– А нам ледарі в сім’ї не потрібні! – заявила мені жінка, яка так і не стала моєю свекрухою

У мене було дуже невдале знайомство з моєю потенційною свекрухою. Зате відразу стало зрозуміло, що в цій сім’ї мені робити нічого, дякую, що не стали витрачати мій час.

Ми з моїм вже колишнім нареченим жили разом два роки та готувалися перевести стосунки на новий рівень. Натяки були, але самої пропозиції як такої ще не було.

– Треба спочатку, щоб ти мамі сподобалася, – казав мені він, а я думала, що він так невигадливо жартує.

Але які тут жарти, коли в понеділок мій чоловік із найсерйознішим виглядом до мене підійшов і заявив, що він зважився на серйозний крок – у ці вихідні ми їдемо знайомитись з його мамою.

Гаразд, зрозуміла. Почала уточнювати формат заходу, щоб виглядати відповідно.
– Та нічого особливого, просто спільна вечеря, – заявив мені наречений.

Я зрозуміла це так: ми приїжджаємо, сідаємо за стіл, мило розмовляємо та їдемо. А якщо все в такому форматі, то мені треба зачіску зробити, сукню обрати, манікюр, все-таки перше враження вдруге не справиш.

До вихідних я вже була при повному параді. Туфлі на невеликих підборах, сукня, манікюр, макіяж, всі справи. Тільки мене збентежило, що поїхали ми о дев’ятій ранку.

Гаразд думаю, годину добиралися, але приїхали все одно рано – десята ранку. Яка спільна вечеря о десятій ранку? Але сперечатися не стала.

Наречений вів мене якимись вузенькими доріжками, де я мало ноги не переламала, і в результаті ми вийшли до дач. Виявилося, що його мама у літній сезон на цій самій дачі живе.

Вже хотілося моєму провіднику дати ляща, тому що для поїздки на дачу я б одяглася інакше.

Отже, прийшли ми, до будинку свекрухи, привіталися, мене представили. Жінка мене окинула поглядом, хмикнула і сказала йти за нею.

Я здивувалась, але пішла. У сусідній кімнаті вона довго щось шукала в шафі, а потім витягла нього якісь гамаші та розтягнуту кофту.
– Тримай, переодягнися, – кинула мені речі мама нареченого.

Я упіймала, але потім уточнила, навіщо мені переодягатися.
– Так на город підемо. Чи ти гадала, що просто так приїхала, щоб я на тебе гарну подивилася? Давай, переодягайся, хто не працює, той не їсть. Калоші потім дам.

У мене слів не знайшлося, але переодягатися я не стала, не для того їхала, щоб на чужому городі орати. От якби мені заздалегідь сказали, що така справа, мамі треба допомогти, я б і одяглася інакше, і на манікюр не витрачалася, а ось так, не хочу.

Я вийшла до нареченого, сказала, що мене такі сюрпризи засмучують. Він одразу “а що тут такого, мамі треба допомогти”. Ну, тобі треба, ти й допомагай.

Сама сіла на лавку і почала спостерігати, що буде далі. Наречений пом’явся, потім сходив за мамою.
– А я не зрозуміла, що це ми сидимо? Вечерю ще треба заслужити! – І стоїть, уперши руки в боки.

Ну, заслуговувати я точно нічого не збиралася. Помахала ручкою і рушила у бік виходу, зупинившись тільки біля хвіртки та спитала у нареченого, чи зі мною він.

Він зі мною не пішов, стояв за плечима мами та страшні пики мені корчив, типу, щоб я повернулася і не ганьбила його. Але я пішла до автостанції.

– А нам ледарі в сім’ї не потрібні, йди, ****! – кричала мені напутні слова свекруха, що не відбулася.

З тим чудовим хлопчиком ми поки що більше не бачилися, я переїхала того ж вечора, а він так образився, що не став мені дзвонити. Адже справа до весілля йшла. Навіть добре, що з мамою привіз знайомити, це багато прояснило і поставило на місця.