– А ти знаєш, я дарую тобі цю кавоварку, можеш її не ховати! Я хотіла запросити тебе на новосілля, але передумала. Каву теж не буду. Прощавай! Кавоварка у мене вже нова, а от подруг таких краще не мати! – Іра, вибач. Я люблю каву, не розумію, як все вийшло. Побачила напис, і у квартиру!

Ірина з самого ранку зайнялася прибиранням… Іноді в неї щось падало, гриміло. Вона відразу згадувала про сусідку.

– Напевно вона ще спить, а я тут шумлю і тупаю.

Іра намагалася все робити тихіше, але чутність у будинку була на найвищому рівні: на першому поверсі чхнула, з п’ятого чекай на побажання здоров’я.

А якщо хтось ремонт затіяв, дриль ввімкнув, або ще щось у цьому роді, то було неможливо визначити, де цей ремонт. Навіть запахи поширювалися чудовим чином.

У сусіда зверху котлети, внизу смажена картопля, поряд пахне борщем, там млинці, тут пироги. Не будинок, а їдальня. П’ять поверхів, двадцять квартир, різноманітність просто, як у ресторані.

Іра вирішила перепочити, зварила каву, дістала з холодильника бутерброди, які вони не доїли вранці з чоловіком. Вона не встигла піднести бутерброд до рота, як пролунав стукіт.

– Ірко, відчиняй. Розбудила мене своїм тупотом. Наливай каву. А що ти робиш?

– Каву п’ю.

– Я про це все. Валіза, коробки… А де твій Коля? Вигнала? Я ж думала у вас гуркіт, значить ремонт, а ви… А хто йде? Ви ж начебто не сварилися. Зрадив? Іншу знайшов? Чиї речі збираєш?

Лариса говорила так, що навіть слова не можна вставити. Ще трохи, й Іра з Колею будуть розлучені, речі розділені, квартира розпиляна. Слова, запитання без відповідей. Отака вона Лариса завжди.

Ірина почекала поки всі слова та питання сусідки, а за сумісництвом й подруги, вичерпаються. За цей час вона встигла з’їсти два бутерброди, випити кави.

– Речі збираю. Усі. Просто ми переїжджаємо у свій будинок. Не розлучаємося.

– Нічого цікавого. Нудно живете. Ось п’ята квартира, коли розлучалася, весь посуд перебили. Ти не битимеш, а то я б взяла щось, поки не пізно.

– Не розлучаємося ми! Бити посуд не буду, з собою заберемо все. Мені час справами зайнятися. Вибач за шум, трохи лишилося.

Лариса нарешті пішла, а Іра почала складати білизну в коробки, підписуючи кожну з них. Гуркоту більше не було. Посуд переклала білизною, залишила тільки найнеобхідніше.

Завтра вранці вони все завантажать і покинуть цей будинок, та квартиру. Микола поїхав проконтролювати останні штрихи, у хаті були недоробки.

Наступний ранок почався з навантаження. Ірина контролювала винос речей, Микола приймав все в машині, два вантажники носили коробки. Потім до них приєдналася Лариса із чоловіком.

– Ми допоможемо! Ми ж сусіди, хоч і колишні. А ви вже продали квартиру? Здавати будете? Знайдіть добрих мешканців, нам погані не потрібні. Заздрю ​​я тобі, подруго. Свій будинок. Тепер ми будемо далеко один від одного. Сумуватиму без тебе.

…Ірина розбирала речі, опановувала нову кухню, Микола збирав нові меблі.

– Люба, ти вже всі коробки переглянула, загубила щось? Давай ми все розкриємо. Може, просто з написом помилилася.

– Начебто все має бути, а кавоварку не можу знайти.

– Нічого страшного, вранці можна і випити чаю. Тільки кавоварка зникла?

– Там ще рушники кухонні, прихват, нісенітниця всяка.

– Якщо нісенітниця, то знайдеться.

– Напевно ти маєш рацію. Займуся іншими коробками. Речі доньки не варто поки що чіпати. Сама приїде і розкладе все в нові шафи. Як добре, що вона поки що в таборі.

– Головне – кухня. Я б вже й перекусити не проти.

Ірина розібрала всі речі. Кавоварки не було. Довелося навіть речі доньки розібрати, але її й там не знайшлося. Іра навіть сходила і перевірила машину, де вони перевозили все, – нічого.

Невже вантажники? Ні, не може бути. Машина Миколи, вантажники у нього з роботи. Іра змирилася зі втратою, чоловік обіцяв купити нову. Все гаразд.

Знайшлися мешканці на їхню квартиру, Іра поїхала туди. Заодно вирішила запросити Ларису на новосілля. Дружили вони давно, практично з дитинства.

До школи разом ходили, а потім опинилися сусідами. Ірина із квартирою все вирішила, тиха сімейна пара без дітей та тварин орендувала на тривалий термін.

Лариса відчинила одразу. Пахло свіжою кавою.

– Ой, Ірко, а я не чекаю нікого. А ти чого тут? Я зараз вийду, прогуляємось.

– Мешканців знайшла. Зайшла провідати тебе. Наливай каву.

Лариса забарилася.

– Роздягайся, проходь, я зараз все швидко приготую. – Сказала вона і зникла в кухні.

Іра побачила, як господиня ховає кавоварку в шафу. На очі впав рушник, якраз той, який був у коробці з кавоваркою. Не встигла.

– Кави наллєш?

– То це…

– Кава пахне, наливай. А ти знаєш, я дарую тобі цю кавоварку, можеш її не ховати. Я хотіла запросити тебе на новосілля, але передумала. Каву теж не буду. Прощавай. Кавоварка у мене вже нова, а от подруг таких краще не мати!

– Іра, вибач. Я люблю каву, не розумію, як все вийшло. Побачила напис, і у квартиру!

– Пий.

Іра пішла. Вона втратила подругу. Хіба це подруга? Може, й раніше щось було? Добре, що тепер вони далеко одна від одної, – від гріха подалі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.