– А твоєї мама більше немає! Вже пів року їй відправили! Добра ж ти дочка, якщо не знаєш

Батька Марини не стало, коли їй виповнилося сімнадцять, вони мешкали вдвох з мамою. Жили не дуже дружно — в обох складні характери.У них суперечки траплялися часто, але закінчувалися мирно.

За кілька років мама вийшла на пенсію і вирішила, що особисте життя у жінки має бути завжди. З дочкою вони живуть у постійних суперечках та конфліктах, тому треба мамі виходити заміж.

Невідомо де, але вона змогла знайти собі «нареченого», досить бадьорого чоловіка свого віку, який Марину не злюбив з першого погляду.

Втім, це почуття було взаємним. Марина теж збиралася влаштовувати своє особисте життя, і стороння людина їй була зовсім нецікава.

Як виявилося, “наречений” на свою маму мав величезний вплив, і їх і так складні стосунки з дочкою зіпсувалися остаточно.

Незабаром мати зі своїм чоловіком розписалися, та заявили, що двокімнатну квартиру, в якій жили Марина з мамою, треба розміняти. Марина нехай живе, як хоче, і до них не лізе.

Розмін був непростим, і коли все закінчилося, мати й дочка стали не просто чужими людьми, а лютими ворогами.

Роз’їхалися вони з твердим бажанням ніколи більше не бачити одна одну. Особливо негативно була налаштована мати.

Марина все одно іноді їй дзвонила — розповідала про своє майбутнє весілля, про внука, якого бабуся так ніколи й не бачила. Поступово дзвінки стали дуже рідкими.

Востаннє, Марина зателефонувала, щоб привітати матір із Трійцею. Трубку взяв вітчим і в’їдливо сказав:

– А твоєї мама більше немає! Вже пів року їй відправили! Добра ж ти дочка, якщо не знаєш!. Мало того, він навідріз відмовився говорити, де вона покоїться.

Сказати, що Марина шокована, — нічого не сказати. Так, вони кілька років не бачилися, мали непрості стосунки, але не попрощатися з матір’ю востаннє?!

Не провести її в останню дорогу? Родичів у них не було, але ж у мами були подруги, і ніхто не повідомив, не подзвонив…

За допомогою однієї такої подруги, Марина, все ж таки, дізналася, де покоїться її мати, дізналася і про те, які жахливі речі розповідав вітчим про неї, — тому ніхто й не подзвонив, не сказав.

Сумно все це, та жахливо, навіщо літня вже людина встала між матір’ю та дочкою?