– А вам що, не подобається? Я ж про вас подбала! Хотіла якнайкраще! Щоб вам не довелося прибиратися, коли приїдете.– І знаєте що? – продовжувала невістка безневинним тоном. – Я викинула ваші старі статуетки із серванта. І кухлі також. – Ви ж ними ніколи не користуєтеся, вони тільки збирають пил. Це мотлох! Ви ж самі так говорили, викидаючи мої фігурки та косметику

– Ви не маєте права так поводитися в моєму домі! – голос Аліни тремтів від ледь стримуваного гніву.
Вона стояла в передпокої, притискаючи до грудей сумку, наче щит.

– Це моя квартира, Тамаро Петрівно! Моя!

В очах свекрухи блиснуло щось схоже на зневагу.

– А що мені робити, якщо ти сама не можеш вчасно прибратися? – процідила Тамара Петрівна крізь зуби. – Пил на полицях, брудний посуд у раковині. Хіба так живуть пристойні люди?

Аліна вчепилася в ручку сумки так, що кісточки пальців побіліли. У грудях все клекотіло від образи та безсилля.

– Я працюю, Тамаро Петрівно! У мене не завжди є час…

– Для важливих речей ти повинна знаходити час, – відрізала свекруха і, гордо підійнявши підборіддя, попрямувала до виходу. – Я тільки допомагаю вам, а ти замість вдячності зволиш хамити.

Двері зачинилися з тихим клацанням, залишивши Аліну одну серед передпокою. Тиша квартири тиснула на вуха, але всередині все ще вирувала буря.

Аліна скинула туфлі та пройшла до вітальні, потім на кухню, зазирнула до спальні. Скрізь були сліди «турботи» Тамари Петрівни.

А в спальні… Тут свекруха закінчила прибирання буквально за хвилину до її приходу. З тумбочки зник тюбик із кремом. На комоді більше не стояла статуетка, яку вони привезли з відпустки.

Аліна бігала по квартирі, як загнаний звір. Руки тремтіли від злості. Вона прийшла з роботи втомлена, мріяла прийняти душ, випити чаю з улюбленого кухля… А тепер у власній квартирі нічого не могла знайти. Все було не на своїх місцях.

Вхідні двері клацнули. Павло повернувся з роботи. Побачивши дружину, яка стояла посеред кухні з розгубленим виглядом, він одразу зрозумів – щось трапилося.

– Алінко, що сталося? – Павло підійшов до неї, спробував обійняти, але Аліна вивернулася з його рук.

– Твоя мати знову була тут! – голос Аліни надломився. – Вона прибиралася в нашій спальні! У спальні, Пашо! Ти розумієш, що це ненормально?

Павло важко зітхнув і провів рукою по волоссю. Цей жест Аліна знала напам’ять – так він робив, коли не знав, що сказати.

– Алін, ну вона ж хоче, як краще…

– Як краще?! – Очі Аліни потемніли від гніву. – Я не можу знайти зарядку для телефону! Мого улюбленого кухля немає на місці, я його вже пів години шукаю! А рушники для ванної вона взагалі кудись сховала!

Павло спробував узяти її за руки, але Аліна відступила до вікна.

– Вона постійно щось викидає, Паш! – Продовжувала Аліна, стираючи сльози. – Речі, які мені дорогі! А вона вважає їх марним мотлохом!

– Алін, мама просто так піклується, – Павло говорив м’яко. – Вона звикла, що в неї вдома все по поличках…

– Мені така турбота поперек горла стоїть! – різко обірвала його Аліна. – Я втомилася, що в моєму будинку господарює інша людина! Твоя мати переставляє речі на власний розсуд, вирішує, що мені потрібно, а що ні. Я втомилася, Паша!

Аліна опустилася на стілець, закривши обличчя руками. Плечі її дрібно тремтіли. Павло підійшов і обережно обійняв дружину.

– Вибач, сонечко. Я поговорю з мамою, гаразд? Попрошу її припинити…

Аліна гірко посміхнулася.

– І вона, звісно, ​​тебе послухає. Так я й повірила…

Павло заспокоїв дружину. Приготував їй чай, знайшов улюблений кухоль – він був в дальньому кутку шафки.

Але свекруха не зупинилася.

Через три дні Аліна прийшла додому й одразу зрозуміла – Тамара Петрівна знову була тут. У повітрі висів запах її парфумів – важких, солодких.

На кухні всі банки з крупами були переставлені за розміром. Аліна відчинила холодильник – продукти розкладені по поличках із дратівливою акуратністю.

Аліна втомлено опустилася на диван. У грудях вирувала злість, але сил на новий скандал не було.

Ще за тиждень історія повторилася. На цей раз Тамара Петрівна «навела лад» у шафі з одягом. Усі речі були перевішені. Улюблена сукня Аліни, яка висіла з краю для швидкого доступу, виявилася зім’ятою і прибраною на верхню полицю.

Аліна стояла перед відкритою шафою і ковтала сльози образи. Будинок припинив бути її тихою гаванню. Щоразу, повертаючись із роботи, вона гадала – приходила сьогодні свекруха чи ні? Що цього разу переставлено, перекладено, викинуто?

У п’ятницю ввечері пролунав дзвінок.

– Так, мам… Звичайно… У суботу? Добре, ми прийдемо… Так передам.

Павло обернувся до дружини з винним виглядом.

– Мама запрошує нас завтра на вечерю. Каже, що у неї є новини.

Аліна на мить завмерла.

– Обов’язково йти?

– Аліно, ну що ти, як маленька! Вона ж намагається для нас. Готує завжди щось смачне.

Суботнього вечора вони підіймалися сходами до квартири Тамари Петрівни. П’ятий поверх, ліфта у старій хрущовці не було.

Аліна йшла повільно, кожна сходинка давалася насилу. Вона готова була опинитися будь-де – на роботі, у переповненому метро, ​​навіть у стоматолога – тільки не тут.

– Все буде добре, – Павло стиснув її руку. – Мама приготувала твої улюблені страви. А ще спекла пиріг, той, який тобі так сподобався минулого разу.

Аліна криво усміхнулася.

За вечерею Тамара Петрівна спілкувалася лише із сином. Розповідала про сусідку з третього поверху, про новий серіал, ціни на ринку. Аліна сиділа мовчки, в’яло колупаючи виделкою в тарілці.

– Аліно, ти що, не голодна? – Нарешті звернулася до неї свекруха.

– Просто замислилась, – автоматично відповіла Аліна.

– Так ось, – Тамара Петрівна відклала виделку і поклала руки на столі. – У мене справді є новина. Ми з Галиною вирішили з’їздити в санаторій. Днів на десять, підлікуватись.

– Чудова ідея, мамо! – зрадів Павло. – Тобі давно треба було відпочити.

– Так, я теж так думаю, – кивнула Тамара Петрівна і дістала з кишені фартуха зв’язку ключів. – Ось ключі від квартири. Будуть у вас про всяк випадок. І приходьте поливати мої квіти, будь ласка.

Аліна дивилася на зв’язок ключів. Два ключі на простому металевому кільці. У голові повільно почав формуватись план. Вона мимоволі посміхнулася.

Весь наступний тиждень Аліна ходила в піднесеному настрої. Колеги на роботі помітили зміну – вона більше посміхалася, навіть співала щось за комп’ютером.

– Ти чого так сяєш? – зауважив Павло у середу за вечерею. – Премію дали?

Аліна таємниче посміхнулася і відмахнулася:

– Просто гарний настрій.

За день до повернення свекрухи із санаторію Аліна відпросилася з роботи раніше. Сказала, що до лікаря.

Вона стояла перед дверима квартири Тамари Петрівни, тримаючи в руках ключі. Серце калатало, як перед іспитом. «Настала моя година», – подумала Аліна і повернула ключ у замку.

У неділю вони зустрічали Тамару Петрівну на вокзалі. Свекруха виглядала відпочилою, посвіжілою. Всю дорогу до будинку розповідала про процедури, нових знайомих, їжу.

– Уявляєте, там вівсянку подавали з медом та горіхами! Я записала рецепт, тепер буду вдома так готувати.

Аліна сиділа на задньому сидінні й мовчала. Живіт скрутило від хвилювання.

Тамара Петрівна відчинила двері своєї квартири та завмерла на порозі. Секунда, інша. Вона зробила крок усередину, потім ще один. Її погляд кидався по передпокою.

– Що… що це? – голос свекрухи здригнувся.

Вона кинулася до кімнати. Скрізь було чисто, прибрано. Ось тільки речі лежали не на своїх місцях.

– Мої статуетки! – Тамара Петрівна підлетіла до серванта. – Де мої статуетки?

Вона бігала по кімнатах, перевіряла шафи, ящики. Обличчя з блідого ставало червоним. Нарешті вона різко обернулася до Аліни. В очах свекрухи палав вогонь.

– Це ти! – Видихнула вона. – Ти це зробила!

Аліна гордо скинула підборіддя. На губах грала легка посмішка.

– Так, я, – спокійно відповіла вона.

Потім награно сплеснула руками:

– А вам що, не подобається? Я про вас подбала. Хотіла якнайкраще. Щоб вам не довелося прибиратися, коли приїдете.

Павло стояв з відкритим ротом, переводячи погляд із матері на дружину. Але він мовчав, не бажаючи залазити в їхню сварку.

– І знаєте що? – продовжувала Аліна тим самим безневинним тоном. – Я викинула ваші старі статуетки із серванта. І кухлі також.

– Ви ж ними ніколи не користуєтеся, вони тільки збирають пил. Це мотлох! Ви ж самі так говорили, викидаючи мої фігурки та косметику.

– Ти не мала права! – голос Тамари Петрівни зірвався на вереск. – Це мій дім! Мої речі! Як ти посміла?

– Але ж ви теж наводили лад у моєму будинку, – Аліна говорила спокійно. – Неприємно, правда?

– Паша! – свекруха повернулась до сина. – Ти бачиш, що творить твоя дружина?

Павло відкрив рота, але Аліна випередила його:

– Ой, подивіться, котра вже година! Нам час, у нас справи. – Вона взяла чоловіка під руку. – Але я ще повернуся, Тамаро Петрівно.

– Відтепер я “дякуватиму” вам за кожну допомогу з прибиранням! І ключики від нашої квартири я прихопила, а то мало, що…

І, не чекаючи відповіді, Аліна потягла приголомшеного чоловіка надвір. Вони спускалися сходами в повному мовчанні. Тільки вийшовши на вулицю, Павло нарешті видихнув:

– Ну ти й даєш…

Аліна посміхнулася. У грудях розливалося тепле почуття задоволення. План спрацював ідеально.

…Минуло два місяці. За цей час Тамара Петрівна жодного разу не подзвонила у їхню квартиру, тільки телефоном з сином спілкувалася.

– Я перемогла! – Задоволено подумала Аліна. І це таке чудове відчуття, трясця її матері…

Як вам “допомога” невістки? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.