– А ти не будь єхидною! Отримаєш після Юрія квартиру, він поки що батьком твоїм записаний. Від Максима –  бізнес. Це все завдяки мені! – Дуже тобі вдячна, що у моєму житті є справжній батько! Але це не Максим

Марина та Юрій прожили разом майже двадцять п’ять років, одружилися практично одразу після закінчення школи.

Єдина дочка Юля працювала перукарем. Батько допоміг відчинити їй свій невеликий салон, підказував на першому етапі, а потім вона справлялася сама. Все йшло добре.

Подружжя працювало, відпочивало. Сорок три роки – чудовий вік. Дочка доросла, можна й для себе пожити. Вдома нічого й ніхто не тримає.

Все могло б бути інакше, адже вони мали ще й сина, молодшого брата Юлі. Юля його пам’ятала, їй було сім, коли він з’явився на світ. Хворобливий хлопчик був дуже тихим. За рік його не стало.

Юля дуже довго плакала. Мама тоді чомусь звинувачувала тата в поганій спадковості, кричала про якісь зламані гени, плакала. Батько теж засмучувався, але дружині не відповідав.

Потім усе налагодилося, забулося. Допомогла тоді бабуся, мати Марини. Вона довго розмовляла з дочкою і навіть кричала на неї.

Сім’я зайнялася своїми звичайними справами. Хлопчика пам’ятали, але вже так не вбивалися. Життя йде вперед.

…- Мамо, що це таке? Хто це? Подивися сюди, читай повідомлення.

Юля показала матері сторінку в контакті якогось чоловіка та повідомлення від нього.

– Дівчинко моя, нарешті я можу зізнатися тобі у всьому. Ти моя дочка. Єдине моє справжнє кохання – це твоя мама. Вона мовчала, що я твій батько. Адже тоді я поїхав і життя мене закрутило.

– Між нами була велика відстань, і навіть країни. Я повернувся зовсім нещодавно. Ти схожа на мене, я це одразу зрозумів.

– У тобі творча та комерційна жилка. Це від мене. Нам треба зустрітись. Я тебе бачив, а ти мене не помітила, адже я для тебе простий клієнт.

– Мамо, поясни мені, що це означає. Я згадала його фото у профілі, що в мене нещодавно був такий клієнт.

– Вдруге його відправили до Христини, я була зайнята, але він чекав дві години, щоб потрапити до мене.

– Я хотіла просто піти, я ж господарка, але він вимагав. Втретє теж був, але я просто пішла. Демонстративно, повз нього. Хто це?

– Юля, я не знаю. Може у нього з головою не все гаразд.

– Мамо, він чудово знає тебе! Він навіть ваше спільне фото надіслав, і сказав, що саме в той час у вас було кохання. Це ти, а то він. А ще читай далі!

– Він усе вирахував. Дату мого народження, дату зачаття, дату вашого з татом весілля. Я не дурепа, рахувати теж вмію!

– Так, це твій батько. Але це не так.

– Що? Як це, мамо? Ти обманювала тата? А він знає?

– Мовчи! Йому не треба знати! Ти вже доросла, мусиш розуміти, що в житті бувають різні моменти.

– Не чекала від тебе. А ти знаєш, що він збирається встановити батьківство? Він до суду подав. Розумієш? Все це буде відомо.

– І що ти робитимеш після цього? Якщо він батько?

– Хай буде суд, от і подивимося.

– А не можна відмовитися? Навіщо тобі, дочко, це все? Цій історії багато років, цього Максима не було у нашому житті, і я думала ніколи не буде.

– Тепер я хочу знати просто правду. Правду про тебе. Про ту, яка вчила мене чесності та справедливості. І ще!

– Я знаю, що ти зустрічалася з ним. Випадково побачила. Невже не могли знайти кафе на іншому кінці міста, обов’язково поряд із моїм салоном.

– Вибач, дочко, але він сам там призначив зустріч. Я намагалася відмовити його дати нам спокій, але…

– Мамо, ви весело сміялися, він тримав твої руки й навіть цілував їх. А коли ви пішли, то сама підхопила його під руку.

– Якщо ти все бачила, то брехати більше не має сенсу. Я хочу розлучитися з твоїм… розлучитися з Юрієм. А з твоїм батьком ми одружимося.

– Браво!

– Доню, не треба так! Він гарний.

– Гарний! Ти не бачила його стільки років, скільки й мені. Гарний, найкращий! Зустрінемось у суді!

– Діти мають радіти, коли знаходять своїх кревних батьків. Ти здорова, а у Юрія здорових дітей не могло бути.

– З ним усе гаразд, а ось діти… Пам’ятаєш братика? Ти маєш подякувати своєму справжньому батькові, що не народ илася від Юри.

– Дякую тобі, мамо!

– Між іншим, Максим має свій бізнес. Успішний. Він може тобі допомогти.

– У мене також успішний. Не потребую його допомоги!

– Це ти поки що так кажеш, потім все інакше буде. У тобі емоції говорять.

Суд відбувся. Максим виявився біологічним батьком Юлі, він просив це документально оформити, тільки ось біологічна дочка була проти.

– Я ж хотів тобі бізнес передати. З родинними зв’язками це легше.

Мати Юлі подала на розлучення. Після всіх подій Юрію стало погано, трапився серцевий напад. Він втратив дружину, єдину дочку, яку завжди вважав своєю.

Він нічого не знав. Максима він пам’ятав по школі, але навіть припустити не міг, що його дружина стільки років обманювала.

Марина зібрала речі та переїхала до Максима. Юля з ними не спілкувалася, тільки мати іноді дзвонила. Весь час Юлі був зайнятий здоров’ям батька Юрія. Відновлення, реабілітація, санаторій.

– Що ти з ним порпаєшся, у тебе є справжній батько! Він переживає, – казала мати. – А Юрій зовсім чужа людина. Зробив свою справу та ц і все!

– Генетика в нього погана, настав час йому… Так, він виростив тебе, але батько не він. Залиш його! Краще допоможи справжньому батькові розібратися з бізнесом.

– У нього проблеми, невеликі, але розв’язувані. Потрібні гроші. У нього є, але він не може їх поки що вивести. А потім він купить тобі хоч п’ять салонів.

– Це той самий успішний бізнес із проблемами? Який він заповідає мені? Гроші є, але їх нема! Ти йому віриш? Я наперед відмовляюся від його спадщини! Мені нічого не треба!

– Він же від щирого серця!

– Ти ще скажи, від усієї його широкої душі він дарує мені борги!

– А ти не будь єхидною! Отримаєш після Юрія квартиру, він поки що батьком твоїм записаний. Від Максима –  бізнес. Це все завдяки мені!

– Дуже тобі вдячна, що у моєму житті є справжній батько! Але це не Максим!

Мати дзвонила, просила зустрітися з Максимом, але Юля все для себе вирішила. А потім зненацька з’ясувалося, що бізнес Максима прогорів, а кредити залишились.

Квартира, в якій вони жили, належала зовсім чужим людям. Так, гарний район, гарні меблі, техніка, але все чуже. Максим винаймав житло. Дорого, щоб пилюку в очі пустити.

Хотів з дочки зідрати гроші, але не вийшло. Не прийняла його донька, зовсім не прийняла. З Марини нема чого взяти крім кредиту.

Квартира, де раніше вона жила, належала Юрієві, дісталася йому від батьків. Після всіх цих подій Максим поїхав.

Наразі Марина виплачує кредит, довелося їй переїхати до своєї матері. Вони постійно лаються. А щодо будинку бабусі, то він уже у власності Юлі.

Бабуся не стала писати заповіт, оформила дарчу на онучку. Дочка нехай живе, а онука розумніша.

Поки що Юля живе з батьком, з тим, кого завжди вважала справжнім татом. Скоро вона матиме свою сім’ю, і її діти знатимуть справжнього дідуся, а не біологічну субстанцію…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!