– А хіба тортики справжні мужики їдять? – Усміхнулася мама. – Звичайно, – твердо відповів Генка. – Якщо вони ще не дуже дорослі. – Не дуже дорослі? – Ага. У дорослих мужиків – у них же інші радості в житті з’являються? Так, мамо? Дядя Федір так казав

П’ятирічний Генка цілий тиждень жив у бабусі з дідусем, поки мама з татом відпочивали у теплих країнах.

І ось, у понеділок він прокинувся вранці у своєму будинку, на своєму звичному ліжечку, обійшов усі кімнати, задумливо роздивляючись їх, і тільки потім пішов вмиватися.

Вмився, і подався на кухню, де мама стукала посудом. А вона побачила сина, посміхнулася, поцілувала його в чоло, і знову спокійно продовжила займатися своєю справою.

Генка поліз на стілець, сів за стіл і почав чекати, коли мама почне ставити для нього на стіл тарілку з ложкою. Так бабуся завжди робила, коли він уранці заходив на її кухню.

Але мама не поспішала.

– Ну… – Генка уважно подивився на маму. – І чим сьогодні мужика годуватимуть?

Мама після таких слів навіть здригнулася, і завмерла біля плити з відкритим ротом. Через якийсь час вона схаменулась, обернулася.

– Це хто це у нас тут мужик?

– Хто, хто… – Генка по-дитячому знизав плечима. – Тато пішов на роботу, значить, інших мужиків крім мене в хаті нема.

– Агов … – Мама гарячково думала, що сказати. – Ти звідки таких слів набрався?

– Звідки… – Гена задерся на стільці, потім підпер голову рукою, і задумливо простягнув: – Життя мене, мамо, навчило таких слів.

– Яке ще життя?

– Як каже дядько Федір, важке життя.

– Який ще дядько Федір?

– Приятель дідуся. Вони з дідусем у шахи часто грають і розмірковують про життя. Ось і я також навчився розмірковувати.

– І про що ти міркуєш?

– Про важке життя.

– А хіба вона у тебе важка? Ти ж ще дитина! У тебе життя, поки що, найщасливіше!

– Ага… Щасливе… – Гена взяв у руку татову велику ложку, яка лежала на столі, і глянув сумно на маму. – Ти, мамо, спробуй, поживи це життя, як я його живу.

– Ну і як ти його живеш? – У мами на обличчі з’явився помітний інтерес. – Давай, розказуй.

– Як, як … Ось так ось. Рано спати лягаю, рано прокидаюсь у садок. Замордували мене зовсім цими прокиданнями.

– Гаразд, сьогодні ви мене нікуди не відвели. Але ж увечері ви мене все одно знову рано в ліжко заженете.

– Правильно! Тому що ти повинен добре виспатися. Щоб швидше стати дорослим!

– А я й так уже, як дорослий. Навіть доросліше, ніж дорослий! І тому всі від мене чогось хочуть. І вдома, і в дитсадку спокою мені немає.

– Та як же немає спокою?

– А так. Телевізор дивитися мені вдосталь не дають, до комп’ютера не підпускають. Адже я від цього дуже турбуюся.

– Ах, ти через це турбуєшся?

– Звісно. І ще – годують мене так, ніби я нічого не роблю. Якоюсь манною кашею! А я ж, між іншим, за цілий день так втомлююся! Страшно я втомлююся.

– А … А … – Мама навіть заїкатися стала. – Цікаво… А що ти такого робиш, що страшно втомлюєшся?

– Як що? Вас, дорослих, слухаюсь. То іграшки прибери, то книжку візьми, вчися читати. А може, мені цього не хочеться? Тож, матусю, моя доля чоловіча – дуже важка.

– Господи, – хмикнула мама. – Ти, значить, у мене – бідолаха. Замучила я тебе зовсім.

– Та вже ж… Ви жінки, такі. Завжди на мужиках відіграєтесь. Ну, що, ми будемо сьогодні їсти, чи ні?

– Будемо, будемо … – Мама абияк стримувала сміх. – Тобі, мабуть, тепер треба накладати повну тарілку, як татові?

– Ну, ні… – Генка з побоюванням подивився на каструлю, яку мама поставила на стіл прямо перед ним. – Так сильно, як тато, я поки що не втомлююся. А ось тортик – мабуть, два шматки зможу з’їсти.

– А хіба тортики справжні мужики їдять? – Усміхнулася мама.

– Звичайно, – твердо відповів Генка. – Якщо вони ще не дуже дорослі.

– Не дуже дорослі?

– Ага. У дорослих мужиків – у них же інші радості в житті з’являються? Так, мамо? Дядя Федір так казав.

Мама витріщила на сина очі, потім – мовчки – налила синові в тарілку борщу. Далі продовжувати цю розмову – про інші чоловічі радощі – вона побоялася. Мало що “гуру” Федір наплів синові…

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!