– А ви в нас, виявляється, он яка заповзятлива, Тамаро Іллівно! Замість нормального відпочинку вивезли мою дочку не зрозумій куди, а на заощаджені гроші взяли із собою нового онука

– А ви в нас, виявляється, он яка заповзятлива, Тамаро Іллівно! Замість нормального відпочинку вивезли мою дочку не зрозумій куди, а на заощаджені гроші взяли із собою нового онука.

– Знімаю капелюха, до такої афери ще треба додуматися, – крижаним тоном процідила Ганна.

– Аню, ну що ти істерику на рівному місці влаштовуєш? Прям-таки не зрозумій куди! – відмахнулась колишня свекруха.

– Чисте повітря, село, природа. Ну, що тобі ще треба? І взагалі… У морі купалися? Купалися. Дитина засмагла? Засмагла. Яка тобі різниця, на що пішли гроші? Ти все одно витратила б їх. А так ще один онук відпочив.

Ганна аж здивувалася від нахабства Тамари Іллівни. Чого-чого, а такого вона не чекала. І вистачало ще совісті сперечатися!

На жаль, Ганна сама добровільно вплуталася в цю історію. І все заради того, щоб Ксюша мала повноцінну «сім’ю»…

…До того моменту, коли Ганна подала на розлучення, її батьків уже не було в живих. Тому вона дуже боялася залишитись самій з дитиною на руках, але й жити з Вадимом далі вона не могла.

Після виходу з декрету стало очевидним, що чоловік не готовий тягнути сім’ю. Не те щоб він зовсім не працював… Він ходив в офіс, але просиджував там штани за дріб’язок.

Іноді навіть не виходило п’ятнадцяти тисяч. За день він, дай Боже, перекладав пару папірців, зате вдома поводився. як шахтар після важкої зміни.

– Ань, ну чого ти насіла на мене? – морщився він, коли дружина просила бодай почитати Ксюші книжку. – Я з роботи. Я втомився. Дай мені просто у тиші полежати!

Усі пропозиції змінити роботу на більш прибуткову, викликали у Вадима праведний гнів.

– І куди я піду? На касу? У мене диплом! Я фахівець, – обурювався чоловік. – У мене вже не той вік, щоб листівки роздавати та мішки з цементом тягати.

Натомість на касу пішла Ганна, щоб хоч якось забезпечувати доньку. Навіть за наявності диплома, адже жити треба було тут і зараз.

У результаті вона плюнула на все і розлучилася. Оформляти аліменти не стала: Вадим платив би справжні копійки зі своєї зарплати, натомість нервів вимотав би на мільйони.

До того ж колишня свекруха, Тамара Іллівна, підтримувала зв’язок із невісткою та онукою. Вона дзвонила, іноді забирала Ксюшу на вихідні, а часом навіть підстраховувала, коли це було потрібно.

Ганна, розуміючи, що вони з дочкою самі, чіплялася за цю ниточку. Хай тато у Ксюші так собі, зате є бодай бабуся.

Заради цього Ганна була готова заплющити очі на багато: і на нескінченні претензії Тамари Іллівни, і на її поблажливий тон.

– От стежила б ти за собою краще, і, дивишся, Вадик не пішов би до Олі, – дорікала Ганну колишня свекруха, хоча справа була аж ніяк не у вигляді невістки.

– Волосся коли востаннє фарбувала? А тобі, люба моя, треба робити це регулярно. Он сивина вже лізе.

Ганна закочувала очі, але мовчала. Знала: якщо влаштує скандал, сидіти з Ксюшею на лікарняних не буде кому.

Вадим після розлучення швидко зійшовся зі своїм колишнім шкільним коханням, яке незабаром народ.ило йому «довгоочікуваного спадкоємця». Після цього батько безнапасно забув про Ксюшу.

…За чотири роки багато що змінилося. Курси, робота без вихідних та свят – і ось Ганна вже заступник начальника відділу із дуже пристойною зарплатою.

Проблема була лише в одному: у неї не було нормальної відпустки. Зірватися влітку на південь? Лунало, як щось із галузі фантастики.

Коли вона обмовилася про це свекрусі, та охоче запропонувала свою допомогу.

– Все одно з Ксюшею рідко бачимося. Вона тепер зайнята: то школа, то гуртки. А так і вона відпочине, і я з нею проведу час. Чого їй удома влітку сидіти, нудьгувати?

– Правда? – зраділа Ганна. – Тамаро Іллівно, я вам все оплачу. Поїдете в купе. Так безпечніше. Готель подивлюсь ближче до моря. Ну і на кишенькові витрати я вам, звичайно, теж підкину, щоб ні в чому собі не відмовляли.

– Ой, Аню, навіть не забивай собі голову, – з усмішкою прощебетала свекруха. – Я сама все організую та забронюю, з тобою лише погоджу. Знаю ж, що в тебе ні відпочинку, ні перепочинку.

Ганна повірила. Вона просто переказала гроші Тамарі Іллівні, думаючи, що вони житимуть прямо біля берега.

Перші сумніви закралися на другий тиждень. Анна зателефонувала дочці ввечері, у перерві між нарадами.

– Привіт, сонечко! Як там море? Накупалися? – з усмішкою спитала вона.

– Привіт, мамо. Так, все добре … – Втомлено відповіла Ксюша. – Тільки ми сьогодні в автобусі так упарилися, доки до пляжу їхали… Дуже жарко.

Ганна насупилась і відірвалася від монітора.

– У якому автобусі? У вас готель прямо на березі, п’ять хвилин пішки через територію.

Ксюша зам’ялася. Почувся шурхіт, чиєсь невдоволене зітхання, а потім голос Тамари Іллівни. Телефон явно перехопили.

– Аню, вітаю! – медовим тоном почала колишня свекруха. – Та ти не хвилюйся, у нас все добре. Ми тут просто вирішили у моєї старої знайомої, Ніночки, погостювати пару днів у селі.

– У неї тут сад, виноград, роздолля! А на автобусі нам навіть подобається, я Ксюші дорогою місто показую. До речі, ми думаємо заглянути у пару музеїв. Перекинеш нам гроші на квитки? А то вони майже закінчилися.

Ганна роздратовано підібгала губи. Вона оплачувала комфорт, а не поїздки в розпеченій бляшанці. Але їй уже несли папери на підпис, тож часу розбиратися не було.

– Гаразд. Тільки дитину по жарі не тягайте, – тільки й сказала вона.

Якби Ганна знала, що ховалося за цим «роздоллям», вона поїхала б за дочкою найближчим рейсом.

Правда розкрилася в перший же вечір, як тільки Ксюша переступила поріг будинку. Дівчинка повернулася засмагла, але якась притихла, нервова. Ніякого захоплення, жодних розповідей про подорож.

– Сонечко, ну чого ти така сумна? Якщо хочеш поїхати ще – тільки скажи. І скинь мені фотки, ти ж обіцяла, – Ганна ласкаво потріпала дочку по маківці.

Ксюша раптом шморгнула носом. Її нижня губа зрадливо затремтіла, і дівчинка, не витримавши, заплакала, уткнувшись матері в плече.

– Мамочко, пробач мені! Я не хотіла брехати, правда! Бабуся заборонила говорити… – давлячись сльозами, бурмотіла вона.

Ганну аж кинуло в жар. Вона обійняла дочку і відхилила назад, щоб заглянути їй у вічі.

– Сонечко, ти чого? Що сталося?

І гребля прорвалася… Крізь схлип Ксюша видала всю правду про їхній «шикарний відпочинок».

Не було купе. Їхали в старому, задушливому плацкарті, на бічних місцях біля самого туалету. Готелю також не було.

Тамара Іллівна зняла крихітну літню прибудову у когось із далеких родичів. Зі зручностями у дворі та літнім душем.

І це ще не все… З ними поїхав Артем. Трирічний син Вадима від нової дружини.

– Мамо, він постійно нив і смикав мене … – Ксюша витирала сльози кулачками. – Бабуся говорила посидіти з ним, поки готує вечерю, а сама йшла сидіти з тіткою Ніною.

– Я на море тільки по коліна заходила, бо треба було стежити за ним. А коли я морозиво просила, бабуся казала, що гроші треба економити. Зате Артему брала іграшки.

У Ганни ніби все замерзло всередині. Її дочку, за її власні, чималі гроші, перетворили на безплатну безправну няньку для чужої дитини в якихось спартанських умовах.

Жінка не витримала і трохи заспокоївшись зателефонувала свекрусі, щоб розібратися. Вона виклала їй усе, що почула від дочки. У відповідь ні вибачень, ні каяття.

– Тамаро Іллівно, ви взагалі себе чуєте? Я вам навіщо гроші дала? Щоб моя дочка відпочила! У результаті відпочивали тільки ви й цей ваш Артем, поки моя дівчинка орала на вас!

– Ну трагедія яка! Вигадує твоя Ксюша половину. Нормально ми відпочили.

– Нормально?.. Тобто, коли дитині елементарно не можуть купити морозиво, щоб Артему на все вистачило, це нормально?!

Повисла пауза. Тамара Іллівна сердито засопіла в слухавку.

– Ой, теж мені, принцеса знайшлася! Я в дитинстві влітку город у селі копала, от і весь відпочинок був. І жива! А тут, бачте, морозиво не купили… Я не розумію, тобі шкода, чи що?

– В бюджет я вклалася, дітей звозила. У Вадика, між іншим, сім’я! Оля в декреті сидить, вони копійки рахують, а ти шикуєш.

– Що поганого в тому, що рідний братик твоєї Ксюші теж у морі ніжками похлюпав? Від тебе не зменшиться!

Цієї секунди та сама ниточка, якою Ганна намагалася прив’язати свою дочку до цієї рідні, раптом лопнула. «Сім’я»…

Якщо Ксюша колись і була улюбленою онукою для Тамари Іллівни, то ці часи давно минули. Тепер дівчинка стала, скоріше, перепусткою до гаманця своєї матері, з якого можна було оплачувати хотілки іншої дитини.

– Знаєте, Тамаро Іллівно, а ви маєте рацію… – спокійно промовила Ганна.

– Тобто?

– Вадик має сім’ю. Я якось цей момент упустила, увійшла у становище після розлучення. Але коли вже ми тут згадали про родинні зв’язки…

– Завтра вранці я подаю заяву на аліменти. Причому маю право спробувати стягнути з нього ще й за останні три роки.

– Та як у тебе совісті вистачає? – злетіла свекруха. – У тебе грошей кури не клюють! А він ледве кінці з кінцями зводить! Та там же дитина!

– А від нього не зменшиться, – усміхнулася Ганна. – Сплатить Ксені наступну поїздку. Він також її батько. Передайте йому привіт.

…Минуло пів року…

Коли суд ухвалив рішення, колишній чоловік нив так, що, мабуть, його чути було на іншому кінці міста. Вадиму довелося спішно шукати підробітки, щоб покривати борги. Бити байдики більше не виходило.

Ганна не витрачала з цих грошей жодної гривні. Вона відкрила накопичувальний рахунок і старанно перекидала туди компенсацію за зіпсоване літо.

Жінка вирішила: щойно там набереться потрібна сума, вони з Ксюшею удвох полетять на море. У найкращий готель, з нормальним санвузлом, кондиціонером та шведським столом.

Бабуся Тамара зникла з їхнього життя. Вона образилася не тільки на Ганну, а й на онучку. Більше не було ні дзвінків на день народження, ні дешевих шоколадок у свята.

Мабуть, Тамара Іллівна зрозуміла, що більше влізти в чужу кишеню не вийде, і втратила весь інтерес до Ксюші.

Ганні було боляче пояснювати дочці, чому бабуся більше не дзвонить. Але краще гірка правда, ніж ілюзія сім’ї, за яку ще й змушують платити…

Як вам вчинок бабусі? Пишіть свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки!