунту слідувало покарання. Спершу позбавлення солодкого, прогулянок, потім відбирали гаджети. Грати було ніколи. Доводилося терпіти.

Ніна вирішила терпіти, а потім виїхати. Разом із подругою вони вирішили втекти. Ну як втекти, їм уже по вісімнадцять буде, просто поїхати з дому. Підробляли та готувалися.

Після випускного спалахнув скандал. Ніна хотіла навчатись в інституті, а мати наполягала, що вистачить й училища. Училище було поруч із будинком, та й підробляти можна.

Батько дружину підтримав. Грошей у сім’ї не вистачало, мати не працювала, а батько працював на місцевому заводі звичайним слюсарем. Гроші платили, але на родину мало.

– А чому мама не працює?

– Жінка у сім’ї не повинна працювати. Чоловік зобов’язаний приносити гроші.

– А я, значить, повинна! Вчитися повинна, і працювати маю одразу.

– Ти невдячна, тебе стільки років годували, утримували. Грошей безліч витратили. Так, повинна!

Ніна мовчки зібрала сумку і поїхала, доки нікого не було вдома, мати пішла в магазин, батько був на роботі. Залишила їм записку. Її шкільна подруга так і не спромоглася вирватися з дому.

Що вміла Ніна? Прибирати, мити, готувати. Але хто її кухарем візьме? Тільки посуд мити. А потім вона випадково побачила оголошення, були потрібні молоді дівчата, які не боялися ручної праці.

Зарплату обіцяли більше, ніж у кафе. Не на багато, але для Ніни відчутно. Треба було платити за орендовану кімнату.

Ніну, як і інших дівчат, взяли із випробувальним терміном. Потрібно було прибирати квартири після ремонту, робота брудна. Випробувальний термін витримали лише двоє, – Ніна та Катя.

Їх взяли, та й підвищили зарплату. Радості Ніни не було меж. Вона хотіла вчитися, але з цим довелося почекати. На навчання треба час, а жити було б ні на що.

Мати й так дала зрозуміти, що повертатися додому не варто. Виїхала, значить, дорога в один кінець. Одразу після від’їзду вона їй навіть не зателефонувала, просто написала повідомлення.

Ніна намагалася дзвонити, та їй не відповідали. Викинули з життя, сама впорається. Ось вона й справлялася. Робота їй подобалася, і вона влаштовувала господарів. Будь-коли готова вийти мити та прибирати.

Так минуло три роки. Ніна за цей час навіть відпустки не брала, їхати не було куди. Вдома ніхто не чекає, а на море треба багато грошей.

Якось їй зателефонували та повідомили про спадок. Ніна подумала, що це звичайні шахраї й не стала розмовляти.

У неї нічого не було, поживитися нема чим, якщо тільки кредит для цих аферистів взяти. Дівчина вже чула про таке. Дзвонили наполегливо і з одного номера.

– Дуже добре, що ви відповіли. Вислухайте мене.

– У мами немає сестер.

– У вашої мами є сестра, а ось мами вже немає. Тому ми вас шукаємо.

– Нічого не розумію.

– Давайте продовжимо під час зустрічі.
***
– Здрастуйте, Ніно. Щоб ви не сумнівалися – ось заповіт. – Жінка років п’ятдесяти простягла Ніні документи.

– Мою маму звуть Ольга, а тут чоловік!

– Це чоловік твоєї справжньої матері Ірини.

– Справжня мати Ірина. Там заплутана історія. Я називатиму їх на імена. Ольга одружилася з вашим батьком.

– Ірина всього на рік старша за сестру. Ірина народ ила вас і їй сказали, що дівчинка не вижила, у неї стався нервовий зрив, після якого була психіатрична клініка. Одна, друга… Іра не хотіла жити.

– Дитину, тобто вас, із лікарні забрала її сестра. У неї дитина з’явилася на світ не жива, за день до вашої появи. Ольга ваша тітка. Як вони все провернули у тоді, з’ясувалося нещодавно.

– Ваша бабуся дала комусь грошей, вона працювала в лікарні, і Ірині сказали, що вона втратила дитину. Іра була незаміжня, Ольга заміжня, і мати думала, що робить все правильно.

– Вона не припускала, що Ірина так переживатиме і справа дійде до нервового зриву. Ольга з першого дня знала, що дитина не її, але знаку не подавала. Не знав навіть ваш батько. І досі не знає.

– Пізніше Ірина вийшла заміж, чоловік повіз її в інше місто. Він був набагато старший, в батьки годився, але любив її. Там у них з’явився син. Про тебе вона ще нічого не знала.

– Але одного разу Ольга написала їй листа і все розповіла. Просила не турбувати, а лише допомагати грошима. Тоді ж відбулася розмова Ірини з вашою бабусею.

– Вона благала нічого не робити, боялася відповідальності. Вам уже було дванадцять. Щомісяця Ірина надсилала гроші Ользі на ваше утримання. Переживала. А потім сталося нещастя, син Ірини загинув.

В Іри знову стався нервовий зрив. Вона знову потрапила до лікарні. Її чоловік був уже серйозно хворий. Пішли із життя вони майже в один день.

– Але про який заповіт може йтися, якщо Ірина була у психіатричній лікарні?

– Заповіт був написаний її чоловіком. В Іри нічого не було, крім його кохання. І гроші висилав він. Ось так. У нього, крім Іри, теж нікого не було. Ви єдина спадкоємиця, ділити ні з ким не доведеться.

– Як вони могли?

– Матір ти не засуджуй, вона більше жертва у цій ситуації. Вона до останнього дня надсилала гроші.

– Гроші? Я ніколи їх не бачила! Мене вже три роки не було вдома. Вдома? У мене й домівки немає. Ось чому мене не любили.

– Але ж гроші ти… Ольга казала, що ти навчаєшся в інституті, потрібні гроші.

– Я працюю, про навчання довелося забути.

– Значить, Ольга просто їх привласнила. Я допоможу вам із документами, але гроші не повернути. Вона більше їх не одержує. Вичерпалося джерело.

– А дім у вас тепер буде. Не біля моря, але місце дуже гарне. І вчитися ви можете. Єгор Борисович був забезпеченою людиною. Вам дістанеться будинок, акції, рахунок у банку.

…Родичі про Ніну згадали. Вони ще не знали про спадщину, просто потрібні були гроші. Молодша сестра зібралася вступати в інститут. Треба було десь жити, і гроші також були дуже потрібні.

– Мене немає і не буде у цьому місті ніколи! Я вступила в інститут і навчаюсь, часу на вас немає!

– Вступила? Як? Ти ж три роки…

– Яке це має значення? Заплатила та вступила.

– Заплатила? А в нас немає грошей. Ледве кінці з кінцями зводимо. Дочку треба вчити.

– Ось і вчить доньку. Невже не накопичили за всі роки?

– Ти про що? Батько один працював.

– Мама надсилала гроші для мене. Навіть коли мене вже не було вдома… не вдома, а у вас.

– Ти все знаєш?

– Знаю. Твоєї сестри, тітки Олі, вже немає в живих. Напевно, ви помітили, що грошей немає.

– А їх і не було.

– Були. Є навіть видрук рахунку. Три роки після мого від’їзду ви їх отримували. Суми були пристойні.

– На гроші купилася, а скільки ти нам винна за виховання?

– Нічого я не винна! Ви все отримали сповна. Ви мені навіть не дзвонили та не відповідали на мої дзвінки. Я вважала вас батьками!

– Не шукайте мене! Я вам платити, як мама, не буду. Ви зіпсували життя їй та мені! Але тепер у мене все гаразд. Є житло та гроші. А вас у моєму житті більше не буде! Прощавайте…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!