– А що, я мушу тебе любити? Ти мені ніхто! – Огризнулася Лєра, – у мене є мама!

– Ігорю, а про мене ти подумав? – Тихо запитала Аня чоловіка, – я розумію, що ти любиш дочку. Я не збираюся тебе позбавляти спілкування з нею…

– Але хіба тобі не здається дивним той факт, що колишня через дитину тягне з тебе гроші? Нам через забаганки твоєї колишньої дружини доводиться себе у всьому утискати. Коли це скінчиться?

Ганна, повернувшись із роботи раніше за чоловіка, накривала на стіл. Сьогодні п’ятниця, а значить увечері, до них приїде дочка Ігоря від першого шлюбу, одинадцятирічна Лєра.

У двері подзвонили, і Аня поспішила в коридор. На порозі стояв чоловік та падчерка. Дівчинка, не дивлячись на Ганну, пройшла у квартиру, кинувши коротке: «Привіт». Ігор винно глянув на дружину і пробурмотів:

– Привіт, люба. Як минув день?

– Нормально, – відповіла Ганна, намагаючись приховати роздратування, – сідайте вечеряти.

За столом запанувала напружена тиша. Ігор намагався розрядити атмосферу, розповідаючи Лєрі про свій день, але дівчинка відповідала однозначно або мовчала, демонстративно ігноруючи Ганну. Та, своєю чергою, мовчки їла, відчуваючи, як підступає до горла грудка.

– Тату, а мама сказала, що їй терміново потрібні гроші на нове зимове пальто, – раптом заявила Лєра, – у неї зовсім старе, їй соромно в школу за братиком ходити.

– Добре, Лєро, – спокійно відповів Ігор, – поговоримо про це після вечері.

Ганна відчула, як у неї закипає всередині.

– Знову гроші, знову ці нескінченні прохання, – подумала вона, – скільки можна?!

Після вечері Ігор та Лєра пішли до кімнати дівчинки робити уроки. Ганна залишилася на кухні мити посуд. До неї долинали уривки розмови:

– Тату, ну ти ж розумієш, що мамі справді потрібно. Вона ж сама тягне нас, а цей її… – голос Лєри знизився.

– А чоловік що, не може купити їй нове пальто? – несміливо запитав Ігор.

– Тату, ну до чого тут чоловік! В нього грошей немає! Я не попросила б тебе, якби не було зовсім погано. Ти ж чоловік, ти мусиш її підтримати! І ти мій тато!

Ганна не витримала. Шпурнула губку в раковину і пішла до кімнати.

– Ігорю, нам треба поговорити, – твердо сказала вона.

– Не зараз, Аню, – Ігор спробував ухилитися від розмови, – ми тут уроки робимо.

– Ні, зараз, – наполягала Ганна, – Лєро, можеш нас залишити на хвилинку?

Лєра невдоволено скривилася, але вийшла із кімнати. Ганна щільно зачинила за нею двері та обернулася до Ігоря.

– Скільки це триватиме? – Запитала вона.

– Про що ти? – Ігор вдав, що не розуміє.

– Про гроші, Ігорю! Про твою колишню дружину, про Лєру, про все це! Нам самим ледве вистачає, ми платимо іпотеку, я собі у всьому відмовляю, а ти постійно даєш їй гроші! Це неподобство!

– Ань, це ж моя дитина. Я не можу їй відмовити, – Ігор почав виправдовуватися.

– А про мене ти подумав? Про нас? У нас, між іншим, також є свої потреби! Я зуби не можу вилікувати, бо грошей нема!

– Я все розумію, – винно сказав Ігор, – я… З Ольгою поговорю…

– Та вона тебе й слухати не стане! Ти ж знаєш! Вона завжди отримує те, що хоче! Може, тобі варто нагадати їй, що у неї є чоловік, який теж повинен піклуватися про свою родину? – гарячкувала Ганна.

– Ну, Ань, не треба так про Ольгу, – Ігор спохмурнів, – вона гарна мати.

– Гарна мати? Якби вона була гарною матір’ю, вона б не перекладала всі свої проблеми на тебе! Їй зручно, що ти все оплачуєш, – відрізала Ганна.

– Досить! – Вибухнув Ігор, – не смій так говорити про матір моєї дитини!

– А ти не смій забувати, що в тебе є ще справжня дружина! Дружина, яка тебе кохає та підтримує! – Ганна зірвалася на крик.

– Я люблю тебе, – тихо сказав Ігор, – але я не можу покинути свою дитину.

– То, може, тобі варто вибрати, кого ти любиш більше? – З викликом запитала Ганна.

Ігор мовчав, опустивши голову.

– Чого ви кричите? – Запитала Валерія, дивлячись на заплакану Ганну, – лаєтеся?

– Ні, доню, – відповів Ігор, намагаючись заспокоїти дочку, – все нормально.

– Ні, не нормально! – Вигукнула Ганна, – ми з твоїм батьком лаємося через тебе і твою матір!

– Через мене? – Лєра здивовано скинула брови.

– Так, через тебе! Через те що ти постійно вимагаєш грошей, через те, що ти поводишся зі мною, як із порожнім місцем! – випалила Ганна.

– А що я, мушу тебе любити? Ти мені ніхто! – Огризнулася Лєра, – у мене є мама!

Ганна відчула себе так, наче отримала ляпас. Вона подивилася на Ігоря, чекаючи, що він скаже хоч щось, але він мовчав, опустивши голову.

– Знаєш що, Лєро, – насилу вимовила Ганна, – ти можеш залишатися тут скільки завгодно, але я більше не маю наміру це терпіти. Я більше не мовчатиму і не вдаватиму, що все гаразд! Терпіння моє закінчилося.

Вона вийшла з кімнати, залишивши Ігоря та Лєру самих. Зачинившись у спальні, Ганна дістала телефон та набрала номер своєї подруги.

– Привіт, – сказала вона, захлинаючись сльозами, – мені треба з тобою поговорити.

Наступного дня Ганна зустрілася із подругою у кафе. Виглядала вона погано, майже не торкалася їжі. Подруга, вислухавши її, запитала:

– Ань, ти серйозно думаєш про роз лучення?

– Я не знаю, – чесно відповіла Ганна, – я люблю Ігоря, але більше не можу так жити. Він розривається між мною і своєю колишньою родиною, а я почуваюся зайвою. Втомилася.

– Розумію. Але, можливо, варто спробувати поговорити з ним ще раз? – Запропонувала подруга, – пояснити йому, як ти почуваєшся, що тобі потрібно.

– Я вже говорила з ним тисячу разів! – відмахнулася Ганна, – він начебто все розуміє, але нічого не змінюється. Він не хоче образити свою дочку, але при цьому кривдить мене.

– А як щодо Лєри? Ти намагалася з нею поговорити? – Запитала подруга.

– З нею розмовляти марно! – Вигукнула Ганна, – вона слухає тільки свою матір і робить все, щоб мене зачепити. Вона просто не бачить у мені людину.

– Знаєш, Ань, діти часто повторюють поведінку своїх батьків, – зауважила подруга, – можливо, все-таки варто спробувати порозумітися з нею?

– Та вона мене ненавидить! Вона мене демонстративно ігнорує! Це неможливо, – відрізала Ганна.

– А раптом варто спробувати? – Наполягала подруга, – можливо, якщо ти покажеш їй, що хочеш налагодити стосунки, вона змінить своє ставлення до тебе.

Ганна замислилась. Вона розуміла, що певною мірою подруга має рацію. Якщо вона хоче зберегти шлюб, їй слід спробувати зробити все можливе.

Навіть, якщо це означає переступити через свою гордість і спробувати налагодити стосунки з непокірним підлітком.

– Гаразд, – нарешті сказала Ганна, – я спробую. Але не думаю, що з цього щось вийде…

Того ж дня, коли Ігор привіз Лєру, Ганна вирішила діяти. Вона вийшла з кухні з тацею, на якій стояли тістечка та чай. Лєра сиділа на дивані, уткнувшись у телефон.

– Лєро, – звернулася до неї Ганна, – хочеш чай із тістечками?

Лєра підвела голову і зміряла Ганну зневажливим поглядом.

– Я не голодна, – відповіла вона.

– Просто спробуй, – запропонувала Ганна, ставлячи тацю на стіл, – я сама пекла.

Лєра неохоче взяла тістечко і відкусила невеликий шматочок.

– Смачно, – пробурмотіла вона.

– Я рада, – посміхнулася Ганна, – сідай до столу, принесу тобі чаю.

Лєра сіла за стіл. Виглядала вона трохи наляканою. Ще недавно мачуха на неї репетувала, а тепер ласкаво розмовляє…

– Лєро, я хотіла з тобою поговорити, – почала Ганна, – я знаю, що тобі не подобається, коли я поряд з твоїм батьком.

– А мені й не подобається, – перервала її Лєра, – ти ж не моя мати.

– Я розумію, – кивнула Ганна, – і я не намагаюся нею стати. Я просто хочу, щоб ми жили у мирі. Твій батько дуже страждає через наші суперечки.

Лєра мовчала, дивлячись у свій кухоль.

– Я знаю, що ти дуже любиш свою маму, – продовжила Ганна, – і це правильно. Але це не означає, що ти повинна мене ненавидіти. Я теж люблю твого батька.

– Ти брешеш! – Вигукнула Лєра, – ви тільки з ним лаєтеся!

– Ми лаємося, бо нам важко, – зізналася Ганна, – але це не означає, що ми не любимо один одного.

Вона замовкла, чекаючи на реакцію Лєри. Дівчинка продовжувала мовчати, роздивляючись візерунок на скатертині.

– Лєро, я хочу, щоб ти знала, що я ніколи не бажала тобі зла, – сказала Ганна, – я просто хочу, щоб ми всі були щасливі. І я до тебе добре ставлюся. Ти – дочка моєї найближчої людини, розумієш?

Лєра підвела голову і подивилася Ганні прямо в очі. У її погляді більше не було ворожості, що раніше.

– Правда? – тихо спитала вона.

– Правда, – відповіла Ганна, – я можу хоч зараз присягнутися.

У цей момент у кімнату зайшов Ігор. Він здивовано глянув на Ганну та Лєру, які сиділи за столом у тиші.

– Щось сталося? – Запитав він.

– Ми просто розмовляємо, – відповіла Ганна, посміхнувшись до нього.

Вечір пройшов чудово. Лєра із задоволенням грала з мачухою у “Твістер”, а Ігор реготав, як оглашенний. Вперше Лєра не відчувала неприязні до мачухи. Вона, виявляється, гарна. І зовсім не зла…

І, можливо, з цього дня у їхній родині настане мир. Час покаже, та все розставить на свої місця…

Ставте вподобайки, пишіть свої думки в коментарях!