– А що, теща у мене ще нічого! Ніно, ну це ж чудово! Ти завжди переживала, що вона там одна, а тепер можна бути спокійною… – Бути спокійною? – перебила його Ніна. – Якийсь пройдисвіт обманює маму, а ти пропонуєш мені бути спокійною? – Я не здивуюсь, якщо це якийсь шахрай, який вмовить її переписати будинок на нього, і я залишуся ні з чим!

Коли мама втратила зір, Ніна спробувала забрати її до себе.

– Куди? – Заперечувала та. – У вашу тісну квартирку? Не хочу спати в одній кімнаті з Наталкою – мені потрібне свіже повітря, а ти її кутаєш, наче оса личинку в кокон загортає.

На це у Ніни була відповідь.

– Ми могли б продати твій будинок та нашу квартиру… Купити спільну. Велику квартиру, я маю на увазі.

– Ні за що! Це мій будинок, і я не збираюся нікуди з нього їхати!

– Але ж мамо! Як ти будеш сама в цьому будинку?

– Як і раніше. Я рік тренувалася ходити по ньому із заплющеними очима. Та я тут кожен куточок знаю, я ж робила це все своїми руками!

У мами непогано виходило створювати стильний та функціональний простір, це Ніна визнавала. Але все одно – сліпа жінка одна у великому будинку… Це нерозумно.

– До мене приходитиме соціальний працівник, – говорила мама. – Я впораюся, нема чого за мене переживати.

Ніна нізащо не призналася б, що переживає вона не тільки за маму. Жити з мамою насправді було б складно: вона страшенно вибаглива. Наприклад, попросила купити їй килим у спальню.

– Малиновий, зі смарагдовим візерунком.

Якби це трапилося раніше, перш ніж мама засліпла, її нізащо б не влаштував червоний килим із зеленим малюнком: тільки малиновий зі смарагдовим і ніяк інакше.

Але тут Ніні вдалося обманути маму. Тільки мама ж у кожного питатиме тепер, якого кольору килим, і рано чи пізно обман виявиться.

Переживала Ніна через те, що не може завести ще одну дитину, бо якщо буде хлопчик, як розмістити різностатевих дітей у маленькій кімнаті?

А віддавати їм велику також нерозумно – де тоді ставити комп’ютери? Можна купити ноутбуки, але грошей на це вони не мають. Все завжди впирається в гроші, як не крути!

Ніна пам’ятала, як батько з матір’ю вічно лаялися через гроші: тато вважав, що мама надто багато витрачає, а мама, – що він замало заробляє. Саме тому Ніна намагалася не сваритися із чоловіком через гроші.

Це сталося за три тижні до Нового року, коли Ніна марно намагалася влізти в зелену сукню. На відміну від червоної та чорної, в яких вона постійно ходила на корпоративи, зелену колеги вже встигли забути й могли подумати, що вона нова. Але в сукню Ніна не влізла.

– Я товста! – мало не плакала вона. – Ти подивися, вона взагалі на талії не сходиться!

Чоловік глянув на Ніну тим ніжним поглядом, який допомагав їй пережити будь-які труднощі, і сказав:

– Та нічого ти не товста. Давай купимо нову, та й усе!

– Ага, на які гроші? Ні, треба худнути. Що за жор на мене напав, учора в офісі все печиво з’їла, навіть соромно.

– Прямо, як під час вагі тності, – розсміявся Льоша. – Ти тест робила?

– Який тест? – у Ніни закололо кінчики пальців, а в животі наче щось обірвалося. – Я не…

І тут вона згадала, що нова пачка гігієни так і лежала не розкритою! І жахнулася.

– Цього не може бути, – вголос сказала вона.

Виявилось, що може. Смужки на тесті темніли так яскраво, що сумнівів не залишалося: вона при надії.

– Це ж чудово! – Льоша підхопив її на руки та закружляв по кімнаті. – Ти знаєш – я так хочу сина! Або доньку – яка різниця! Я дуже радий, правда!

Наче вторячи йому, за вікном сяяло зимове сонце, таке ж оманливе: воно хоч і світило, але ніяк не гріло, як і не вирішувала проблем ця наївна радість Льоші.

Ніна не могла сказати, рада вона чи ні. Їй було страшно. Вона не уявляла, на які гроші вони виховуватимуть дітей і як сильно зміниться тепер їхнє життя.

Декілька днів Ніна думала, поглинаючи печиво та шоколад у величезних кількостях, сподіваючись на те, що потяг до солодкого говорить про те, що буде дівчинка, і тоді не треба буде вигадувати, як розмістити дітей. Принаймні, якийсь час.

– Може, ще раз поговорити з мамою? – Запропонувала вона чоловікові, коли трохи заспокоїлася. – Коли вона дізнається, що я чекаю на малюка, може погодитися продати будинок і жити з нами.

– Думаю, так. Ми ж поїдемо до неї на Новий рік? От і поговори з нею. Я впевнений, вона буде рада, і сама запропонує тобі з’їхатися.

– Шкода, що не вдасться подарувати їй щось, як у цих зворушливих відео, – зітхнула Ніна. – Може зробити якийсь запис? Типу «бабуся, зустрінемося за сім місяців»?

– Не варто, люба. Думаю, вона не зрозуміє.

– Добре …

Коли Ніна зателефонувала мамі, щоб домовитися про Новий рік, та чомусь зам’ялася.

– Люба, не обов’язково приїжджати.

– Але мамо, ми ж не можемо залишити тебе одну на Новий рік!

– А хто сказав, що я одна?

Повисла довга пауза.

– Я тебе не розумію, – зізналася Ніна.

– Ну … У мене є дехто. Чоловік.

– Чоловік? – вразилася Ніна. – Звідки?

– Що означає, звідки?

– Мамо! Тобі п’ятдесят шість років! Ти нічого не бачиш! Звідки в тебе може взятися чоловік?

– Ну, це хамство, – образилася мама. – Вік – не завада коханню. Моя проблема з очима також.

– Добре, – Ніна відчула себе і справді винною. – Поговоримо про це, коли ми приїдемо.

– Не треба приїжджати, – відповіла мама. – Ми хочемо побути самі.

– Але …

– Приїжджайте на Різдво. Думаю, це буде доречніше.

Коли Ніна розповіла про це чоловікові, він розсміявся.

– А що, теща у мене ще нічого! Ніно, ну це ж чудово! Ти завжди переживала, що вона там одна, а тепер можна бути спокійною…

– Бути спокійною? – перебила його Ніна. – Якийсь пройдисвіт обманює маму, а ти пропонуєш мені бути спокійною?

– Я не здивуюсь, якщо це якийсь шахрай, який вмовить її переписати будинок на нього, і я залишуся ні з чим!

-Твоя мама – розумна жінка, – спробував заспокоїти Ніну Льоша. – Не думаю, що її так просто обвести довкола пальця. Познайомимося з ним і там вирішуватимемо.

Коли вони познайомилися з Назаром, побоювання Ніни тільки посилилися: той був молодший за маму на десять років і викладав танго.

Виявилось, що мама, попри свою ваду, пішла вчитися танцям, де й познайомилася з Назаром. У нього були кучеряві бакенбарди, червона атласна сорочка та солодка усмішка, тож сприймати такого чоловіка серйозно Ніна просто не могла.

– Що такому чоловікові потрібно від неї? – обурювалася вона пошепки. – Він точно шахрай!

Звістку про те, що вона знову стане бабусею, мама сприйняла спокійно.

– Що ж, чудово, – сказала вона. – Я рада, що у вас з Льошею все добре.

Після появи Ніни її батько переїхав в іншу спальню і так і не повернувся в кімнату до матері. Про це мама розповіла лише, як батька не стало.

Про те, як вона ревнувала його до всіх знайомих жінок, як намагалася вирахувати, про кого він думає, якщо не хоче спати з нею.

– Це були складні роки, доню. Дуже складні.

Наявність другої дитини після п’яти років шлюбу для мами була знаком справжнього кохання. Про Назара поговорити не вдалося – він весь час отирався поряд з мамою і ніяк не хотів залишити їх наодинці.

Та й сама мама весь час тримала його за руку і безглуздо посміхалася. А заводити при ньому розмову про продаж будинку не хотілося. За вікном, як на зло, знову сяяло зимове сонце, насміхаючись з обурення Ніни.

На першому ж УЗД сказали, що у Ніни двійня.

– Як двійня? – Не повірила вона. – Цього не може бути. У нас у роду ні в кого не було двійнят!

– Ну, це не обов’язково, – пояснила лікарка. – Двійня може бути у кожної жінки.

Льоша, як і завжди, коли відбувалося щось непередбачене, сказав:

– Ну це ж чудово! Я дуже радий, правда! Відразу двоє дітей – розуму незбагненно!

І тут Ніна не витримала.

– Тобі все чудово! Дитина – добре, двоє – ще краще. Молодий аферист обробляє маму? Чудово! Тільки ось чомусь проблеми вічно вирішую я, а не ти! Як ми помістимося вп’ятьох у цій квартирі, скажи? Тобі на все начхати, як і моїй мамі!

Льоша не звик, що Ніна підвищує на нього голос – він образився і пішов на кухню.

– Ну й нехай іде, – вирішила Ніна, – Вдає з себе казна-що!

Вона розуміла, що стала плаксивою та примхливою через своє положення, але все одно була впевнена, що вона має рацію: недостатньо просто радіти, треба вирішувати проблеми, а не чекати, що це хтось зробить за тебе.

Втім, Ніна відразу взялася за розв’язання проблем: наступного дня вона поїхала до мами й сказала їй, що чекає на двійнят.

– Дивно, адже у нас у роду не було двійнят! – Вигукнула мама. – Ну, треба ж, а твій Льоша той ще стрілець!

Ніна не знала, як завести потрібну їй розмову про продаж будинку, щоб вона могла купити більшу квартиру. Втім, мама наче прочитала її думки й раптом сказала:

– Я так люблю цей будинок … Не бачу його, але, здається, що бачу. Навіть нове. Ось фіранки, наприклад, Назар допоміг купити. Кольору полину, правда?

– Справді, – визнала Ніна. – Точніше я б не підібрала назву для цього кольору.
– От. Тканина жата?

– Жада.

– Я можу їх уявити. Беру в руку тканину і наче бачу, віриш?

– Вірю, мамо. Слухай, я…

– Ми з Назаром вирішили продавати будинок, – перервала її мама. – Йому потрібна своя студія, а оренда – це дорого, та й вічна непостійність…

– Того року він зробив ремонт у приміщенні, що орендується, після чого господар так підняв ціну, що йому довелося з’їхати, уявляєш? Простіше купити своє приміщення і здавати його в оренду, правда?

Ніні здалося, що вона приросла до крісла і не може поворухнутися. Продати будинок, щоб купити студію Назару?

– Але ж, мамо! – голос у Ніни тремтів. – Це ж ваш з татом будинок, ви стільки сил у нього вклали!

– Ти ж сама пропонувала мені його продати, хіба ні?

– Так, але … Я думала, що ти переїдеш до нас. Це не одне й те саме!

– Мила, я розумію, як тобі сумно продавати цей будинок. Мені також сумно. Але життя йде, зміни неминучі.

Сльози душили Ніну. Вона не могла знайти слів, щоб пояснити мамі, що не так.

– Дівчатка, зробити вам каву?

Назар тепер вічно отирався у мами в будинку, і це страшенно дратувало. Його манірність, самолюбування, цей послужливий голос… Ну так, радіє, пройдисвіт, знає, що рибка попалася в його сіті.

– Я їду, – Ніна підвелася і навіть не подивилася на Назара. – Не можу більше дивитись на це все. Ви просто огидні обидва! Огидні! Ти що, сліпа, не бачиш, що йому від тебе потрібні лише гроші?

Випалив цю фразу, Ніна зрозуміла, що перегнула ціпок, але їй було вже байдуже. Вона вибігла з дому, і на холоді від сліз стало палити щоки та очі.

Для чого вона сюди приїхала? Всім байдуже до її цікавого положення і до цих двох малюків, на які вона чекає. Навіть Льоші все одно, він не думає, що на них чекає, не намагається щось змінити…

Ніна перестала брати слухавку, коли мама дзвонила. А її повідомлення видаляла, навіть не прослухавши.

Виправдання їй не були потрібні. Заради неї мама не захотіла продавати будинок, а ось заради першого зустрічного чоловіка – будь ласка!

На другому УЗД сказали, що будуть хлопчики. Ніна бачила по обличчю Льоші, що він збирається сказати, що дуже радий, але тут же затнувся, ледве стримуючи щасливу усмішку.

– Як ми житимемо? – пошепки запитала Ніна.

– Я щось придумаю. Обіцяю.

Назар з’явився на їхньому порозі через місяць. Він широко посміхався і тримав у руках вульгарні листівки з лебедями.

– Запрошення на весілля, – сказав він. – Ми з твоєю мамою вирішили одружитися.

Ніна не взяла запрошення. Стояла і мовчала, виставивши вперед великий живіт.

-Так, ось ще, – сказав Назар і дістав з внутрішньої кишені пухкий конверт. – Ми продали будинок, відклали на весілля та придбали студію. Це тобі, мама просила передати. Вам потрібно розширюватися, як я розумію.

Назар дивився на її живіт. Ніна взяла в руки конверт і одразу відчула, який він важкий.

– А чому вона сама не приїхала?

– Образилася, – знизав плечима Назар. – Ну нічого, твоя мама відхідлива, скоро все забудеться, правда? Вона така талановита!

– Я нею захоплююсь! Стала ліпити кухлі та вази, вони просто чудові! Ми відчиняємо з нею лавку, я вже вигадав назву: «Друге дихання». Чудово, правда?

Ніна кивнула і раптом у якомусь незрозумілому пориві обійняла Назара.

– Дякую! – сказала вона. – Дякую…

Ніна не могла передати словами, за що вона дякувала. Справа була не в пухкому конверті, який, як виявилося, не робив її щасливішою.

Справа була в іншому – в посмішці на обличчі у матері, у шторах кольору полину, та у вульгарних лебедях на прямокутних листівках.

Можливо, вона помилялася стосовно Назара? Можливо він і є тим самим світлом у віконці, яке “розгледіла” її мати? Час покаже, та все розставить на свої місця…

А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!