– А кого ви на весілля запросили? Можна переглянути список запрошених! О боже! Одні злидні! Треба було начальників своїх покликати, якихось людей багатших. Зжеруть стільки ж, але грошима розщедрилися б

– Ви що, збожеволіли, що такі гроші вирішили на весілля витратити? – обурилася мати. – Вісімдесят тисяч лише за ресторан! Так це стільки всього можна накупити!

– Чого накупити? – Запитала Зоя. – Квартира у Льошки є, згодом облаштуємося новими меблями, але ми хочемо обидва це весілля, чому ми повинні себе обмежувати? Льошка з’їздив на заробітки, заробив! Мамо, ну можемо ми гуляти, якщо дуже хочеться?

– Ой, недолугі! – Зітхнула мати. – Ти знаєш, що зазвичай весілля не окуповується, це тільки видимість така – гроші в конвертах, а по суті – розкриєш, а там дуля з маслом!

– До чого тут конверти? Та хай хоч усі вони будуть порожні! Ми ж не для цього весілля граємо, а для душі.

– А кого ви запросили? Можна переглянути список запрошених. О боже! Одні злидні! Треба було начальників своїх покликати, якихось людей багатших. Зжеруть стільки ж, але грошима розщедрилися б.

– Це не злидні, це наші друзі! Як хочемо, так і погуляємо!

Льоша був сиротою, і на весілля приїхала лише його бабуся зі своєю подругою: дві літні приємні пані в капелюшках.

З боку нареченої – мати зі своєю сестрою Ірою та її родиною, а також рідний брат Валерка, який нещодавно закінчив школу.

Друзі у молодят були й справді не багаті – прості роботяги, та офісний планктон, молодь до тридцяти років. Деякі з них вже самі завели сім’ї, й на всьому економили.

Мама пихкала від злості аж до самого весілля, і нарешті вони з тіткою Ірою щось там здумали, але тримали намір в секреті, іноді цікавлячись деякими нюансами:

– А хто у вас буде весіллям керувати? Тамаду запросили?

– Ні, свідки самі проведуть! Щось цікаве там готують. Аня розумничка, Серьога гуморист – все добре. Вони самі запропонували нам не брати ведучого.

Хоча за великим рахунком – що може бути особливо цікавим? Свідки – проста молодь, які можуть знайти в інтернеті щось банальне, щоб було весело та просто, хоч вони й пообіцяли внести деяку оригінальність у свої сценарії. Але знала б наперед Зоя, що утнуть її мама з тіткою!

З самого початку щось пішло не так. Коли приїхав наречений з друзями за нареченою, мама з тіткою вибігли їм навперейми:

– У нас товар у вас купець! – закричала тітка. – Ану любий не скупися, і грошима поділися! А якщо твої фінанси співають романси, то на викуп нареченої нехай скинуться друзі.

Це не було заплановано свідками! Аня розгублено кліпала очима, Серьога не зміг розкрити якийсь цікавий плакат, все пішло не за сценарієм!

Друзі, зніяковіло посміхаючись, витягали гроші, та простягали їх жінкам. Це побачила Зоя з вікна, і відразу поспішила на вихід під гучні оплески. Вона непомітно штовхнула матір у бік і прошипіла:

– Ти що тут твориш? Як тобі не соромно!

– Ми знаємо, що робимо, – тихо промовила тітка Іра. – Все за планом. Потім після весілля вам віддам, гроші не завадять.

Вона зім’яла купюри, та засунула їх собі в сумочку. Сіли в машину зі свідками, поїхали до РАЦСу, але настрій нареченої уже був зіпсований.

– Аня, не підпускай більше маму до такого виду розваг, добре? Вона на грошах просто схиблена, а мені за неї соромно. Ви вже вибачте мені за цей казус, добре?

Льоша та свідки заспокоювали, мовляв, нічого страшного, ніхто цього не чекав, ну дали там друзі у кого що було, та й добре.

Так, трохи пішло не за планом, ніякого викупу не планувалося, мало все пройти лише романтично, але так уже вийшло. РАЦС, розпис, ігристе, привітання.

– Мамочко, – прошепотіла наречена матері. – Дуже тебе прошу, більше без фокусів, гаразд? Друзі у нас чудові, але не витягай ти таким чином із кишені чужі гроші, вони що зможуть, те й подарують!

Мама пообіцяла. Ну гаразд, начебто помирилися. У ресторані було красиво – банти, кулі, святковий бенкетний стіл.

Аня з Сергієм збилися з ніг, звіряючись зі сценарієм, хвилювалися, щоб все пройшло як треба.

Спочатку все було чудово, хоч і за стандартом – гарні вірші, «гірко» та тости, гості дарували подарунки та конверти.

Поруч біля столу молодят сиділи родичі з боку нареченої, та дві милі бабусі в капелюшках. Все було мило.

Раптом свідки захвилювались. За сценарієм мали приїхати артисти з циганськими танцями, але їх не було.

– Та тут вони, тут, – замахали руками тітка та мати. – Дзвонили нам щойно, ми їх зустрінемо.

Через десять хвилин з’явилися «артисти» – прикрашені тітка та мати у довгих спідницях, квітчастих хустках на плечах, та з капелюхами у руках.

– Аня, а що це таке? – жахнулася Зоя.

– Гм! Загалом твоя мама сказала, що оплатила професійні циганські танці! Сюрприз від неї був такий.

А тітка з мамою вже ввійшли в раж: підходячи до кожного гостя, вони з жартами-примовками майже вимагали гроші, потрошили їх худенькі гаманці.

Деякі гості збентежено знизували плечима, намагалися щось висипати з гаманця в капелюхи, або зніяковіло відводили очі.

Валера сидів, прикривши руками обличчя від сорому, а дві бабусі копалися в сумочках, намагаючись щось звідти наскребти.

– Мамо, зараз же припини цю самодіяльність! – Зоя підвелася зі свого місця і сльози бризнули з її очей. – Ганьба яка! Але цю парочку було вже не зупинити!

Зоя вибігла із зали на кухню ресторану, за нею пішов наречений, свідки та деякі з гостей, навіть дві милі бабусі. Усі її заспокоювали, а вона просила у всіх пробачення.

У залі теж було жарко – лаялися між собою родичі з боку нареченої: Валера з матір’ю, а тітка Іра зі своєю родиною.

Кухарі на кухні співчутливо дивилися на Зою, але намагалися не втручатися у цей скандал. І лише через двадцять хвилин усе владналося завдяки старанням свідків. Весілля пішло за планом, усі розвеселилися і розпочалася дискотека.

Лише вранці почався «розбір польотів». Зоя трясла перед мамою конвертами – жодного порожнього, можна сказати, що весілля навіть окупилося.

Щедро подарували гроші навіть ті, від кого і не очікували – люди економили в сім’ї, але ж на весілля треба розщедритися!

– Ну так дивіться, яка надбавка! – Мати кинула Зої пачку зібраних з гостей грошей. – Ще нам спасибі скажіть!

– У вас, здається, на годину будуть гості? От і гуляйте самі, ми з Ірою свою програму виконали, до побачення! – ображено знітилися родички, і попрямували до виходу. Їх ніхто не зупиняв.

Зоя запропонувала роздати ці гроші гостям, але свідки цю ідею не схвалили – що було, те було! Не зважаючи ні на що, продовження банкету пройшло на славу.

Більше ніхто не намагався “обдирати” гостей – всі веселилися від душі. Зоя з мамою потім, звичайно, помирилися, але осад все одно залишився.

Дякувати Богу, ніхто не пліткує, стосовно поборів на весіллі – принаймні Зої ніхто на це не нарікав. Хоча, весілля, воно на те й весілля, щоб було що пригадати!

А ви що скажете, стосовно витівки тітки та матері? Вони перегнули палицю, чи внесли прадавній колорит в урочистість – як ви вважаєте?