– А що це ви нічого не зробили? – А що ми мали зробити, Антоне Івановичу? – Запитав зять. – Ми розраховували, що ви все тут відремонтуєте, – роздратовано сказала теща

Коли Андрій та Ліза одружилися, вони щороку обов’язково проводили відпустку за кордоном. За п’ять років встигли відвідати кілька країн, намагаючись не просто полежати на пляжі, а й подивитися на щось нове.

Але вже чотири роки вони нікуди не їздили – у них з’явилася дочка – Ірочка, і Ліза вважала, що далекі поїздки з маленькою дитиною – це зайве.

– Підросте Ірина, знову їздитимемо. А взагалі, можна добре відпочити й на дачі.

Біда була лише в одному: своєї дачі в Андрія та Лізи не було.

Одного разу, коли Ірочці ще не було й року, їх запросили до себе батьки Лізи – вони мали недалеко від міста звичайні шість соток.

Але Ліза змогла пробути там лише тиждень. По-перше, дачу міцно окупувала її старша сестра Віра, яка на все літо відправляла до бабусі своїх синів – восьми та п’яти років.

Зрозуміло, що коли приїхала Ліза з донькою, мати швидко переклала на неї турботу про племінників.

– Ти все одно з Ірочкою сидиш, особливо нічого не робиш, а в мене город і теплиці – весь день орю, розігнутися ніколи.

Це було правдою лише частково: мама справді майже весь день проводила то на грядках, то у двох теплицях. А ось готувала на всю компанію Ліза.

По-друге, за дітьми треба було не просто дивитися: кожен квадратний сантиметр ділянки був чимось засаджений, і місця для ігор не було, тому треба було чимось зайняти хлопчиків, щоб вони не потоптали бабусині грядки. Та й походи на річку з трьома дітьми були дуже виснажливі.

Тож у найближчий вихідний Андрій забрав дружину та дочку в місто. Обговоривши ситуацію, Ліза та Андрій дійшли висновку, що треба винаймати дачу.

Що вони й робили наступні три роки: ще у березні домовлялися із господарями, які здавали дачі на літо. Вони були вигідними орендарями: знімали на всі три місяці, вчасно платили, були акуратними.

А цього року, коли вся сім’я зібралася, щоб відзначити день народження батька Лізи, мама спитала у неї, чи збираються вони знову знімати дачу.

– Так, того тижня дзвонитиму тим господарям, у яких ми минулого року жили. Дуже вже там гарне місце – поруч і річка, і ліс. На ділянці дитячий майданчик, альтанка та й взагалі є все необхідне для відпочинку, – відповіла Ліза.

– Слухай, навіщо витрачати гроші? Живіть на дачі тітки Зої. Звичайно, вона без жодних прибамбасів, але зате там річка поряд, криниця на ділянці є.

– Може, доведеться щось підремонтувати – Зоя останні три роки, коли хворіла, на дачу не їздила. Але ми, коли документи на спадкування оформляли, були там. Нормальний будинок.

Дачу мати Лізи отримала у спадок від своєї старшої сестри. Та була самотня, тож квартиру залишила племіннику, а дачу – сестрі.

– А ви ще не вирішили, що робитимете з цією дачею? – Запитала Ліза. – Адже у вас своя є.

– Продамо, напевно, але там треба дещо відремонтувати, тоді й ціну можна буде поставити вище, – відповіла мама.

Ліза поговорила з чоловіком, і найближчими вихідними вони поїхали дивитися дачу.

Дачне селище, де вона знаходилася, розташовувалося неподалік міста. Звернувши з траси, вони проїхали майже кілометр уздовж березового гаю.

– Влітку тут, мабуть, гарно, – сказала Ліза.

Під’їхали до хати. Ті самі шість соток, обнесені досить старим парканом, який з одного боку майже завалився – йому не давали впасти тільки густі кущі, що росли вздовж цього паркану.

– Там у Зої аґрус та смородина посаджені. Коли вона хворіла, ми з Вірою приїжджали, збирали ягоди, – сказала мати.

Увійшли до будинку. Там було душно, пахло пилом, але всі речі були на своїх місцях.

– Ми лише телевізор звідси забрали й постільну білизну. Посуд весь на місці, плитка електрична є – треба перевірити, чи працює, чи ні. А так – живіть. Все краще ніж чужим людям платити. Я з вас грошей не візьму.

Коли виходили, мама сказала:

– Андрію, ось тут на ґанку дві останні сходинки зовсім згнили, треба замінити. І взагалі самі подивіться, що тут у якому стані.

– Звісно, ​​відремонтую, – сказав Андрій.

Ще в травні Ліза та Андрій приїхали на дачу, щоб підготувати її до літа: Ліза вимила і вичистила все в будинку, зняла, щоб випрати в місті фіранки, покривала й різні серветки, яких було багато в будинку тітки Зої.

Андрій у цей час замінив дві сходинки, зміцнив поруччя ґанку, перевірив проводку, подивився, чи працює плитка та холодильник.

А в першу суботу червня вони приїхали на дачу, щоб жити тут усе літо. У Андрія був тиждень відпустки, і ці дні він провів із сім’єю. Але не просто відпочивав, а займався справами.

У першу чергу підняв паркан, що майже впав, і підпер його кілками. Тепер можна було не побоюватися, що паркан завалиться.

Відремонтував стару гойдалку, сколотив зі знайдених у сараї дощок пісочницю для Ірочки. Знайшов у сараї зламану лаву, теж полагодив, пофарбував і поставив біля пісочниці. Загалом створив більш-менш нормальні умови.

Увечері в неділю Андрій поїхав, і Ліза з донькою залишилися самі.

Але вони не нудьгували. Ліза займалася з Ірочкою, готувала, читала, у спекотні дні вони ходили на річку, яка була зовсім недалеко. Ліза зробила дві клумби, і тепер вони разом із донькою поливали квіти та стежили за тим, як вони ростуть і розпускаються.

У п’ятницю ввечері до них приїжджав Андрій, тоді вони смажили шашлики, а кілька разів навіть сходили на рибалку. І хоча весь їхній улов пішов на вечерю сусідському коту, настрій все одно був добрий.

Так вони прожили до кінця липня. Але одного суботнього ранку ця ідилія була порушена.

Ліза мила посуд після сніданку, Андрій підстригав газон, Ірочка сиділа в пісочниці й ліпила паски. У цей час біля будинку зупинилася машина й у хвіртку увійшли батьки Лізи та Віра.

Батько оглянув ділянку і спитав:

– А що це ви нічого не зробили?

– А що ми мали зробити, Антоне Івановичу? – Запитав Андрій, вимкнувши тример.

– Починати треба було із паркану. Я думав, що ви його взагалі заміните. Але хоч би цей можна було впорядкувати! А ви? Чотирма кілками підперли, і гаразд, – сказав тесть.

– Ґанок не пофарбований. Лавку та пісочницю фарбували, так заразом треба було і ґанок, і лиштву на вікнах пофарбувати, та й рами теж, – відповіла зятю теща.

– Андрій і так багато зробив, що ви на нього налетіли? – Заступилася за чоловіка Ліза.

– Він зробив тільки те, що треба вам, – заявила мама, – а я розраховувала, що ви повністю і паркан, і будинок відремонтуєте, хоча б пофарбуєте.

– Я збиралася цього тижня привезти покупців, сказала, що все в хорошому стані. А тепер що мені їм показувати? Гойдалки, пісочницю та твої квіточки? – Запитала мама.

– Якби ти одразу свої вимоги виклала, ми б ще добре подумали, чи варто нам сюди приїжджати, – сказала Ліза.

– Я в тебе про цю дачу не питала, ти сама запропонувала:

– Приїжджайте, живіть, грошей з вас не візьму! – А тепер претензії висуваєш!

– Я думала, що в тебе нормальний чоловік, який хоча б паркан замінить!

– Ольга Федорівно, а ви знаєте, скільки коштує замінити ваш паркан? – поцікавився Андрій.

– Та скільки б не коштував, ви майже два місяці тут безплатно мешкаєте, – відповіла йому теща.

– Знаєте, мені набагато дешевше орендувати для сім’ї на літо дачу, ніж цей будинок упорядкувати. Тут ще й дах тече – під час дощу Ліза у коридорі дитячу ванну ставила. Ви й дах хотіли нашим коштом полагодити? – Запитав Андрій.

– Мамо, у тебе на дачі щоліта живуть діти Віри. Скільки ти з неї береш? – Поцікавилася Ліза.

– Віра одна хлопчаків тягне, звідки в неї гроші? А в тебе і чоловік є, і працюєте ви обоє, і дитина одна, – відповіла мама.

– Тому з нас треба три шкури здерти? – посміхнулася Ліза. – А ми, між іншим, платимо іпотеку. Це ти не рахуєш?

– Гаразд, Лізо, ходімо збирати речі. Ми їдемо, – сказав Андрій.

Вони зібралися дуже швидко. А коли сідали в машину, Ліза обернулася до матері:

– Тепер можете і фарбувати, і білити, що хочете! Ми ні сюди, ні на твою дачу, мамо, більше не приїдемо!

З того часу вони наймали дачу лише за угодою, в якій чітко було написано, що мають і що не повинні робити орендарі. І проблем більше не було. Не дарма ж кажуть, що краще з чужими мати справу, а не з рідними, – собі дорожче…

Можливо й у вас були подібні ситуації? Як ви їх розв’язували?Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!