– А цей нехай до своєї бабусі їде!

– А цей нехай до своєї бабусі їде!

– Мамо… — здивувався Гена.

– Ну, я хотіла сказати, що… — зам’ялася свекруха, — Машеньку мені тільки привозьте, онучку мою дорогу. На цілий день ось. А Сергія не треба.

– На цілий день поки що рано, мамо, — заперечив Геннадій. — Вона ще маленька, двічі спить вдень, та ти її й не вкладеш.

– Я не вкладу?! — зло блиснула очима Галина Ігорівна. — Та я… Та ви…

– Заспокойся, мамо, — вирішив не розпалювати конфлікт Геннадій. — Про це треба і з Ксенією переговорити. Як вона скаже…

При цих словах сина Галина Ігорівна почервоніла так, що Гена серйозно злякався за неї та видала довгу тираду. Мати кричала, що Гена “підкаблучник” і їй за нього соромно.

Що “взяв” він дружину собі погану, старшу за нього, з “доважкою”, а тепер цю чужу “доважку” ростити. Що син надто слухається свою Ксенію, а мусить робити так, як йому каже мати!

І що онуку вона хотіла давно, мріяла, і ось з’явилося її щастя, а Гена стоїть і бурмотить про те, що потрібно, виявляється, питати цю Ксенію щоразу про те, чи можна їй провести час з онукою!

… Ксенія не любила віддавати доньку Машу свекрусі. Її взагалі лякала досить агресивна манера Галини Ігорівни вихоплювати малу з рук батьків, щоб “потішитися” (як свекруха говорила) з нею.

Чи то вкладала Ксенія доньку спати, чи то грала, Галина Ігорівна, приходячи в гості, наче вихор, влітала в кімнату і хапала дитину. Та зазвичай лякалася і починала плакати.

Ксенія поривалася її заспокоїти, але свекруха відверталася від невістки з онукою на руках і заходилася ходити туди-сюди по кімнаті, поплескуючи її по спинці та примовляючи “моє золотце”.

– Я знаю, як заспокоювати дітей!

Її візитів Ксенія почала боятися.

– Гена, що вона, не розуміє? – Заявляла Ксенія чоловіку. — Вихвачувати дитину так різко, ну… вона ж лякається… Треба дати їй звикнути кілька хвилин до нової людини. Машуня починає плакати від того, що її зірвали, як гриб, а твоя мама кричить, що вміє заспокоювати дітей і починає її трясти, наче пакет із кефіром! Та якби вона не вихвачувала її так, то й заспокоювати не довелося б! А Сергій у чому винен? Навіщо його кривдити? То любила його, спілкувалася, то чужий став. Він же дитина чотирирічна, не може зрозуміти, що, виявляється, бабуся мріяла про онуку. Ну чесно! Я колись зірвусь і наговорю їй всякого! Навіщо вона так робить?

***

– Ксеня, ти ревнуєш. Це ревнощі, – сказала подруга. – У мене так було. І моя свекруха приблизно так само ставилася до мого сина. Але потім все нормалізувалося поступово, втряслося. Ти головне не конфліктуй. Потім будеш рада, навпаки, коли свекруха з донькою допомагати стане, це ж добре.

– Не потрібна мені така допомога! – Відповідала Ксенія подрузі. — Ну, добре, припустимо, з Машею вона спілкується, а з Сергійком що робити?

***
… Коли Геннадій одружився з Ксенією, то в неї вже був за плечима невдалий шлюб. У тому шлюбі з’явився син, Сергій.

Попри те, що він був копією батька, Геннадій дуже добре порозумівся з хлопчиком, тоді як справжній батько зовсім з ним не спілкувався, щоправда, справно платив аліменти.

Свекруха теж прийняла хлопчика. Вона відразу, ще на весіллі оголосила, що дуже любить дітей і мріє про онуків, точніше про онучку.

– Як добре! Виростить, буде тобі, Ксюша, поради давати: як одягатися, як фарбуватися, що модно, які тенденції. Дочка – це таке щастя! У мене син, але я завжди мріяла про дівчинку. Та не вийшло. Спершу здоров’я не дозволило, потім і чоловіка не стало. Одна я Гену вирощувала. Ну, слава Богу, виростила, одружився, тепер ви мене потішите дітками! За майбутніх спадкоємців! — тримаючи в руках келих, Галина Ігорівна промовила тост і промокнула очі. – Гірко!!!

***

— І чудові у неї були стосунки з онуком, — продовжувала розповідати подрузі Ксенія. — У цирк ходили, коли до нас у місто приїжджав, пам’ятаєш, цирк? До зоопарку їздили, і просто гуляли. Я говорю їй, дорого, Галино Ігорівно, незручно навіть. А вона сміялася і відповіла, що для онука не шкода. А тут, як Машуня з’явилася, наче підмінили її. Каже, не привозьте до мене Сергія, везіть онучку. А “цей” нехай до своєї бабусі їде! “Цей”! Так прикро…

– Так… Дивно. І як дитині пояснити, що вона не потрібна більше бабусі? Слухай, може, її стало злити, що він не на її сина схожий? Ти казала, що Сергійко — копія колишнього чоловіка, і з кожним днем ​​син все більше на нього схожий стає, — припустила подруга.

– Не знаю… А чого вона хотіла? Він і не є його син. Це ж не секрет! Яка їй справа взагалі? – Ксенія продовжувала обурюватися.

***

Галина Ігорівна з деяких пір стала звати Сергія “доважком”. При ньому правда стримувалася, а якщо хлопчик не чув, то завжди називала його так.

Ксенія ображалася, сердилась, а Геннадій намагався всіх примирити. Онуку ж Галина Ігорівна любила.

Тим часом Маша зростала і дедалі більше виявляла непоступливий характер. З нею не міг порозумітися ніхто. Батьків і бабусю вона штовхала, кусала.

Ксенії було соромно за поведінку дочки. Навіть у дитячому садку Маша ображала та била дітей, на неї часто скаржилися. Однак свекруха продовжувала любити внучку анітрохи не менше і пояснювала все це перехідним періодом, “кризою трьох років”, яка обов’язково пройде.

***

Подарунки Галина Ігорівна дарувала лише Маші. Сергій — ніяких іграшок, традиційний льодяник на паличці. День народження, Новий рік, не важливо, подарунок був однаковий.

Маші ж бабуся дарувала ляльок в ошатних пишних сукнях, гарні шпильки, м’які та електронні іграшки. Одного разу вона подарувала їй три колекційні фарфорові ляльки в гарному одязі.

Ксенія хотіла було прибрати подарунки до кращих часів, побоюючись, що їх дочка розіб’є, але свекруха не дала. Наказала вручити дівчинці.

– Хай грає. Дитина має звикати до прекрасного. На неї чекає блискуче майбутнє. Колись у неї буде все… Нехай грає, навіщо ховати?

***

– Бабця просить приїхати. Я не можу, у мене репетиція, — сказала Маша, розчісуючи своє розкішне волосся дорогим гребінцем. Вона купувала для себе лише найкраще.

– Що трапилося? — спитав Сергій, відриваючись від роботи на комп’ютері.

– Та я не знаю! Що ти в мене питаєш? — роздратовано відповіла сестра.

Маша та Сергій жили у батьківській квартирі. Маша нещодавно закінчила університет за спеціальністю акторської майстерності. Вона вступила, витримавши величезний конкурс.

Бабуся мала рацію, — у неї талант. Саме Галина Ігорівна його “розгледіла” та порадила кинути всі сили на вступ до театрального.

Сергія ж ніхто не “розгледів”, він спокійно відучився на програміста, тепер працював на віддаленні та отримував чималі гроші. Він теж був талановитий і дуже роботящий. А ще — характер. Цілком мирний та неконфліктний.

Його стриманість, такт та дипломатичні здібності допомогли досягти багато чого. І тепер він зміг дозволити собі жити так, як забажає. Тільки він, як і раніше, жив у батьківській квартирі, ділячи житлоплощу з сестрою. А гроші поки що просто накопичував.

Марія була справжня “зірка”! Вже зараз було помітно, що на неї чекає блискуче майбутнє. Щоправда, для цього потрібно було чимало попрацювати, що сестра не дуже любила, але хоча б розуміла, що “треба”.

І особисте життя у неї склалося – шлюб був “не за горами”. З якимсь бізнесменом. Сергій бачив його кілька разів. Такий діловий.

Тільки він знав, що у сестри крижане серце. І вона не здатна кохати. За гарною оболонкою ховався холодний розрахунок. Вона робила тільки те, що хотіла і часто “йшла головами”.

Сергій підозрював, що з такими “акулячими” замашками вона за дві секунди доб’ється всього. А бізнесмен допоможе грошима, підмаже, де треба, заплатить. “Так що все в неї буде добре, мала рацію бабуся” — думав Сергій.

Галина Ігорівна ж, спостерігаючи байдуже ставлення онуки до себе, несподівано “пригадала”, що окрім улюбленої онуки, є ще онук. Не дуже рідний та не дуже улюблений, але є.

Щоправда, звертатися до нього вона безпосередньо не наважувалася, діяла хитрістю. Зателефонує Маші, та їй відмовить, як завжди, але розповість про дзвінок Сергію. А той вже примчить до неї на допомогу. Він же добрий та сумлінний, це бабуся швидко зрозуміла.

***

Кращий догляд, найкращі доглядальниці, Сергій сплатив усе. Батьки надіслали грошей, але сказали, що приїхати не зможуть, щось там із роботою, Сергій до ладу не зрозумів. Проте зрозумів, що окрім нього про серйозно хвору Галину Ігорівну, схоже, подбати не було кому.

“Доважка…” Він знав, що в ранньому дитинстві бабуся так його називала. Чув кілька разів. І навіть не зрозумів спочатку, що про нього йшлося.

Він взагалі не зрозумів, що за слово таке дивне. І тому ображатись не став. Чого ображатись, коли не зрозуміло на що? З бабусею він зберігав рівні стосунки, особливих сентиментів не любив, бачачи, як Галина Ігорівна “тішиться” з сестрою, навіть радів, що з ним так не поводяться…

— Я маю тобі щось сказати, Сергійко. Мені треба полегшити душу, — слабким голосом промовила Галина Ігорівна.

Бабуся покликала Сергія до себе сьогодні. Доглядальниця зателефонувала йому і повідомила, що Галина Ігорівна хоче сказати щось важливе, каже, що кінець скоро і треба встигнути.

До “улюбленої онуки” вона не додзвонилася. Та була, як завжди, на зйомках.

– Дуже давно, — продовжила Галина Ігорівна, тримаючи Сергія за руку. — Я покохала одну людину. І то був не батько Гени, не Едуард… Я йому зрадила. Я покохала Георгія більше за життя. Він був сильно молодший за мене, кликав мене заміж. Лише я відмовилася. У нас була хороша сім’я, налагоджений побут, батько Гени добре заробляв, а Георгій… він… він був музикант, чутлива тонка натура. Рідкісні концерти, низька зарплата, знаєш, як то кажуть, п’ята скрипка в шостому ряду… Мені не хотілося нічого міняти. Я була готова зустрічатися з ним потай, але він так не хотів. Він кликав мене заміж, навіть знаєш, намагався сам поговорити з Едуардом, але я йому заборонила. Уявляю, чим би це скінчилося! А потім я завагітніла. Я дуже хотіла дівчинку, у нас з Едіком чомусь більше не виходило дітей, а тут… Я була впевнена, що це дитина Георгія. А потім з Едіком сталося нещастя. Я сильно плакала і від переживань втратила дитину. Я все втратила. У мене залишився лише Гена. Бо Георгій кинув мене заради якоїсь флейтистки! Вертихвістки, яка була молодша за мене! Його підтримка була мені тоді така потрібна! Він знав, що я залишилася вдовою й ось тоді я могла стати його дружиною, про що він так мріяв. А він… Він заявив, що не любить мене і ніколи не любив, а Арина, його давнє кохання нарешті відповіла йому взаємністю. І тому він скоро одружується! Я давала йому ляпас і вигнала. Я зненавиділа Георгія! Дуже переживала і плакала, впала в глибоку депресію, адже за короткий час я втратила і чоловіка, і дитину і пережила зраду коханої людини. А ти… Ти дуже схожий на Георгія. Просто одна особа. Вибач мені, будь ласка, адже ти не винен у цьому, пробач, Сергійко …

Бабуся заплакала. А Сергій сидів у заціпенінні. Думки шалено закрутилися в його голові. Нарешті він сказав:

– Якась флейтистка?.. Музикант… Боже… — сказав Сергій і затулив обличчя руками.

– Що таке, хлопчику мій, ти сильно зблід, — занепокоїлась Галина Ігорівна і навіть підвелася з подушок.

– То був мій батько. Георгій.

Галина Ігорівна одужала і прожила ще сім щасливих років, і навіть змогла побачити правнуків: за цей час Марія вийшла заміж, а також одружився і Сергій.

Марія, коли в неї з’явилися діти, відразу “скинула” їх на няню і продовжила свою блискучу кінокар’єру. Сергій одружився з простою дівчиною, Ольгою. Вони купили будиночок і жили у передмісті.

Учасників тієї давньої історії, яку розповіла Галина Ігорівна, майже нікого не залишилося живими, поговорити Сергію про це вже не було з ким. Мати так і залишилася жити з Геннадієм в іншій країні, бабуся (мати Георгія) померла, а самого Георгія збила машина.

А поговорити було про що… Виявилося, Георгій зустрічався з Галиною Ігорівною, ще до того, як той одружився з Ксенією. У нього була дуже захоплива натура, хоч Галина Ігорівна і була на п’ятнадцять років старша за нього, Георгію здавалося, що саме вона — його муза. Він хотів одружитися з нею.

Але не вийшло, через цілу низку обставин. Дівчина, до якої він давно виявляв теплі почуття, Арина, флейтистка з їхнього оркестру, розлучилася зі своїм нареченим і, на зло йому, звернула свій погляд на Георгія. Той, на радощах, кинув Галину Ігорівну, яка перебуває в жалобі за загиблим чоловіком, і покликав флейтистку під вінець. Тільки заміж за нього Арина все одно не вийшла, але це інша історія.

Пізніше Георгій одружився з Ксенією, з’явився Сергій. Натура Георгія з роками не змінилася і тому їх шлюб швидко розпався. Мама розповідала якось Сергію, що батько пішов від них до якоїсь флейтистки з їхнього оркестру…

А потім Ксенія вийшла заміж за Геннадія, не знаючи про те, що свекруха колись була колишньою коханою її чоловіка.

А що таке “доважок” і чому Галина Ігорівна в ранньому дитинстві його так називала, Сергій, звичайно ж, коли став старшим, дізнався. Але вирішив не ображатись на бабусю, адже все це було вже в минулому…