– А чим, на твою думку, масажистки займаються? Зовсім ти, люба, з’їхала з глузду! Я думала, що ти після розлучення все-таки прийшла до тями. А тебе геть куди понесло!

– Ой, дивись, Свєта! Як відіб’є Галя твого Віктора, так знатимеш. Втішаєш її таку нещасну і самотню, а дарма! – голосила мати.

– Мамо, не лізь, ми самі розберемося! А порядніше Галки, то це ще пошукати треба. Нікого вона не відіб’є. Та й Вітя – не баран, щоб його на мотузку вели.

Світлана продовжувала підтримувати Галю і кликати її в гості. А Галя любила ходити до Світлани ще й тому, що там був Максим. Хлопчик, син Світлани. Хлопчик, якого в Галі не було, і вже ніколи не буде, мабуть. Вона грала з Максимом, крадькома кидаючи сльози.

***
Вони виросли в одній звичайній п’ятиповерхівці. І Світлана, і Галя. Народилися, ходили разом у садок і до школи. Жили, заміж виходили, розлучалися. Точніше, Галя розлучилася зі своїм чоловіком. Якось не виходили в них діти.

Ну а потім у чоловіка Галини, Миколи, вийшла дитина на боці. Він і йти не хотів. Думав, дружина так і не дізнається, і буде він собі спокійнісінько жити на дві родини, як і жив.

Та ось тільки дамочка з дитиною виявилася не промахом. Вона категорично була не згодна терпіти такий стан речей. Вона й вирішила долю Галчиного шлюбу. Дізналася адресу Миколи, і прийшла до його дружини, поки того вдома не було.

– У нас із вашим чоловіком вже донька, незабаром рік. А ви його все не відпускаєте. Господь з вами, ну не можете сама народити, то навіщо сидіти, як собака на сіні!

Галя роззявила рот від подиву, а від ревнощів і злості пару раз хльоснула нахабну тітку рушником по фізіономії. Та швиденько відступила, бігла та кричала що Галя – божевільна, і її треба у зоопарку тримати.

В Галі не було часу думати, що роблять у зоопарках божевільні, і що за дивне посилання. Вона від душі заплакала, зібрала дрібнички чоловіка і виставила в коридор. Жодних його пояснень Галя слухати не захотіла.

– Іди, дочку свою виховуй! – сказала вона. – Бачити тебе не можу. Зрадник!

Микола пішов. До нової сім’ї, чи куди ще – Галя ніколи більше не цікавилася. Розлучилася з ним через швидко – благо дітей не було. Галя сподівалася більше ніколи його не побачити.

Світлана по-сусідськи та по-дружньому дуже тоді Галю підтримувала. Звала в гості, пригощала чаєм, іноді келихом червоного. Вислухувала звичайні бабські скиглення на тему “який негідник!”.

Мати Свєти казала їй:

– Дурна ти! Вона така вся нещасна, самотня. Ось як відіб’є твого Віктора, так знатимеш.

– Мамо, не лізь, ми самі розберемося! А порядніше Галки, то це ще пошукати треба. Нікого вона не відіб’є. Та й Вітя – не баран, щоб його на мотузку вели.

Будинок Галі та Свєти потрапив ще під першу програму знесення, наприкінці нульових. І квартири їм дали знову поряд, в одному під’їзді однієї новобудови.

Тільки якщо раніше вони жили на одному поверсі, то тепер – Галя на другому, а Світлана з чоловіком Віктором та сином Максимом – на сьомому. Але все одно поруч! Можна було дружити та бути добрими сусідами. Жінки раділи.

Минали роки, і в тридцять п’ять років Галя, яка все ще була одна, раптом вирішила змінити професію. Ну ось так закортіло їй! Треба сказати, що розуміння вона тоді не зустріла ні в кому. Починаючи зі своєї матері.

Мати Галі, як і мати Свєти, жила окремо. Вона поховала чоловіка і дуже засмучувалася, що немає онуків. Нема кому дарувати любов. Валентина Сергіївна дуже засуджувала Галю, що та власноруч виставила Миколу з дому.

– Подумаєш, гуляв! Вони, мужики, всі однакові! Це що, привід його стрічкою обв’язувати та чужій бабі дарувати?

– Йому вона не чужа. У них дитина спільна.

Але мати стояла на своєму:

– Відпускати Колю не треба було. Треба було йти лікарнями та пробувати робити свою дитину. А тепер що, живеш сама ні дитини, ні кошеня. І певне, онуків мені не дочекатися. Чого ти сама сидиш? Ну, виставила чоловіка. Що, інших чоловіків немає?

– Та не вірю я тепер чоловікам! Не вірю. Ой, мамо. Займися своїми справами.

Траплялося, звичайно, до Гали залицялися чоловіки. Але при найближчому розгляді все виявлялося суцільним розчаруванням. Або чоловік був вже одружений, що в їхні роки не дивно. Соромлячись, зізнавався, що шукає коханку. Так, а що такого?

То був вільний, але насправді впливали такі недоліки, які Галина не хотіла терпіти в жодному разі. Краще вже бути однією. Навіщо, наприклад, їй нудний чоловік? Чи жадібний? Чи агресивний? Ні, ні та ні! Вже краще одна.

Ось Микола її, на вигляд взагалі був без недоліків. Галя була впевнена, що вони жили добре, а він… виявилося, що частина душі Миколи давно вже не належала Галі.

А поки, як вже було сказано, доживши до тридцяти п’яти років, Галя вирішила змінити професію. Вона була бухгалтером, працювала досить успішно – графік не надто щільний, а зарплата хороша.

Але Галя не відчувала, що належить собі. Їй хотілося свободи та вибору. І свободи вибору також. Галя вирішила, пішла і навчилася масажу. Не просто пішла та навчилася, звичайно. Почала з курсів класичного масажу.

Пізніше Галина вивчилася в медичному коледжі та постійно навчалася нових технологій масажу на курсах, але з нерозумінням вона зіткнулася відразу. Як пішла на перші свої курси масажу, так і понеслося.

Спершу мати. Валентина Сергіївна жахнулася. Вона заламувала руки та казала, що тільки повна дурепа може проміняти роботу та кар’єру бухгалтера на “якусь нісенітницю”.

– Чому ж нісенітниця? – Образилася Галя. – Якщо це мені цікаво! Я людям хочу допомагати. Сама на себе працюватиму, до того ж набридло мені на дядька робити! Маю право.

– Та чому масаж! Тьху.

Тепер при кожній зустрічі з матір’ю Галя вислуховувала від неї докори на цю тему. Спочатку вона намагалася заспокоїти матір:

– Мамо, досить вже мене звітувати! Я доросла жінка. Ну, хочеш, зроблю тобі масаж? У мене дуже добре виходить.

– І навіщо мені масаж?

– Для здоров’я.

– Дякую! Обійдусь.

І Галя махнула рукою – перестала відстоювати своє право на вибір. Нехай мати думає, що хоче. Набридло!

Ну а потім відбулася просто-таки епічна розмова зі Свєтою. З тією доброю сусідкою та подругою, з якою вони жили на одному майданчику у старому будинку. Разом навчалися і все життя були поряд.

Вона спустилася до Галини на другий із тарілкою салату – зробила за новим рецептом. Хотіла дати подрузі спробувати, щоб та оцінила рецепт з інтернету. Смачно, чи ні.

– Галю, а ти куди зникла? – Запитала Свєта.

– Та замоталася я. Навчання, практика. Клієнтів шукаю потихеньку.

Галя була натхненна. Від Свєти вона точно не чекала ніякої каверзи.

– Навчання? – Здивувалася Світлана. – Яке?

– Я ж на масажиста навчаюсь! – радісно оголосила Галя.

– На кого? – Витріщила очі Світлана. – Що за професія?

– Що ти маєш на увазі? – насупилась Галя.

– А чим, на твою думку, масажистки займаються? Зовсім ти, люба, з’їхала з глузду! Я думала, що ти після розлучення все-таки прийшла до тями. А тебе геть куди понесло!

Галя раптом відчула якусь крижану лють. Насилу стримуючись, вона запитала:

– І чим же займаються масажистки?

– Та ти сама чудово знаєш, чим!

– Пішла геть!

– Та з радістю! Та тарілку мені віддавати не треба! Я гидую, – Світлана підскочила і втекла.

Так закінчилася багаторічна дружба. Але найбільше Галя шкодувала не про те, що Світлана виявилася обмеженою особою, а про те, що не бачитиметься з Максимом. Хоч хлопець вже підріс, на коліна не посадиш, а все одно Галя його любила, як рідного. Своїх у неї не було.

Так, замоталася, не заходила довго. Але ж Галина збиралася! Думала купити Максу на день народження подарунок. А тепер, певне, все. Галі було надто прикро. Вона не збиралася прощати Свєті її брудні натяки та таке категоричне нерозуміння. Гидує вона! Адже Галя думала, що сусідка розумніша буде.

Галі було добре у її новій професії. Вона закінчила медколедж. Постійно розвивала свої навички, вивчаючи нові й нові техніки. Так Галя стала масажистом на всі руки. Вона обросла клієнтами, і коштувала вже дуже дорого. Не вона, звичайно, а година роботи Галини, але сам факт… не помилилася жінка у своєму покликанні.

Іноді Галю душила самотність. Ні, в основному було все чудово! Вона виїжджала до клієнтів, поверталася додому та із задоволенням приймала душ, вечеряла, читала книги чи дивилася фільми. Одну кімнату вона обладнала під кабінет і іноді приймала пацієнтів вдома.

Тоді втомлювалася менше – дорога забирає також чимало сил. Ось саме в такі дні, коли втома була несильною, Галя відчувала свою самотність. Відчувала, як сумно буває самій. Тужливо, безвихідь, страшно. Але потім це все проходило … все в неї було гаразд! Улюблена робота, затишна квартира, гарна машина. Відпочинок там, де тільки заманеться. Все добре…

У двері подзвонили. Галя відчинила двері та застигла – на порозі стояла Світлана. Постаріла. Замордована якась. Скільки років вони не бачилися? Адже буквально рік. Як посварилися, так і не бачились. Галя не їздила у ліфті. Вона спускалася пішки. Що там, другий поверх? Може, у ліфті було б більше шансів зустрітись.

Галя мовчала. Не вона ж прийшла до Свєти. Хай каже. Цікаво, чому сусідка має такий нещасний вигляд?

– Що сталося? – не витримала Галя.

– Можна увійти? – Запитала Світлана.

– А що, вже не гидуєш?

І тут Світлана заплакала. Якось так… страшно. Відчайдушно. Галя навіть мала порив її обійняти, але вона стрималася. Відсторонилася, пропускаючи колишню подругу до квартири.

Світлана пройшла на кухню, сіла на табуретку, і розповіла… справді страшне. Максиму виповнилося нещодавно вісімнадцять років. Вони хлопцями на річці стрибали з моста у воду. І Макс… стрибнув невдало. Зламав шийні хребці. Вижив, але зовсім знерухомлений. Шансів лікарі майже не дають, але Світлана з Вітєй вирішили намагатися.

Усе дізналися, як саме діяти. Потрібна реабілітація та масаж. Постійний масаж. Галя слухала і вражено мовчала. Їй було так шкода Максима! Так шкода! Вона ще пам’ятала його спритним хлопчиськом, з яким катала машинки по кімнаті, тримала на своїх колінах і втикалася в потилицю носом. Як же так? Чому таке лихо?

Галя прийшла до тями, почувши щось нове в голосі Свєти. Вона виринула зі спогадів та думок.

– Вибач мені! – говорила Світлана. – Вибач! Я була такою дурепою. Такою непрохідною обмеженою дурепою! Я так образила тебе. Господи, мені так соромно! Галя…

– Та все, все. Я зрозуміла. Я допоможу, Свєта.

– Справді? – ахнула та.

– Так.

І Світлана розплакалася ще дужче. Від сорому та подяки.

Для сім’ї Свєти настали важкі часи. Вони продавали, що могли оплачувати реабілітації Максиму. Дачу. Машини. Гараж, який Віктор дуже любив. Давно вже було продано все золото Свєти. Насамперед золото і було продано.

Неймовірну подяку Світлана та Віктор відчували до Гали – грошей вона з них за масаж Максиму не брала. Світлана намагалася іноді щось їй заплатити, але Галя відмовлялася.

– Кинь це! Він мені як рідний. Іншого в мене й немає, власне.

– Ну, ось, – усміхалася Світлана, крізь сльози. – Мати мене сто років тому попереджала, що ти в мене чоловіка відіб’єш. А ти в мене сина вирішила повести.

– Мене не можна повести, я не ходжу! – втрутився Максим.

– Ти що, підслуховуєш? – ахнула Світлана.

Він під’їхав на колясці та почув частину діалогу. Так! Вони спільними зусиллями підняли Максима у візок. Реабілітації та масажі були пройдені та зроблені не дарма. Хлопець їздить на колясці та руки у нього повноцінно працюють.

Правда, на жаль, Максим не ходить, і ніколи вже, мабуть, не ходитиме, хоч Світлана і не здається. Сподівається поставити сина на ноги.

Галя, яка багато побачила за роки своєї роботи, Світлану не відмовляє і не переконує. Вона розуміє, матері хочеться сподіватися, що син встане на ноги. Щоправда, сама Галя впевнена: на жаль, вже не встане.

Але Максим не сумує. Він навчається онлайн-спеціальності, потроху почав підробляти. Макс сердиться на себе, що через його дурість батьки втратили майже все своє майно. Лише квартира й залишилася.

Макс не знає, чи зможе колись компенсувати батькам ці витрати хоча б частково. І Галині… за її безоплатну працю. Вона ходила щодня і робила йому масаж не одну годину. Максим шалено їй вдячний, і сподівається колись відплатити.

До речі, на реабілітації Макс познайомився із медсестрою. Якось у них все закрутилося, зустрічалися рік та зіграли весілля. Нещодавно з’явилася дівчинка. Назвали Галею.

Щоправда, дружина Макса, Олена, трохи обурювалася, але чоловік і свекруха були непохитними:

– Вона нас буквально врятувала! Галі буде приємно, якщо ми назвемо на її честь.

– Але ж так ніхто вже не називає! – сказала Олена.

– Нічого. А в нас буде Галя!

Галина поспішала до Свєти. Сьогодні дружину Максима виписували із лікарні. Галя купила дитячі речі – шапочку, пінетки, кілька красивих рожевих повзунків і сорочечок і брязкальце у вигляді квітки.

– Приїхали? – Запитала вона, входячи у квартиру.

– Так! – сказала Світлана. – Мий руки та проходь. Вона – диво просто. Вії, як у Максимки.

Галя увійшла до кімнати та зазирнула в ліжечко. Так, дівчинка була чудовою. І схожа правда на маленького Максима.

– Галею назвали, – сказала Світлана за спиною. – Макс так захотів. Галь… ми тобі такі вдячні!

– І я вам, – тихо прошепотіла вона. – Ну, привіт, Галю!