– А це не моя квартира, мені тут нічого не хочеться робити, – заявила з викликом невістка

Якщо раніше я ще розмірковувала над тим, чи переоформлювати квартиру на сина, чи ні, то тепер точно вирішила, що ніякого переоформлення.

Цю квартиру я здаватиму краще, але невістці вона не дістанеться за жодних обставин, поки я жива точно. З таким ставленням нехай краще збирають на свою.

А якщо в процесі сваряться і розлучаться, то я ще й свічку за цей захід поставлю. Тому що син собі таку дружину знайшов, що в мене душу верне з нею спілкуватися.

Не знаю, де там Валерія набралася таких понтів, але поводиться невістка з першого дня так, ніби в неї батьки олігархи, а сама вона все життя червону ікру золотою ложкою їла.

Сім’я у Валерії проста. Мама вчителька молодших класів, тато слюсар на заводі. Пристойні звичайні люди, я з ними знайома, вони не поводяться так, щоб їх можна було запідозрити в наявності такої дочки.

Сама невістка теж зірок із неба не дістає. За освітою чи економіст, чи психолог, я не знаю, працює вона менеджером в офісі, отримує пʼятнадцять тисяч.

Зарплата нормальна, але не така, щоб грішми розкидатися. А Валерія цю справу дуже любить. Свою зарплату за два дні спускає, потім у чоловіка починає витягувати.

Вони коли починали після весілля жити, спочатку до мене приїхали. З тієї квартири їх терміново з’їхати попросили, а ми домовилися, що я пущу їх пожити у свою другу квартиру, але потрібний деякий час, там люди жили.

Знімати щось і туди-сюди кататися їм не хотілося, тому син попросив ці пару місяців, що вони на звільнення квартири чекають, пожити в мене.

Я погодилася, але мало не передумала, як побачила незадоволене обличчя невістки. Ходила з таким виглядом по квартирі, наче спадкову графиню в моряцький шинок затягли.

У самої нічого за душею, а ніби з палацу її зірвали. Хоча в мене вдома всього рік тому хороший ремонт пройшов, скрізь чистота і порядок, але нашій графині все не так.

– Мені що, на дивані спати? Як бродяжка чи що? – гидливо цікавилася вона в сина у сусідній кімнаті. – У твоєї матері в кімнаті ліжко стоїть, могла б нас, як гостей, туди покласти!

Таких гостей за хвіст та у музей! Диван її не влаштовує! На орендованій квартирі спала як мила і не виступала чомусь. Не чула я, що син їй там казав, але тон був якимось винуватим.

Ось ніколи не був у мене син підкаблучником, а перед своєю Валерією тільки килимком у ногах не лежить. Не знаю, якими шляхами вона його до такого стану доводить.

Я ті два місяці ледве пережила. З кімнати намагалася зайвий раз після роботи не виходити, щоб не бачити зморщеного носа невістки та її незадоволеної міни.

Нарешті вони переїхали, я хоч спокійніше зітхнула. Але тут син до мене став питати на тему квартири, що я планую далі з нею робити.

Ясно було з самого початку, звідки там вітер дме. І якщо спочатку у мене ще якісь сумніви були, то тепер випарувалися – жодної квартири я переоформлювати не буду.

Синові пояснила, що це моє підстрахування на пенсію. Не хочу я висіти в нього на шиї другим, а то й третім рядом. А так пенсія буде, квартиру здам і добре.

А молоді поки що нехай там живуть, на свою квартиру накопичують. Та квартира бабусі, там і будинок старий, і планування не з найкращих – кухня п’ять квадратів, прохідна кімната, санвузол спільний.

Син покивав, ніби все зрозумів. Більше це питання не порушувалося. Вони там у себе жили, мене не кликали, я їх теж не запрошувала, син іноді забігав, а невістку б я ще сто років не бачила.

Але нещодавно у сина був день народження, відзначали вдома, покликали мене. Я як у квартиру зайшла, так і обімліла. У мене квартиранти чистіше та затишніше жили.

Вже пів року минуло, як молоді вселилися, а все ще речі у коробках та сумках, у квартирі безлад, хоч і гості мають прийти.

Мешканці виїжджали замовляли прибирання, квартира була вилизана до блиску. А тут плита така, ніби її всі пів року й не мили, підлога до ніг липне місцями, кахель у жирі та якихось плямах.

У туалеті картина не краща, але видно, що особливо миттям ніхто не морочився. Як і у ванній, і у всій квартирі взагалі. Як би я не знала, коли вони переїхали, подумала б, що кілька днів тому.

Те, у якому стані квартира, помітила не лише я. Навіть мати Валерії її запитала, що ж вона у такому стані квартиру тримає.

– А це не моя квартира, мені тут нічого не хочеться робити, – заявила невістка з викликом дивлячись на мене.

Мати її очі округлила і питає, раніше ти теж не у своєму жила, але так не було, а якщо своєї ще двадцять років не буде, взагалі у хліві жити будете. Невістка стала з матір’ю сперечатися, а я на сина дивлюся.

У нього на обличчі досада, видно, що те, що відбувається, йому теж не подобається. Він у мене сам акуратист, привчений до порядку та чистоти з ранніх років, а тут із дружиною живе гірше, ніж жив із хлопцями в гуртожитку.

Невістки я нічого відповідати не стала на її прозорий натяк, велика честь. А про себе сиділа і думала, що вона такими діями свій шлюб зруйнує швидше, ніж я впораюсь, якщо поставлю собі таку мету.

Немає вже в сина в очах такого трепету та закоханості. Якщо вона вже пів року таку поведінку гне, то скоро терпець у сина лусне. Очевидно, що про “не свою” квартиру вона і йому вже весь мозок склувала.

Не ту невістка обрала тактику, але поправляти її не збираюся. Сама робити нічого не буду, але якщо розлучаться, тільки порадію.