– А як я поясню всім, чому тебе нема на маминому святі? – Розгублено запитав чоловік

– Дякую, дуже смачно, – сказав чоловік, відсуваючи тарілку. – Катрусю, мені з тобою поговорити треба.

– Знаєш, Мишко, а я навіть здогадуюсь, про що.

– І про що ж?

– Про день народження твоєї мами.

– Так. Сьогодні вже десяте, а в неї день народження вісімнадцятого, – сказав Михайло.

– А двадцятого в мене. Це ти, сподіваюся, пам’ятаєш? – Запитала Катя.

– Звичайно, пам’ятаю, люба…

– Мишко, навіть не починай – я відразу кажу – НІ!

– Але ж ти навіть не чула, що я хочу тобі запропонувати, – сказав чоловік.

– Не хочу й слухати! Просто повідомляю, що я на суботу забронювала у ресторані стіл на десять осіб. Вісім – це мої гості, а решта – це ми з тобою. Якщо ти, звичайно, вважатимеш за потрібне з’явитися. Якщо ні, то ми відзначимо це у своїй компанії.

Пікантність ситуації в тому, що день народження свекрухи був вісімнадцятого вересня, а у Каті – двадцятого.

І вже третій рік, як тільки наставав вересень, у Михайла починалися метання – як організувати два свята, щоб не образити ні матір, ні дружину. Поки що в нього нічого не виходило.

– Катя, мама пропонує відзначити обидва дні народження разом, у суботу, у неї у квартирі. Це взагалі розумно. Навіщо витрачатися – збирати рідню двічі на тиждень? До того ж у четвер – не всім зручно, а у суботу усі вільні.

– Мишко, а хто тобі сказав, що я хочу бачити на своєму святі двоюрідних сестер, братів, племінників та племінниць твоєї мами? Я запросила своїх друзів – ти, до речі, всіх їх чудово знаєш, – відповіла Катя.

– Мама образиться, – зітхнув Михайло.

– А те, що я образилася і в минулому, і в позаминулому році – це нічого? Не рахується? Чи ти вже забув?

– Та начебто нормально все було.

– Нормально? А давай згадаємо! Позаторік: ми з тобою одружилися у квітні. Настав вересень. У твоєї мами – ювілей. Що ти мені тоді сказав?

– Катрусю, мамі шістдесят, вона хоче відзначити свято вдома, по-сімейному, тож давай не плануватимемо нічого на суботу!

– І я, відпросившись з роботи, пів дня в п’ятницю, а потім і зранку в суботу, на кухні твоєї мами чистила, різала, варила, маринувала і далі за списком.

– А в суботу бігала між вітальнею та кухнею, як офіціантка. І зауваж, мене ніхто не привітав із днем ​​народження!

– Чому? Зоя привітала, – нагадав Михайло.

– Ні! Коли ти сказав своїй сестрі, що в мене теж цього тижня був день народження, вона посміхнулася: «Був, так уже минув. Що тепер згадувати?

– Але ж я потім поговорив з мамою, і торік тебе за столом привітали.

– До речі, про минулий рік! П’ятниця, двадцята, а я знову як шеф-кухар і кухонна робітниця. Коли я запитала Віру Сергіївну, чому мені Зоя не допомагає, знаєш, що сказала твоя мама?

– У Зої сьогодні манікюр – не може вона прийти з недоглянутими руками. А завтра вона зранку у косметолога та в перукарні.

– Справді, Зоя прийшла на свято матері при повному параді. А я ледве встигла переодягнутися у ванній, коли вже гості почали приходити. І так, того разу мене привітали.

– І навіть келихи підняли, але тут же про мене забули. І зауваж, ні минулого року, ні позаминулого року я не отримала подарунків, ні від кого, крім тебе та моїх батьків. Тож цього року попередь свою маму, щоб вона на мене не розраховувала!

– Але ж вона не впорається сама?

– Мишко, у Віри Сергіївни, крім невістки, є ще син – тобто ти, та дочка – Зоя. Я думаю, що ви зможете допомогти мамі. А в мене якраз цієї суботи день народження, і я хочу провести його зі своїми друзями.

– А як я поясню всім, чому тебе нема на маминому святі? – Запитав чоловік.

– Мишко, ну, не прикидайся маленьким! Ніхто з них не згадає про мене! Хіба що треба буде тарілку поміняти, чи щось із кухні принести. У вас такий тісно згуртований колектив, що я, чесно кажучи, почуваюся там зайвою ланкою.

Катя переконала чоловіка, що вона має право провести своє свято так, як вона того хоче. Але його мама та сестра вважали, що невістка не повинна «відриватися від колективу».

Тому майже весь час, що залишився до двадцятого вересня, вони намагалися переконати її підкоритися сімейним правилам і обов’язково бути присутньою на обіді, який влаштовує свекруху.

– Катерино, – дзвонила їй Віра Сергіївна, – у нас же склалася дуже хороша традиція. Два роки ми з тобою поєднували наші свята, і це було чудово! Я не розумію, чому ти цього року раптом стала в позу? Що тебе не влаштовує?

– Віро Сергіївно, все дуже просто: по-перше, – я хочу відзначити свято зі своїми друзями, і по-друге, – я волію робити це не вдома, а в кафе чи ресторані, щоб не бігати між кімнатою та кухнею, а спокійно поспілкуватися з гостями!

– Але ж ми й удома добре спілкуємось із родичами! – Заперечила свекруха.

– Віро Сергіївно, це ви спілкуєтеся, а я бігаю навколо вас – “подай-принеси”. Мені таке свято не потрібне!

– Ніколи не думала, що ти відмовишся допомогти матері свого чоловіка! – Образилася свекруха.

Зоя була більш категорична і наполеглива:

– Катерино! Закінчуй дурня валяти! Мама вже приблизне меню склала, батько на ринок з’їздив – усе закупив. Так що давай думай, що готуватимеш!

– Мама список продуктів Мишкові скинула. Припини пручатися і подумай, навіщо тобі сваритися з матір’ю чоловіка. Субота пройде, а потім можеш скільки завгодно зустрічатися зі своїми подружками.

– Зоя, я не вперта, і я заздалегідь попередила твою маму, що цього року у мене свої плани! Я думаю, що ти цілком зможеш допомогти Вірі Сергіївні.

Найгірше було Михайлу: йому треба було визначитися, на якому святі бути присутнім. Він не хотів ображати ні матір, ні дружину.

І хоча Катя прямо не наполягала на тому, щоб він був з нею, Михайло не міг не розуміти, що дружина образиться, якщо він віддасть перевагу святу матері.

А Катя більше не говорила про плани на суботу. У п’ятницю після обіду їй на роботу зателефонувала свекруха:

– Катю, ти де? Сподіваюся, ти відмовилася від своєї безглуздої ідеї з рестораном? Я чекаю тебе, настав час починати, інакше до завтрашнього свята ми нічого не встигнемо!

– Віро Сергіївно! Я на роботі! Я вас попереджала, що цього разу готувати не прийду! Нехай вам допоможе Зоя.

– Сподіваюся, ти розумієш, що Михайло не схвалить такого ставлення до його матері та всієї його родини? – спитала свекруха.

– Знаєте, якщо я вийшла заміж за Мишка, це не означає, що я зобов’язана завжди й в усьому догоджати його родичам!

– У мене є своє життя, свої інтереси, свої друзі, і, до речі, це наші з Мишком спільні друзі. І я не збираюся від усього цього відмовлятися, щоб ставати вашою куховаркою та посудомийкою!

На такій сумній ноті розмова була закінчена.

У суботу Михайло, взявши подарунок, поїхав до матері. Катя о четвертій годині відбула в ресторан, де вона забронювала стіл.

Гості зібралися без запізнення. Пустував тільки стілець поруч із нею. Зайвих питань ніхто не ставив – усі були в курсі ситуації.

Її привітали, вручили подарунки, за столом було весело, але Катя ні-ні, й поглядала на двері – вона таки сподівалася, що чоловік прийде.

І він прийшов, правда із запізненням майже на годину. Влетів до зали з букетом її улюблених чайних троянд.

– Кать, ледве вирвався! Практично втік. До речі, тебе активно згадували. Тітка Рая поцікавилася у мами, чому сьогодні на столі немає салату «Грибна галявина» – він їй минулого разу так сподобався, що вона хотіла сьогодні взяти рецепт.

– І стіл сьогодні був занадто бідний. А Зоя сиділа, надувшись, – вона примудрилася, допомагаючи мамі, зламати два нігті.

Наступні два роки Катю залучали до підготовки свят лише як консультанта, бо вже незабаром вона була при надії, та стала мамою сина.

А свій черговий ювілей – шістдесят п’ять років – Віра Сергіївна відзначала у ресторані.

– І що цій невістці було потрібно? Все ж чудово було, а вона таке утнула! – Вкотре переймалася недолуга свекруха…

Як вважаєте, слушно вчинила Катерина? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, – завжди рада кожному підписнику!💖