А тепер, приїхавши додому, вона побачила, що її донька вже цілком самостійна і навіть з дитиною. І з цього вона зробила висновок, що тепер настав мій час їй допомагати. Як вона допомагала нам із бабусею колись. Якщо це не чистої води егоїзм, тоді скажіть, що це?

Чи знаєте ви щось про егоїзм? Я знаю. Тому що моя мама — справжнісінька  егоїстка. Людина, яка думає лише про себе та ні про кого більше.

У дитинстві я цього не помічала: у мене був тато, мама, бабуся. Та я була ще дуже маленькою. Але потім, так. Потім усе стало на свої місця.

До семи років я жила у звичайній родині. Єдина дитина, мене всі любили та балували. Крім того, я вважаю, що з дівчатками так і повинні поводитися. Ми ж такі ніжні та тендітні, то чому б і не ставитися до нас трохи по-особливому?

Але потім трапилася дуже велика сварка у батьків і вони розлучилися. Я ніколи не питала про причину, але підозрюю, там був замішаний третій зайвий.

Тато пішов із сім’ї і ми стали жити з мамою вдвох. Загалом, знову ж таки, я не помітила якихось дуже великих змін у фінансовому плані.

Але мені багато й не треба було. Вдень школа, увечері уроки. Поїсти суп, грати з ляльками і спати. Це зараз діти стали примхливими, раніше ми були іншими. Але маму надовго не вистачило.

Коли мені було 13 чи 14 років, мама задумала виїхати заробляти гроші до іншої країни. Батько нічого не платив або платив надто мало, тож за ці кілька років навіть я помітила, що нові речі ми купуємо не так часто, як хотілося б. Та й мама завжди ходила роздратована.

Загалом бабуся почала жити у нашій квартирі, а мама поїхала, пообіцявши часто приїжджати з подарунками. Головне, щоб я вчилася і добре поводилася чемно.

Моє життя, напевно, надто стандартне. І я просто не хочу все розписувати до дрібниць. Ну я жила з бабусею, закінчила навчання. Вийшла заміж, народила. Загалом нічого особливого.

Нині мені 29 років. І відколи мама поїхала, особисто я її побачила лише півроку тому. Зараз вона живе зі мною в одному місті, але я навіть не знаю, радіти з цього приводу чи сумувати.

Справа в тому, що мама, за час свого від’їзду, справді час від часу надсилала якісь гроші. Цим, звісно, ​​займалася бабуся. А я не лізла.

Але коли мені було вже за 20, а бабусі стало тяжко зі здоров’ям, мама почала надсилати кошти мені. Небагато, на ліки бабусі та ще якісь копійки як допомога.

На той час я вже почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком. Він уже тоді мав непогану роботу, тож купував мені подарунки, платив за салон краси. Від зайвих грошей відмовлятися не можна, але у випадку з мамою це був не той випадок.

На весіллі її теж не було, але вона хоча б не поскупилася на весільний презент. Ці кошти ми витратили на медовий місяць. Було, до речі, дуже здорово!

Але що відбувається тепер. Мама приїхала і одразу заявила про те, що грошей у неї немає. Вона їх просто не відкладала. Якась сума, звісно, ​​залишилася. Але це так, на рік-два звичайного життя.

Про жодні покупки квартири, машини чи будинку мови навіть не йшлося. Коли я тут і там чую про божевільні заробітки закордоном від інших жінок.

На моє запитання, а чому так сталося, мама відповідає завжди те саме. Каже, що як приїхала на чистий берег моря, під сонце та пальми, то зрозуміла – працювати тут вона не зможе.

Тому вона і знайшла собі дуже невеликий підробіток, щоб вистачало на оренду свого кута та якусь їжу. А решту часу вона засмагала, купалася і весело проводила час.

Були в неї і романи, вона навіть була за крок до заміжжя. Але не склалося.

А тепер, приїхавши додому, вона побачила, що її донька вже цілком самостійна і навіть з дитиною. І з цього вона зробила висновок, що тепер настав мій час їй допомагати. Як вона допомагала нам із бабусею колись. Якщо це не чистої води егоїзм, тоді скажіть, що це?

Я ніколи не працювала. Але не тому, що лінива, просто так вийшло. До заміжжя мені це було не потрібно: юнак забезпечував наше дозвілля. А вдома чекала бабуся зі сніданком чи вечерею.

Потім я вийшла заміж і якийсь час чоловік просто не пускав мене йти кудись працювати. Все називав себе здобувачем, а мене своєю принцесою.

Коли я була при надії, стало трохи складніше. Витрати почали зростати. Я почала вередувати, самі розумієте, такий період. Ну а з народженням Вікторії витрати на сім’ю тільки збільшилися.

Тепер я мама та домогосподарка. Куди мені працювати? Чоловік поки що тримається, хоча на відпочинку ми не були вже давно. І, якщо чесно, це починає трішки дратувати.

Коли приїхала мама, я думала, що це хороші новини. Вона може і фінансово допомогти, і з онукою посидить якщо що. Але мама – егоїстка. Грошей вона не привезла, то ще й відмовляється допомагати з дитиною. Оце бабуся!

Бо бачите, не її це. Вона втомилася від маленьких дітей і хоче трохи побути сама, в спокої. І ще мені докоряє, що я не даю ради зі своїм головним обов’язком.

Я розумію, люди різні, і не варто дивуватися з того, що кожен живе своє життя так, як вважає за потрібне. Але я звикла до того, що якісь базові обов’язки потрібно виконувати.

Якщо ти мама — опікуйся своєю дитиною, допомагай їй. Якщо ти чоловік – утримуй сім’ю. Інакше все полетить чорт знає куди.

Дотримуйся порядку, не заплющуй очі на свої обов’язки — і тоді все буде нормально. Ну хіба я щось не так говорю?