– А ти де зараз? І чому я не бачу у квартирі твоїх речей?

– А ти де зараз? І чому я не бачу у квартирі твоїх речей? – Чоловік повернувся додому

– А ти більше нічого не хочеш дізнатися? – різко відповіла Даша. – Хоча ні, вже не треба. Мені й так усе ясно. А речей моїх немає, бо я з тобою більше не живу. Я тебе попереджала.

– І де ж ти живеш, дозволь дізнатися? Мужика знайшла вже? Так швидко? – не зменшуючи тону, говорив у слухавку Роман. – А Віталіка навіщо забрала? Поверни сина додому! А сама можеш і надалі розважатися!

– Та про які розваги ти мені говориш? Ти що, нічого так і не зрозумів? – з досадою промовила Даша.

Вона сьогодні вранці ухвалила остаточне рішення – поїхати від Романа, забравши із собою п’ятирічного сина. Жити у квартирі, де вони прожили з чоловіком та сином ці п’ять років, більше було неможливо.

І справа була навіть не в самому чоловіку. Дашу відкрито труїла свекруха, яка була присутня в них із Романом сімейному житті відсотків на дев’яносто. Добре хоч, спати з ними разом не лягала в одну постіль. Але це було питанням часу – так здавалося молодій жінці, змученій вічним контролем з боку свекрухи.

– Дашуля, все, збирай речі! Мама нам квартиру бабусину віддає, більше не зніматимемо чужі кути. Досить! – оголосив дружині за пів року після весілля радісний Роман.

– Та ти що? Ось так новина! Як чудово! А що Світлана Семенівна більше не здає цю квартиру? Вона ж нам ще до весілля оголосила, що там живе дочка її подруги, і вона поки що не може відмовити їм в оренді бабиної квартири. І ми з тобою саме тому зняли цю кімнату, – здивовано думала Даша.

– Ну, все, вирішилося житлове питання у дочки її подруги з житлом, купили вони квартиру. А бабусину квартиру тепер ми з тобою займемо. Справді чудово?

– Так, це чудово! Рома, я така рада, що у нас буде своя квартира! – передчувала Даша своє нове життя із чоловіком.

– Тільки там ремонт треба буде зробити, мама так і сказала – в’їдете лише після того, як її відремонтуєте.

– Ну, й відремонтуємо. Щось в борг візьмемо, щось мої батьки допоможуть. Адже я так розумію, ця квартира все одно потім нам залишиться, так? – Наївно міркувала Даша.

– Я гадаю, так і буде. Батьки мають квартиру, старша сестра теж, вони з чоловіком давно вже собі купили житло, ще після весілля, – відповідав молодій дружині не менш наївний Роман.

Вони тоді справді зайняли чималу суму у батьків Даші та зробили косметичний ремонт у своєму, як вони були впевнені, житлі.

Даша з натхненням та ентузіазмом почала наводити там затишок. А незабаром і син з’явився, для якого молодими батьками з любов’ю та ніжністю вже була облаштована крихітна дитяча кімната у невеликій бабиній квартирі.

– Ну як ти купаєш Віталіка? Хіба ж так можна? – обурювалася Світлана Семенівна, яка постійно приходила до сина та невістки. – Так і захлинутися може дитина. І пелюшки ти неправильно переш і прасуєш, я перевірила. Ось я тебе навчу, як треба, почекай.

Даша, окрилена своїм материнством і турботою про новонародженого сина, спочатку не сильно звертала увагу на вічні претензії та причіпки свекрухи. Думала, що так вона поводиться тільки з чистих спонукань, бажаючи допомогти і підказати недосвідченій молодій мамі.

Але поступово її невдоволення почало поширюватися вже і на чистоту в квартирі, і на турботу про Романа, і на приготування їжі. Адже все перераховане тепер було під пильною увагою та контролем Світлани Семенівни.

– Знаєш що, люба моя? – казала вона в черговий свій прихід до сина та невістки. – Маленька дитина – ще не привід розводити бруд на кухні. Подивися, що тут у тебе діється! Це жах! Незабаром жаби заведуться, як у болоті.

Жінка робила гидливе обличчя, розглядаючи безлад на кухні біля невістки.

– Світлано Семенівно, я все приберу і посуд помию обов’язково, але потім. Ми всю ніч не спали, у Віталіка температура була. Мені, знаєте, не до посуду зараз! – відповіла Даша свекрусі.

– Ой, ось тільки не треба свою безладність і лінощі намагатися виправдати якимись причинами. Хвороба дитини – не привід перетворювати квартиру на хлів! Маленькі діти постійно хворіють, це не трагедія. Зараз-то він спить, от і будь добра, вимий усе тут, – безжально продовжувала свекруха, якій було абсолютно наплювати на те, що невістка за всю ніч очей не заплющила.

Даша не пускала б її до себе, але квартира, як і раніше, за документами належала свекрусі, і вони з Романом нічого з цим поробити не могли.

Мати чоловіка так розважалася. Вона вривалася в їхнє життя в будь-який час дня та ночі, а все тому, що вже кілька років ніде не працювала. Батько Романа, її чоловік, отримував гарну зарплату на заводі.

І Світлана Семенівна, маючи чварний характер і посварившись одного разу із завідувачкою дитячого садка, де вона працювала вихователем, звільнилася. Та з того часу так і сиділа вдома.

Спочатку жінка спробувала брати активну участь у сімейному житті старшої дочки, яка на той час щойно вийшла заміж і одразу народила одного за одним двох дітей. Але там і сама дочка, і її чоловік дуже швидко виставили зі свого життя настирну матір та тещу.

І ось тепер жінка всю свою увагу перевела на молоду сім’ю молодшого сина. І тепер вже її було не так просто позбутися. Адже син зі невісткою жили у квартирі її матері. І мали за це бути їй вдячні, як неодноразово заявляла сама Світлана Семенівна.

– Рома, я так більше не можу, – плакала знесилена безсонною ніччю та хворобою сина Даша. – Скажи матері, хай вона припинить лізти до нашого життя. Ще й дорікає мені постійно.

– Та я вже казав їй, і не раз. Ну, правда! Вона все одно приходить. Каже, що тільки добра нам бажає. І що ми без її допомоги пропадемо. Не зважай, Дашуль.

– Та навіщо нам її допомога? А ще цей постійний контроль із її боку? Ми самі вже давно не діти. Адже це ніяких нервів не вистачить, коли у твоєму житті завжди присутня свекруха! – продовжувала Даша зі сльозами.

Роман не сприймав серйозно її сльози, вважаючи, що дружина перебільшує. Він багато не знав і не бачив, бо часто під час приходів матері був на роботі.

Світлана Семенівна продовжувала приходити до сина як до себе додому.

– Дар’я, а тобі не здається, що у ванній кімнаті давно вже час почистити кахель? Та й сама ванна вся у якихось жовтих розводах. Ну, з іржею ж треба боротися! Нині стільки різних засобів продається. Самим-то не гидко в такій брудній ванні митися?

Даша мовчала, зчепивши зуби та вирішила більше не реагувати на зауваження свекрухи.

– І вікна в кімнатах теж час помити. На шторах он пил і павутиння. Що ви як у сараї живете? Звісно, ​​навіщо утримувати в чистоті чуже житло? Немає у вас жодної подяки за те, що я дозволила вам тут оселитися. Можна і в хлів перетворювати квартиру, адже вона не ваша! – щоразу намагалася підкреслити цю обставину Світлана Семенівна.

– Так, заберіть ви свою квартиру собі! – якось не витримала Даша. – Скільки нам можна дорікати цим? – Тільки гроші за ремонт поверніть, які мої батьки давали. І ми одразу підемо звідси на орендовану квартиру.

– Що? Які ще гроші? Ти що це вигадала, невдячна? Ви ремонт для себе робили, зрозуміло? – Здивувала Дашу свекруха. – Для себе! Щоб самим було затишно жити у квартирі, яка вже кілька десятиліть не ремонтувалася.

– То це ж було вашою умовою? – здивувалася Даша. – Мені Роман так і сказав – в’їдемо тільки після ремонту, який йому наказали зробити ви. Так, то була ваша ідея! А тепер ви що заявляєте? І не треба називати мене невдячною. Можете забирати свою квартиру, тільки у наше життя не лізьте!

– Ваше життя? Ха-ха, насмішила! Так, мені не байдуже, що відбувається в житті МОГО сина і МОГО онука! Запам’ятай це собі, люба. І я приходитиму сюди стільки, скільки вважаю за потрібне. І не тобі мені вказувати, що та як робити, бо це МОЯ квартира!

Даша того ж дня поставила Роману ультиматум. Якщо він найближчим часом не знайде квартиру, куди можна буде з’їхати, вона піде від нього. Просто переїде до батьків і все.

– Я так більше не можу, ти розумієш? Це вище за мої сили! Твоя мати – просто монстр. Вона спеціально поселила нас у цю квартиру, щоб все контролювати та знущатися з мене. Таке відчуття, що вона від цього отримує насолоду.

– Ну, навіщо ти так, Даша? Мама не бажає нам зла, – спробував захистити Роман свою мати.

– Не бажає, але постійно чинить зло. Постійно! Вона що, задумала нас розлучити, я не зрозумію? Чому її абсолютно нічого в мені не влаштовує? Ні те, як я готую, ні те, як я прибираю, ні як виховую сина. Скоро буде вчити, як нам з тобою спати разом! Маячня! У твоєї матері що своїх справ і турбот зовсім немає, що вона постійно в нас пасеться?

– Давай припинимо цю розмову. Мені вона неприємна. І про орендовану квартиру навіть не говори. Нерозумно платити чужим людям, коли є своя квартира. Нехай вона поки що й матері належить. Я впевнений, що вона віддасть нам її поступово. Треба тільки зачекати.

Але Даша чекати більше не могла. А вирішила все чергова дика витівка свекрухи.

Цього дня Даша зранку відчула що нездужає. Напевно, все-таки заразилася від Романа, який нещодавно переніс гр.ип.п. Віталіка вона відвела до саду, а сама, зателефонувавши на роботу і відпросившись у директора на кілька днів, прийняла ліки та лягла. Її лихоманило.

Але не минуло й пів години, як двері відчинилися і завітала свекруха. Вона звично зайшла до квартири сина та невістки, розмовляючи з кимось телефоном.

Даша прислухалася. Судячи з розмови, Світлана Семенівна поки що не здогадувалася, що невістка вдома.

– Ні, Людо, квартиру не здаю. Давно вже, що ти! Як Ромка одружився, так і все. Тепер його родина тут мешкає. Щоправда, невістка у мене так собі, замазура та нероба. Але, як кажуть, не ми обираємо нашим синочкам дружин. Так, так, ти мене розумієш…

Свекруха засміялася з цих слів. Послухала свою співрозмовницю, а потім продовжила.

– Та ні, що ти! Я фінансово не постраждала. Як отримувала з материнської квартири прибуток, так і отримую. А що робити? Ти ж знаєш, що я безробітна. Мені тільки на чоловіка сподіватись треба, а я не хочу. Сама розумієш. Та як вирішила? Все дуже просто. Сказала сину, що він мені сам платитиме за оренду цієї квартири. Погодився, звісно. А куди він подінеться? Він розуміє, що матері треба допомагати. Та й пообіцяла я синові, що зрештою квартира йому дістанеться. Тільки поспішати з цим не буду. А, ти про невістку? А хто їй доповідатиме? Це наші сімейні справи. Так, Людо, вміти треба, – гордо видала Світлана Сергіївна.

Коли вона повернулася на різкий звук за її спиною, то побачила Дашу, що стояла посеред кімнати.

– Ану, повторіть, що ви зараз сказали? – промовила невістка тремтячими губами. – І чи давно вам Роман платить за цю квартиру?

– О, а ти що вдома? З роботи вигнали? Правильно, таких ледарів ніхто не триматиме! – свекруха вирішила використати тактику нападу, щоб не відповідати на незручне запитання.

– Отже, ось як ви все вигадали – і ремонт за наш рахунок зробили, і платню ще берете? Та ви монстр, справжнісінький! Я мала рацію! Скажіть мені, а Роман вам справді рідний син? Може, ви його у підворітті знайшли?

– Ти що мелеш, ненормальна? Не лізь у наші стосунки. Без тебе розберемося. Це наші справи та квартира наша. Ти вже точно ніяким боком до неї не належиш. І твоєю вона ніколи не буде, як не намагайся! – сердито промовила Світлана Семенівна.

– Не буде, ви маєте рацію. І дуже добре! З такою ненормальною родиною, як у вас, жодної квартири мені не треба!

Даша кинулася до спальні, де стала гарячково збирати свої та Віталіка речі.

– Ой, ось тільки вистав мені не треба влаштовувати! – цинічно видала свекруха. – Все одно ввечері додому прибіжиш. Максимум завтра.

Але ввечері Роман повернувся до порожньої квартири, в якій не було ні дружини, ні сина. Речей також не було.

Перше, що спало на думку, – це те, що Дашка знайшла собі когось на новій роботі, закрутила роман і вирішила кинути чоловіка.

Цю версію він і озвучив їй, зателефонувавши та вирішивши з’ясувати, що сталося.

– Ти нічого так і не зрозумів? – Запитала Даша, вислухавши гнівний словесний потік чоловіка.

– Що? Що я маю зрозуміти? Ти покинула мене! Тільки от сина я тобі не віддам! Май це на увазі!

– Та не потрібні ми з Віталіком тобі. Мати – ось твоя родина. І я, до речі, вже знаю, що ти платиш матері за оренду бабиної квартири. Такої дурні я ще не зустрічала! Я мовчу про те, як ти зі мною обійшовся, промовчавши про це. Але те, що мати змусила тебе платити їй за свою квартиру, в мене взагалі не вкладається. Дикість якась!

Даша та Роман розлучилися. Вона так і не вибачила йому обману. Та й він, зважаючи на все, не захотів щось змінювати заради дружини та сина.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?