– А віктор твій купився! Продав тебе! За певні гроші! На лікування батька, якого вже все одно не врятувати

– Молодий чоловіче, – жінка посунула по столу скруток ближче до Віктора, – я знаю, що ваш батько тяжко хворий, – невиліковна недуга.

– Тут ось сума, якої має вистачити на оперативне втручання в Ізраїлі. І на дорогу теж…

– Дякую, звичайно, – у хлопця навіть подих перехопило, – а ви хто? І чому нам допомагаєте? Адже це великі гроші.

– Я – мама Лєри. І допомога ця не безкорислива. Ви повинні будете дещо зробити.

– Якщо це в моїх силах, я готовий. Батько не видужає, на закордонну клініку одна надія.

– Сподіваюся, ви добрий син. Тому ви назавжди припините стосунки з моєю дочкою. Прямо з сьогоднішнього дня, без жодних пояснень. Розумієте, їй потрібна людина зовсім іншого кола.

…Віктор із Валерією навчався разом в інституті, там вони й познайомилися. Щоправда, лише на останньому курсі перед самим дипломом, бо навчалися вони на різних факультетах.

Однак почуття швидко стали глибокими, стосунки були близькими. Андрій винаймав квартиру, там і зустрічалися.

Але ночувати Валерія не лишалася, завжди просила відправити її додому на таксі. Якось відверто пояснила причину:

– У мене вдома – казарма. Крок вліво, або вправо – майже покарання.

– Батько? – поцікавився Віктор.

– Гірше – мати. Батько від нас давно пішов, не зміг із нею жити під одним дахом. А мені доводиться. Так, вона дуже мене любить. Але якось зовсім по-своєму.

– Все за мене вирішує, навіть нареченого вже давно знайшла. Він зараз у Лондоні вчиться. Повернеться, а тут йому вже й майбутня дружина, як на таці.

– І ти що ж, вийдеш за нього заміж? За людину, яку жодного разу наживо не бачила?

– Бачила, він же на канікули приїжджає. А його батьки з матір’ю давно дружать. Партнери з бізнесу, так би мовити.

– Я в гостях у них буваю. Анатолій, приємний хлопець – ввічливий, і справді освічений. Але заміж за нього я, звісно, не збираюся. Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся…

Віктор бачив, що дівчина його щиро кохає, але розповісти про їхні стосунки матері боїться. І тому про їхнє майбутнє теж усі розмови обриває.

…Валерія розповідала, що Галина Михайлівна була дуже впливовим у місті бізнесменом. У дев’яності працювала завідувачкою кафе поруч із місцевою військовою частиною і за допомогою шанувальника – старіючого генерала, змогла це кафе якось здобути собі у власність.

Виявилося, що вона чудово орієнтувалася не лише у приготуванні вишуканих страв, а й у бізнесі. Причому конкурентів та претендентів на своє місце прибирала з дороги жорстко, навіть безжально. Не усувала фізично, звичайно, але розоряла вщент.

Незабаром на місці кафе з’явився розкішний ресторан, який залізна Леді, як прозвали маму Валерії, швидко зробила місцем зустрічей міської управлінської еліти, та успішних підприємців.

Ресторан «Корал» став своєрідним клубом багатих та впливових людей, а його власниця – королевою всього цього балу.

Доньку Галина Михайлівна любила безумно. Але життя Лєри вже розписала на багато років уперед, як, втім, і своє.

І не бачила в цьому нічого поганого, – якби вона сама в молодості не помилялася, не довелося б потім так довго в затрапезному кафе мерзнути, на мізерному державному окладі.

Лєра повинна відразу підійматися вгору, нехай і сходами, прокладеними матір’ю. А щаблі ці, теж не з повітря з’явилися.

Дівчина цими сходами йти не хотіла. Після закінчення інституту Віктор зазбирався до рідного селища. Він міг би й у місті поряд із Лєрою залишитися, – тямущі економісти скрізь потрібні.

Але вдома важко занедужав батько, та й мати якось одразу старіти почала, кидати їх зараз ніяк не можна було. Звичайно, він кликав із собою Валерію:

– Зважся ти, нарешті, вчинити по-своєму. Постав матір перед фактом. Роботу в селищі ми завжди знайдемо, жити є, де.

– Та знайшла вона мені роботу. У престижній компанії. Саме за фахом. Тож я до тебе приїжджатиму, а ти – до мене, до селища твого – години три автобусом, ти ж сам говорив.

– І так житимемо – від автобуса до автобуса?

– Ні, звісно. Я облаштуюся на роботі, батькові твоєму стане легше. А там і мати, можливо, припинить мене маленькою дівчинкою вважати. Розповім їй все.

– А давай я піду і розповім. Треба ж колись із майбутньою тещею познайомитись.

– Тільки не зараз. У неї в ресторані якісь проблеми. Потрапиш під гарячу руку, – ніколи зятем їй не станеш.

І пішло далі веселе життя. У вихідні Віктор приїжджав до міста, вони разом сиділи у затишному кафе. Іноді вона їздила до нього, навіть ночувати залишалася після того, як познайомилася з батьками Віктора.

А матері казала, що у подружки гостює на дачі. Все пристойно та спокійно.

Тільки Галина Михайлівна так не вважала. Здолали її погані передчуття. Якось попросила вона потрібну людину з’ясувати, на яку дачу дочка зачастила у вихідні, і до кого.

Приватний детектив виявився добрим фахівцем, швидко вирахував не тільки Віктора, а й те, що дочка збирається виходити за нього заміж.

Це було вже занадто. Тому залізна Леді вирушила в нещасне селище і знайшла хлопця в кабінеті на роботі. Тоді і відбулася та сама розмова про гроші на лікування.

У чергові вихідні Віктор мав приїхати в місто, але Лєра чекала на нього в кафе даремно. Подзвонила, почула знайомий голос. Запитала, стривожено:

– Ти чому не приїхав? Із батьком щось трапилося?

– З татом все гаразд. В Ізраїль його відправляємо, на оперативне втручання. Та я й сам занедужав трохи.

– Що таке? Я завтра ж приїду.

– Не треба, просто застуда. Ще й ти заслабнеш.

– Тоді наступного тижня зустрінемося?

– Наступного тижня теж не вийде, – Віктор помовчав, потім додав. – І взагалі давай ці зустрічі припинимо, вистачить у сім’ю грати. Не виходить по-справжньому жити разом, і не треба. Виходь заміж за свого англійця…

Лєра розмову припинила, вимкнулася. Здався, значить, Віктор. Не довго, виходить, музика грала. Гаразд, більше вона йому не подзвонить.

Галина Михайлівна відразу помітила, що дочка припинила у вихідні виїжджати, – значить, план її з грошима для батька Віктора, спрацював. Залишилося тепер почекати, коли син друзів із Лондона повернеться.

Повернення Анатолія відзначали разом обидві родини. Часто вимовляли тости за щастя дітей із явними натяками.

Лєра мимоволі зиркнула на хлопця, – він помітно подорослішав за останній семестр, погляд став впевненішим. Можливо, мама і має рацію, – ось він, її вибір, – такий ніколи не прожене. І жити з ним буде легко та багато.

Після багатої вечері мати залишилися вдома дивитися якийсь серіал, а молоді люди вирушили на прогулянку. Анатолій довгий час йшов мовчки. Потім сказав:

– Ти мене, Лєро, звичайно, вибач… Ти гарна, розумна, з тобою легко. Але в мене вже є  дівчина в Лондоні. Теж студентка з України. Я ще батькам не встиг розповісти.

– Так і в мене був хлопець.

– Чому був?

– А він мене покинув. У нього своїх проблем було – вище за дах. Батька на лікування в Ізраїль нещодавно відправив. Онкологія.

– Коли це було?

– Тижнів зо два тому. А чому ти питаєш?

– Тому, що батько мені розповів, що на прохання твоєї матері, саме два тижні тому оформляв відправку на лікування одного чоловіка з такою недугою. Що, твоя мама  його знала? Лікування вона начебто оплачувала…

Залізну Леді дочка зустріла вже вдома:

– Щось ви з Анатолієм спізнилися. Бачу, що він тобі до душі припав. Бачиш, я не промахуюсь.

– Як і з Віктором? Якому ти лікування батька сплатила, аби він зі мною не одружився?

Галина Михайлівна удар тримати вміла. Глянула на доньку переможно:

– А він і купився! Продав тебе! За певні гроші! На лікування батька, якого вже все одно не врятувати.

– Але ж ти свою дочку теж за гроші собі викупила. Ти – страшна людина, мамо! Душу зі своїм рестораном десь загубила.

Вранці вона вже їхала рейсовим автобусом до селища. Їй було легко та просто від того, що вона скоро зустріне Віктора. І батька його ще застане, щоб його ще доглядати, – більше вона з їхнього будинку нікуди не поїде…

Як кажуть, – серцю не накажеш. А мати… Бог їй суддя! Можливо, й справді, як краще хотіла, але, явно схибила. Нехай живе, – у неї ж є ресторан…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.