– А наша Аллочка, звичайно, розумниця, трудівниця, вся в бабусю. І живе гарно! – Тільки в її гарному житті  місця для нас немає зовсім, та й часу у неї на нас немає. Не хоче Аллочка час свій даремно витрачати, бо ми матеріал старий, вже відпрацьований

– Вітюша, радість яка, Аллочка приїжджає через тиждень, ти уявляєш! Ми з тобою її скільки часу, та вже мабуть майже рік не бачили.

– Працює у великому банку, її знову підвищили, яка ж вона у нас таки цілеспрямована! І все в неї по розумному, все по порядку, ось нарешті й заміж зібралася, коли вже собі платформу для життя підготувала.

– Не те, що деякі! – Маргарита Анатоліївна підняла вказівний палець і багатозначно подивилася на чоловіка.

– Це ти на кого натякаєш, коли кажеш “не те, що деякі”? На нашу Танюшку, на молодшу, чи що? А чим це Танюша не до вподоби тобі Рито? – Віктор Юхимович відклав газету убік і подивився на дружину поверх окулярів.

– Та Танюшка до нас через день приходить, то продукти принесе, то у справах допоможе. Я з нею поговорю – і мені жити радісно стає, навіть здається, що я не такий уже й старий!

– А яку вона тобі нещодавно модну сумочку подарувала. І не на свято якесь, а просто так, від душі, одразу видно.

– Ну що ти порівнюєш, Вітю. Аллочка завжди виділялася, завжди знала, що вона хоче, на відміну від молодшої сестри своєї.

– А Таня твоя ледве закінчила технікум. І працює ткалею на фабриці, ну є різниця – ткаля, чи банківський працівник?

– Щось не зрозумію я тебе, Рито, – Віктор Юхимович навіть підвівся від подиву, взяв бархотку і став окуляри протирати. Він зазвичай так робив, коли починав хвилюватися.

– Не розумію я, ти ж сама на цій фабриці працювала! Пишалася, що ви тканини технічні за якимись новими технологіями виготовляєте, замовлення були на рік вперед!

– На дошці пошани ти висіла, грамотами нагороджена, як почесний працівник галузі. Це що, нічого не означає тепер? Танюшка ж по твоїх стопах пішла!

– Чоловік у неї Микита, –  чудовий хлопець. Може скоро нам правнуків подарують. А головне, я вважаю, рідняться вони з нами, не гидують старими. Відвідують, допомагають, розмовляють із нами.

– Мені наш Микита на комп’ютер навіть  ігри карткові встановив, та сказав, – Грай, діду Вітя іноді, щоб не нудьгував! У житті мені від них велика радість!

– Від Танюші нашої, та Микитки, а Алла далеко, вона тільки собою зайнята. Я їй щастя бажаю, адже теж онука. А більше мені й сказати про неї нема чого. Нема чого!

– Танюшку на роботі хвалять, курси підвищення в неї скоро, а ти таке кажеш, не розумію тебе, Рито!

– Та що тут розуміти, Вітю, ну ти сам подумай. Таня простою дорогою пішла, найпростішою. І хлопця особливо не вибирала, бач – кохання у них на все життя.

– Таня наша, звичайно, гарна, добра, але, це ти ніяк мене не зрозумієш. Ти уявляєш, скільки сил Аллочка доклала, щоб стати такою, як зараз? Це ж робота яка!

До приїзду Алли, Маргарита Анатоліївна випекла свій фірмовий торт. Таня, на прохання бабусі, заздалегідь спеціально на ринок по продукти з’їздила. Але Алла у бабусі не з’явилася ні першого, ні другого дня.

Зупинилася Аллочка у місцевому готелі, до батьків ненадовго заїхала. Була дуже привітна та усміхнена, привезла гостинці.

Але потім послалася на якісь потрібні зустрічі та поїхала. Бабусю Риту та дідуся Вітю Аллочка відвідала за день до від’їзду. Вбігла до них радісно:

– Бабуся, дідусю! Як же я за вами скучила. Які ж ви у мене милі, найкращі на світі! А у мене для вас подарунки! Діду – набір для гоління подарувала, а бабусі Риті – парфуми!

Бабуся розчулено слухала, як Аллочка про своє життя розповідала, і час від часу флакон подарований благоговійно нюхала, та примовляла:

– Гордість ти наша, дитино! Яка ж ти у нас розумниця, єдина з усіх вибилася в цьому житті! Ти себе хоч там бережи, внучечко, ти вже не переживай сильно так. Відпочивай частіше.

Таня поряд сиділа, діда Вітю обіймала і кивала.

-Точно, Аллочка наша молодець, скажи дідусь? Алла посміхнулася всім поблажливо.

– Коли мені берегти себе, бабусю! Роботи багато! А на всяку нісенітницю не хочу я витрачати свій час, мені його й так не вистачає, багато планів. Ну гаразд, ви не сумуйте, у мене потяг скоро.

Через годину старша сестра пурхнула, залишивши після себе ледь вловимий аромат дорогого і не всім доступного життя.

Маргарита Анатоліївна довго сиділа з мрійливою усмішкою, дивлячись на двері, за якими розтанула старша онука.

Віктор Юхимович дивився на неї з жалем, навіть пирхнув один раз від досади, а потім сказав миролюбно:

– Рито, ходімо чаю поп’ємо? Танюшка булочок з маком купила, обіцяли з Микитою нас на тижні до лікаря звозити, бо щось знову тиск скаче.

– А ти не засмучуйся, приїде якось знову і наша Аллочка. Гарні у нас з тобою внучки, Риточко, щасливі ми з тобою та багаті.

– Тобі Танюша сказала новину, чи ще не встигла? Дитина у них буде з Микитою, ось це радість, так радість! Внучка молодша нам схоже, скоро правнука чи правнучку подарує!

– А наша Аллочка, звичайно, розумниця, трудівниця, вся в бабусю. І живе гарно!

А потім тихо, щоб не почув ніхто, в вуса, сам собі ніби, додав Віктор Юхимович:

– Тільки в її гарному житті  місця для нас немає зовсім, та й часу у неї на нас немає. Не хоче Аллочка час свій даремно витрачати, бо ми матеріал старий, вже відпрацьований, що вже там!

Тихо сказав, без гіркоти, без образи, просто, як є, що тут поробиш.

А потім підійшов до Танюші, що біля столу клопотала, обійняв онучку, усміхнувся радісно, та крикнув дружині:

– Рито, чай готовий, ну ти йдеш, ми ж з Танюшею тебе вже чекаємо!

Зрозумів чоловік, що кожен залишився при своїй думці. Та що вже вдієш! Своїх мізків в голову не вставиш. А життядовге, воно покаже хто пан…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки, діліться з друзями посиланням на сайт. 💖