– А ти не заздри і моїх мужиків не рахуй! За своїм краще дивись, – злісно кинула Юлька

Катя з вечора спекла торт, вдень у неділю вона чекала на подруг у гості. Чоловік допоміг накрити на стіл і збирався йти.

– Куди це ти? – Здивувалася Катя. – Зараз гості прийдуть.

– Я до Федора піду, обіцяв допомогти йому зібрати нову шафу. Поки дружина в лікарні, вони із сином одні господарюють.

– У вас дівич-вечір, я вам тільки заважатиму, – Сергій одягнув куртку. – Все, я пішов. Не переборщить з напоями, – він поцілував дружину і вийшов із квартири.

Катя зачинила за чоловіком двері та повернулася до кімнати. На столі стояв гарний букет квітів, подарований чоловіком уранці. Катя притиснула руку до грудей і потерла пальцями кулон у вигляді серця, теж подарунок Сергія, і посміхнулася.

Може, справді, краще їм одним посидіти? Свекруха забрала доньку до себе на всі святкові вихідні. Вона викладала у музичній школі та залучала онуку до музики, навчала її гри на фортепіано, водила на концерти у філармонію.

Катя, Юля та Ліза товаришували зі школи. Юля була найкрасивішою, найяскравішою і найефектнішою з подруг. Ліза – скромниця і розумниця, а Катя …

Катя за характером була ближче до Лізи, а по красі до Юлі, але не мала ні її винахідливості, ні гострого язика.

З Юлькою можна весело провести час, а з Лізою – поділитися секретами, поговорити, не боячись глузувань і засудження.

Останнім часом Катя почала частіше спілкуватися з Лізою. Обидві одружені й з дітьми, у них багато спільних інтересів та турбот.

Ліза має двох дітей: сина семикласника, та доньку, яка тільки пішла до школи. У Каті донька Соня, якій було дванадцять.

Юля ж любила увагу чоловіків, веселі компанії та гарне життя. Вона тричі була одружена і зараз знаходилася в пошуку свого щастя. Дітей у неї не було.

Із Сергієм Катя почала зустрічатися ще у школі, потім вийшла за нього заміж.

– Чому ти вибрав мене, а не Юльку? Вона ж красивіша, – запитала одного разу Катя у чоловіка.

– Для мене ти найкрасивіша, іншої мені не треба, – відповів він.

Першою прийшла Ліза. Не встигли подруги розцілуватися та обмінятися подарунками, як знову пролунав дзвінок у двері.

– Це Юлька! – Зраділа Катя і побігла відчиняти.

– Катько, привіт! – радісно закричала Юлька з порога. В одній руці вона тримала торт, а в іншій – пляшку червоного. Це не завадило їй обійняти господарку квартири та цмокнути кілька разів повітря біля її щік.

– Дівчата, як же я рада вас бачити! Так рідко зустрічаємось разом. Давайте одразу до столу, – запросила Катя.

– Ого! – Вигукнула Юля, побачивши накритий стіл. – А твій знаменитий торт буде? Тягни штопор.
Юлька відкоркувала пляшку і розлила напій по келихах.

– За нас красивих! – Вона цокнулася з подругами й хильнула одним махом, тут же знову потяглася за пляшкою.

Подруги лише сьорбнули зі своїх келихів і переглянулися.

– Юль, не поспішай, закусюй, – Катя підсунула їй тарілку з нарізкою.

– За кохання! – Не цокаючись, Юлька знову осушила свій келих.

– Що сталося? – Катя не зводила тривожного погляду з подруги. – Знову з кимось розлучилася?

– Вгадала. А де твій чоловік? Сергію! – голосно покликала Юлька.

– Не кричи, немає його. Вирішив не заважати нам, пішов до друга, – Катя хотіла відсунути трохи далі пляшку від Юльки, але та встигла перехопити її.

– Жаль, звичайно, але нам більше дістанеться. А де твій? – Юля дивилася на Лізу.

– Ти ж знаєш, він більше не вживає, – відповіла та, опустивши очі у свою тарілку.

– Чоловіки у вас не товариські. Чи ви спеціально їх від мене ховаєте? – Юлька дзвінко розсміялася своїм жартом, а Ліза виразно подивилася на Катю, як би кажучи: “Навіщо ти її покликала?”

Катя поклала всім на тарілки салат та кільця ковбаси.

– Чого ви грієте келихи, вперед? А я ще хильну, – Юля знову налила у свій келих червоного. – Третій тост за тих, кого з нами нема, – за чоловіків!

Катя з Лізою дивилися, як зникає напій з її келиха.

– Чого дивитесь? Засуджуєте? Вам добре, у вас є улюблені чоловіки, діти, а я сама, не любить мене ніхто. Ні, скажіть, що зі мною не так?

– Чого прибідняєшся? У тебе було аж три законні чоловіки, а не законних скільки, що й не порахувати, – відповіла Ліза.

– А ти не заздри й моїх мужиків не рахуй! За своїм краще дивись, – зло кинула Юлька.

– Юль, зменш оберти, – Катя накрила долонею руку Лізи, закликаючи її не вступати в суперечку.

– А ну вас! Нудні ви! – Юлька взяла пляшку і вилила залишки в келих. Напій ледве закрив дно, – закінчився. – А в мене є ще одна пляшка, – радісно повідомила вона і встала з-за столу, відсунувши ногами стілець.

Він рипнув ніжками по підлозі, і Катя скривилася, шкіра вкрилася мурашками. Юля вийшла до передпокою, але відразу повернулася, високо несучи пляшку, як приз.

– Гуляємо, дівчата!

– Юль, може, годі? – суворо сказала Катя.

– Я велика дівчинка, сама знаю, чи вистачить мені, чи ні. Не треба вчити мене життю. Мені може погано.

– Вам не зрозуміти, ви такі позитивні, правильні. А що мені робити? Чому мені так не щастить? Я, може, теж хочу сім’ю та дітей.

– Що ти знаєш про дітей? Думаєш, з ними легко? У моєї Світлани то ангіна, то пневмонія, то бронхіт. Я з нею з лікарень не вилазила до семи років, ночей не спала. Кому я це розповідаю, – зітхнула Ліза.

– А це вже стусан нижче пояса. А ти знаєш, чому я не можу мати дітей? – Юля блиснула очима.

– Вибач, я не подумала … – вибачилася Ліза.

– Дівчата, може, чаю? Юлю, ти ж торт хотіла, – Катя намагалася зняти напругу, що виникла за столом.

– Яка ти хороша, Кать, торт спекла, наготувала все. Чоловік у тебе найкращий, музична донька Соня. Я, між іншим, теж була закохана у Сергія. І в нас із ним усе було.

– Я знаю, – спокійно зауважила Катя.

– А ось і не все знаєш, – хитро посміхнулася Юля.

– Юль, не треба … – Ліза зробила знак подрузі замовкнути.

– А ти мені рота не затикай, святоша! Вона думає, що Сергій такий весь позитивний, вірний чоловік. Як же…

– Нехай каже, – Катя зупинила Лізу.

– Ти впевнена, що хочеш знати? – Усміхнулася Юлька. – Добре. Пам’ятаєш, ти їздила на похорон бабусі? У Сергія щось трапилося на роботі, він зателефонував мені та попросив посидіти із Сонею…

– Чому він тобі подзвонив? – напружилася Катя.

– Так твоя свекруха в санаторії якраз була, а у Лізи маленька Свєтка хворіла. Нема кому було дзвонити.

– Він повернувся пізно, коли Соня вже спала. І в нас все було. Шкільна любов не іржавіє, – Юлька хрипко засміялася.

– Брешеш, – тихо промовила Катя, дивлячись на подругу потемнілими від гніву очима.

– Може, брешу, а може, і ні…

– Яка ж ти погань, Юлько! Кать, не слухай її … – Ліза хотіла обійняти Катю, але та відштовхнула її руку, вийшла з-за столу та пішла у ванну.

Щоб не чути, що на підвищених тонах розмовляють подруги, вона пустила у ванну воду. Хотілося ревти.

– Не може бути. Сергій не міг… Я б здогадалася, зрозуміла… А якщо Юлька не бреше? – Катя пішла до кімнати, взяла телефон і повернулася у ванну.

– Сергію? Як ви там? Що робите?

– Шафу збираємо. Вов, куди забрав викрутку? Помічник, – пробурчав чоловік у слухавку. – А ви як, веселитесь?

– Юлька ледве язиком ворочає. Гаразд, не заважатиму вам. Приходь швидше.

Почувши голос чоловіка, Катя трохи заспокоїлася. Це було шість років тому. Що ворушити минуле? Було й було.

Катя подивилася на себе у дзеркало. Яскраве світло безжально підкреслювало всі зморшки на обличчі. Вона вимила руки та повернулася на кухню.

Подруги відразу замовкли при її появі. Катя ввімкнула конфорку під чайником.

– Говори! Ти ж обіцяла! – Запитала Ліза, свердлячи поглядом Юлю.

– Гаразд. Катю, пробач мені. Я наговорила тобі дурниці. Не було в нас із Сергієм тоді нічого. Із заздрості набрехала, щоб тобі життя медом не здавалося, – сказала нарешті Юлька.

Катя помітила, що у пляшці зменшилося червоного. Вона витягла з холодильника торт і поставила на стіл.

– Який гарний! Скільки разів пробувала пекти, у мене так не виходить, як у тебе, – защебетала Ліза, намагаючись знову розрядити атмосферу за столом.

Задзвонив телефон, і Катя вийшла із кухні.

– Мамо, ми з бабусею в театрі на балеті. Так класно! А ти спекла торт? Не їжте весь, мені шматочок залиште, – тараторила в слухавку Соня.

– Добре, сонечко, – пообіцяла Катя і повернулася на кухню.

– Катю, якщо ти не пробачиш мені, я… вто плюсь або вийду з вікна, – схлипнула Юлька.

– Їжте торт. Уявляєте, свекруха повела Соню на балет. Дочка в повному захваті…

– Припини штовхати мене ногою! – З роздратуванням прикрикнула на Лізу Юля. – Між іншим, я від Сергія була при надії, але позбавилася малюка. Ще у школі.

– У нас з ним лише один раз було, я одразу залетіла. Тож у мене не може бути дітей. А знаєш, чому він одружився з тобою? Ти йому не давала.

– Зате ти давала. Сергій знав? Про дитину? – похмуро запитала Катя.

– Ні.

Юлька все зіпсувала. Вона то плакала, розмазуючи по обличчю косметику, то перепрошувала, то виправдовувалася і скаржилася на своє життя.

Подруги бувають дуже жорстокими та мстивими. Святковий настрій зник. Ліза викликала таксі та відвезла Юльку додому.

Катя проводила подруг, перевдяглася, прибрала зі столу та вимила посуд. Незабаром прийшов Сергій, здивувався, що вдома тихо й гості вже розійшлися.

– Їсти будеш? – Запитала Катя.

– Ні, ми з Федором піцу замовили. Як зустріч пройшла? – Він сів поруч із дружиною на диван і закинув руку їй на плечі.

– Сергію, я хочу тебе спитати.

– Щось сталося? Коли ти так починаєш…

– У тебе було щось із Юлькою? – Перебила вона його.

– Один раз, ще в школі, я вже казав тобі.

– А коли я їздила на похорон бабусі шість років тому? – уточнила Катя.

– Юлька сказала? – Сергій прибрав свою руку. – Ні, нічого між нами не було і не могло бути.

– Чому не сказав, що вона приїжджала до нас?

– Мене тоді на роботу викликали. У Лізи була маленька дитина, а батьки в санаторії були. Я не міг залишити Соню одну, от і подзвонив Юльці. Коли прийшов додому, Соня вже спала.

– Юлька запропонувала по келиху, почала чіплятися, говорити про своє кохання… Не було нічого, Кать.

– Як ти могла таке подумати? Соня спала у сусідній кімнаті. Я викликав Юлі таксі. Все. Ти мені віриш? – Сергій прямо дивився Каті у вічі.

– Вірю, – нарешті сказала вона. – Торт будеш?

– Залиш Соні. А червоне є?

Вони сиділи на кухні та насолоджувалися напоєм, Сергій розповідав, як з другом збирали шафу.

– При мені дружина Федора дзвонила, сказала, що її випишуть у середу з лікарні. Нарешті.

– Слава Богу, – кивнула Катя.

– Катю, не слухай нікого, тим більше Юльку. Вона мститься за те, що я викликав тоді таксі. Я тебе кохаю. Мені більше ніхто не потрібний…

Катя любила ось так сидіти з Сергієм на кухні та розмовляти. Спати вони лягли далеко за північ. Чоловік заснув швидко, обійнявши її.

– Юлька просто заздрить мені. У мене люблячий чоловік, добрі стосунки з його матір’ю, музична донька, батьки живі.

– Дай боже, попереду ще багато буде таких щасливих днів та ночей. А її просто шкода. Не буду більше запрошувати її до себе … – думала вона, засинаючи.

На душі було спокійно та легко. Адже саме в такі моменти відчуваєш найбільше щастя…

Як вам “зізнання” подруги? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!