– Але чому зараз? – здійнявся чоловік. – Чому ти мовчала всі ці роки, якщо знала? Ти ж посміхалася, ти приймала подарунки, ми їздили у відпустку! Я думав, що ми щасливі! – Я просто чекала…

– Що це, Катю? – Артем крутив у руках щільний білий конверт, не наважуючись його розкрити. – Чергове запрошення на виставку? Чи ти таки зважилася на той тур в Італію?

Катерина знизала плечима.

– Це заява на розлучення, Артеме. І опис майна, яке я забираю. Там все чесно, згідно із законом.

Артем нервово засміявся, оглядаючи їхню простору, обставлену зі смаком вітальню.

– Ти зараз серйозно? Катю, це якийсь дурний жарт? У нас за місяць річниця – десять років від дня весілля. Я вже столик забронював у «Панорамі».

Катя й бровою не повела.

– Я знаю про Оксану. І про ту дівчину з відділу маркетингу, як її… Світлана? І про ту, що була минулого літа в Одесі.

Артем зблід.

– Катю, послухай… Це ж нічого не означає! Це так, звичайна інтрижка. Чоловіки так влаштовані, вони з однією не можуть.

– Я ж люблю лише тебе! Ти моя дружина, мати моєї дочки. Я з дому ніколи не піду!

– А й не треба тобі нікуди йти. Я сама піду.

– Але чому зараз? – здійнявся чоловік. – Чому ти мовчала всі ці роки, якщо знала? Ти ж посміхалася, ти приймала подарунки, ми їздили у відпустку! Я думав, що ми щасливі!

– Я просто чекала, коли на моєму рахунку буде достатньо грошей, щоб почати нове життя разом з дитиною. Без тебе!

Того дня життя Артема змінилося кардинально.

Зраджувати чоловік Катерини почав практично одразу після весілля. Ще коли вона носила під серцем Лізу, знайшла у кишені його піджака чек із ювелірної крамниці. На кольє. Кольє, якого вона так і не побачила.

Тоді був перший скандал… чоловік повзав на колінах, ридав і присягався.

– Вибач мені! – ридав він, уткнувшись їй у живіт. – Це біс поплутав, стрес на роботі, я злякався відповідальності за дитину. Катю, не губи сім’ю, дитині потрібний батько!

І вона вибачила. Заради статусу, заради власних ілюзій, заради доньки. А коли Лізі виповнилося два роки, історія повторилася – знову «випадковий» дзвінок о третій годині ночі, а потім слід помади на білій сорочці.

Того вечора вона не стала кричати. Який сенс? Все одно відмахнеться. Ну піде вона, і що потім? Квартира його, машина його, гроші на його рахунках. Батьки жили в іншому місті у тісній двокімнатній хрущовці.

– Значить, готуватимемося до втечі, – пообіцяла вона сама собі тоді.

З того дня Катерина змінилася – вона припинила влаштовувати сцени ревнощів. Навпаки, вона стала «ідеальною».

Завжди доглянута, завжди спокійна, завжди підтримує. Артем розслабився. Він вирішив, що дружина – свята жінка, чи просто надто недолуга, щоб помічати очевидне.

– Артеме, мені на курси підвищення кваліфікації треба, – говорила вона за сніданком, акуратно намазуючи масло на тост. – І Лізі час міняти гардероб, вона так швидко росте. Даси грошей?

– Звичайно, кошеня, – він одразу поліз в онлайн-банк. – Займися собою, сходи в спа, розслабся. Ти заслуговуєш на краще.

Катя і «займалася собою». Вона підтягнула англійську, навчилася накопичувати. Кожен «подарунок на примирення», кожне «вибач, затримаюся на нараді» конвертувалося в цифри. Вона відкладала кожну гривню.

І за дев’ять років принижень зрозуміла, що тепер зможе жити без чоловіка.

Катя поїхала до батьків. Вони ніби не зраділи…

– Дочко, ти впевнена? – батько Каті, Іван Петрович, похмуро дивився на її валізи. – Одинадцять років коту під хвіст. Артем, звичайно, гуляка, але забезпечував вас…

– Тату, я більше не могла, – Катя розбирала речі, акуратно складаючи светри. – Мене каламутило від його дотиків.

– Ти не уявляєш, як це ділити ліжко з чоловіком, який дві години тому обіймав іншу, й не тільки обіймав.

– Та я все розумію, – зітхнув батько. – Просто час зараз тяжкий. Ліза як переїзд перенесла? Як вона?

– Їй байдуже, – Катя гірко посміхнулася. – Вона батька бачила лише у вихідні та на фотографіях. Для неї нічого не змінилося.

Два тижні минули спокійно, а потім зателефонувала свекруха, Лариса Сергіївна. Жінка владна, яка завжди вважала, що Каті неймовірно пощастило вийти за її «золотого» синочка.

– Катерино, ти повинна негайно повернутися! – Вила свекруха. – Це жахливо! Як ти могла Артема кинути у такий момент?

– У який момент, Ларисо Сергіївно? Я подала на розлучення два тижні тому.

– В Артема невиліковна хвороба! – додала децибел у голос свекруха. – Знайшли пух лину в нирці. Обстеження за обстеженням, він розчавлений! Йому ти зараз потрібна, як ніколи!

Катя із подивом зазначила, що всередині нічого від цієї новини не тьохнуло.

– Мені шкода, що він занедужав, – спокійно відповіла Катя. – Але я вже не його дружина. У нього є ви, друзі… І, я впевнена, його «подруги» не залишать його у біді.

– Як ти можеш! – Лариса Сергіївна задихнулася від обурення. – Які подруги? Він згасає! Ти маєш бути поруч, це твій обов’язок перед Богом і перед дочкою!

Катя мовчки поклала слухавку. До кімнати зазирнула донька.

– Мамо, що трапилося?

– Тато занедужав. Серйозно… Бабуся хоче, щоб ми повернулися.

Дівчинка знизала плечима.

– А навіщо? Щоб ти знову плакала у ванній кімнаті? Якщо хочеш – їдь, а я тут залишуся. Мені тут подобається!

– Бабуся Галя пече млинці, і ніхто не репетує телефоном.

Увечері на кухні зібралася сімейна рада. Мати Каті, Галина Іванівна, стала на захист зятя.

– Катю, ну гріх це! – голосила вона. – Кинути хворого чоловіка – це ж на все життя тавро! Що люди скажуть? «Пішла, як тільки гроші скінчилися і біда прийшла»?

– Не по-людськи це! Бог терпів і нам велів. Адже він кається, напевно…

– Мамо, він не кається, він боїться! – відрізала Катя. – Він боїться залишитись один зі своєю хворобою.

– Поки він був здоровий і сильний, ми йому були не потрібні. А як притиснуло – одразу згадав про законну дружину.

– Катько, ти послухай мене, – у розмову вклинилася Марина, найкраща подруга, яка вже була в курсі всіх новин. – Я тебе завжди підтримувала, знаєш? Але зараз увімкни мозок.

– І що? – Катя втомлено потерла скроні.

– А то! – Марина посунулася вперед, понизивши голос. – Артем має квартиру в центрі, машину люкс-класу, рахунки, заміський будинок.

– Якщо ти зараз розлучишся, ти отримаєш свою частку і все. А якщо залишишся… Якщо, не дай Боже, з ним що трапиться, ти перша спадкоємиця. І Ліза.

– А якщо підеш зараз, Лариса Сергіївна кістками ляже, але вигризе все майно під корінь.

– Тобі мало він нервів пошматував? То хай хоч матеріально компенсує. Потерпи ще трохи. Ти ж десять років терпіла, а тут, може, пів року, рік лишилося.

– Марино, ти себе чуєш?! Ти пропонуєш мені доглядальницею йому стати?

Марина знизала плечима.

– Він тобі життя зіпсував? Зіпсував. Зраджував? По-чорному! Повернися, будь люблячою дружиною, носи передачі в лікарню, а сама тихенько переводь активи на себе. Він зараз у такому стані, що все підпише.

Катя перевела погляд на батька. Той мовчки димів у кватирку, випускаючи дим надвір.

– Тату, а ти що скажеш?

Іван Петрович повільно загасив недопалок і обернувся до дочки.

– Знаєш, Катю… Допомагати можна по-різному. У нього батьки є, вони ще не старі. Гроші має – на найкращих лікарів вистачить.

– Якщо хочеш допомогти, допоможи, як людина. Привези ліки, найми доглядальницю, Лізу привозь відвідувати.

– Але повертатися до того пекла, з якого ти ледве вирвалася… не треба. Не муч себе. Якщо він тебе здорову не цінував, то твоя жертва йому зараз не допоможе. Тільки тебе доконає.

Наступного дня Катя поїхала в лікарню. Вона довго стояла біля входу, не наважуючись зайти до будівлі.

Артем лежав в окремій палаті – він виглядав незвично маленьким під білим простирадлом.

– Прийшла… – прохрипів він, намагаючись посміхнутися. – Я знав, що ти прийдеш. Катюш, пробач мені за все. Я так перед тобою винен…

– Тільки зараз зрозумів, що дорожче за тебе і Лізи у мене нікого немає. Ці всі, вони навіть не подзвонили.

– Уявляєш? Оксана слухавку не бере, а Юля сказала, що летить у відпустку і я хворий їй задарма не здався.

Катя сіла на край стільця, не знімаючи пальта.

– Тобі потрібні якісь ліки? – спитала вона.

– Мені ти потрібна! – Він спробував схопити її за руку, але вона плавно прибрала її на коліна. – Повернися, Кать! Почнімо все спочатку.

– Я все на тебе перепишу, все, що хочеш. Тільки не кидай мене тут одного. Мені страшно…

– Артеме, я допоможу тобі з лікуванням, – тихо сказала вона. – Але дороги назад немає. Це було б не чесно стосовно мене.

– Я вми раю, а ти мені про чесність тлумачиш! Ти про дочку подумай! Ким вона виросте, знаючи, що мати кинула батька у біді?

– Вона виросте жінкою, яка знає собі ціну, – встала Катя. – Я надішлю тобі список клінік у Німеччині, я вже зателефонувала до пари професорів.

– Фінансово я допоможу з тих грошей, що ти мені давав усі ці роки. Вважай, що я зберегла їх для твого порятунку. Але жити з тобою я не буду.

Вона вийшла з палати під його прокляття, які швидко змінилися стогонами. У коридорі її перехопила Лариса Сергіївна.

– Ну, що? – свекруха з надією зазирнула їй у вічі. – Переїжджаєш? Катю, за сином доглядати треба, і…

– Ні, Ларисо Сергіївно. Розлучення відбудеться, мій адвокат зв’яжеться із вашим.

– Безсовісна! – прошипіла свекруха. – Ти просто чекаєш, коли він богові душу віддасть? Не отримаєш жодної гривні! Я все заперечу!

– Успіхів, – кинула Катя і пішла не обертаючись.

Минуло три місяці. Розлучення пройшло напрочуд швидко – Артему було не до судів, а його адвокати більше дбали про те, як приховати реальні доходи від податкової, ніж про розподіл майна з дружиною.

Катя купила невелику, але затишну квартиру у новому районі, недалеко від парку.

Ліза пішла в нову школу і раптово розцвіла – почала малювати, записалася в театральний гурток.

Артема, попри побоювання лікаря, все ж таки вилікували десь у Німеччині. Прогноз позитивний, колишній чоловік Каті впевнено йде на видужання.

Колишня свекруха Катю старанно ганьбить перед родичами, розповідаючи їм про те, як «невдячна невістка синочка обдурила, обібрала і напризволяще кинула», але Катерина на плітки уваги не звертає.

Нехай балакає, коли їй хочеться. Тільки на очі їй нехай не потрапляє, а то мало що може трапитися…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!