– А як же компенсація? Ну, за ліки? – спитала Софія Павлівна. –  Ми з вами потім зв’яжемося, – пробурмотіла дівчина і поспішила до виходу.

Шахраї зраділи, коли їм відчинила сухенька дев’яносторічна старенька. Але тут за її спиною з’явився величезний пес Кирюша.

Софія Павлівна, жінка хоч і стара, але цілком сучасна. У свої дев’яносто років вона і з онуками спілкувалася у скайпі, і за комуналку платила через Інтернет.

– Чого мені в черзі на пошті стояти, час даремно гаяти, – казала вона.

Чоловіка Софія Павлівна поховала ще дванадцять років тому. Єдиною живою істотою, яка скрашувала життя літньої жінки, був не менш старий (за собачими мірками, зрозуміло) пес на прізвисько Кирюша.

Таке дивне прізвисько свого часу собаці дав саме чоловік Софії Павлівни.

Щоранку та ввечері усі навколишні жителі бачили Софію Павлівну, яка неквапливо ходила з тростиною в одній руці та з повідцем в іншій.

Повідець, втім, потрібний був для порядку – Кирюша за все своє життя нікого не вкусив, хоч і виглядав грізно, особливо в молодості.

Зрозуміло, Софія Павлівна знала про те, що саме такі літні та самотні люди найчастіше стають жертвами різних аферистів.

Спершу їй про це розповіли онуки. Потім дільничний. Потім вона прочитала про такі випадки в інтернеті.

А кілька місяців тому їй зателефонувала знайома і в сльозах розповіла, що в неї виманили “похоронні” гроші.

Тож, коли Софії Павлівні подзвонили у двері, вона вже насторожилася. На порозі були двоє молодих людей –  хлопець та дівчина років двадцяти п’яти. Вони представилися працівниками соцслужби.

– А я нікого не викликала, – з хитрим  примруженням сказала Софія Павлівна.

– А ми самі прийшли, – на весь рот усміхався хлопець.  Скажіть, ви за останній місяць купували щось в аптеці?

– Як не купувала. Звісно, купувала. Вік у мене, знаєте, такий, що в аптеку я ходжу так само часто, як у продуктовий!

– Дев’яносто років – це вам не жарт! – казала Софія Павлівна. Вона могла б годинами перераховувати, що купувала, які пігулки приймала і з яким ефектом.

Але молодих людей це, здається, не дуже цікавило.

–  Так вам належить компенсація від держави! Це новий захід підтримки від уряду. Давайте ми зайдемо, ви знайдете чеки, ми все зафіксуємо! – Запропонувала дівчина.

Софія Павлівна посміхнулася. Ця схема була їй знайома: непрохані гості заходять у квартиру, один відволікає господиню, інший тим часом обшукує не хитрі схованки і забирає  все, що лежить погано.

Так і вийшло. Парочка зайшла в кімнату – і дівчина відразу попросила піти з нею на кухню і налити їй води.

– Так, красуне, обов’язково! А щоб ви, юначе, поки не сумували тут, з вами Кирюша посидить, – усміхнулася Софія Павлівна.

Саме тоді в кімнату зайшов Кирюша – заспаний, але стривожений появою незнайомців. Виглядав він грізно, дарма що дідок.

Софія Павлівна з дівчиною вийшли з кімнати. А Кирюша повільно підійшов до хлопця і пильно глянув у вічі.

«Будеш нишпорити по речах господині, я тобі голову відкушу», – ніби хотів сказати пес. Молодий чоловік весь час боявся ворухнутися.

Не дивно, що відразу після такого прийому пара згадала про термінові справи і поспішила.

– А як же компенсація? Ну, за ліки? – спитала Софія Павлівна.

–  Ми з вами потім зв’яжемося, – пробурмотіла дівчина і поспішила до виходу.

Софія Павлівна провела гостей суворим поглядом, зачинила двері – і погладила Кирюшу.

А потім набрала дільничному, описавши цю парочку –  нехай розуміється, що то за соцслужба така!

Так що, будьте пильними! Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайте!