Ангеліна збирала речі, щоб піти від чоловіка, але знайшла його щоденник і… передумала…

Ангеліна збирала речі, щоб піти від чоловіка, але знайшла його щоденник і… передумала…

…Цього ранку все здавалося інакшим. Ангеліна довго лежала без сну, але вдавала, що спить: чекала, поки чоловік піде на роботу. Вона прийняла рішення піти від нього, але так і не змогла йому сказати. Злякалася…

Вирішила, що не хоче сцен прощання й вмовлянь. Просто залишить йому записку — і все. На цьому їхня історія завершиться…

Навіть самій собі вона боялася зізнатися, що боїться почути правду. Боїться усвідомити, що вона має рацію. Що чоловік не буде її тримати й дозволить просто піти. Що їхній союз із самого початку був помилкою, яку тепер треба виправити.

Вона любила Бориса. Дуже любила. Але з кожним прожитим роком їй здавалося, що вона йому байдужа…

Він майже не розмовляв із нею. Спочатку вона ще намагалася налагодити спілкування, ставила запитання, але він волів мовчати, або й зовсім ішов в іншу кімнату, відмахуючись від неї, як від набридливої мухи.

Якщо вона щось йому розповідала, він ніколи не просив подробиць. Вислуховував, кивав, казав щось односкладне… Ніколи не обіймав її…

Лише одного разу, коли вона плакала через неприємності на роботі, підійшов, зробив якийсь незграбний рух, щоб приголубити, але вона відмахнулася…

Більше він не наближався до неї, коли вона була засмучена…

…Ангеліна складала речі й усе думала, думала, думала… Знайшла туфлі… Борис подарував їй їх ще на самому початку спільного життя, але з розміром не вгадав. Вона тоді дуже лаялася, що він марно витратив гроші… Борис нічого не сказав, узяв туфлі й виніс на смітник. Ангеліна потім нишком усе-таки забрала їх назад. І от — зберегла…

Вона й зараз не знала, що з ними робити, але викинути не могла… Вирішила лише знайти для них іншу коробку і заклеїти скотчем, щоб не повипадали…

Озирнулася — а скотчу ніде немає. Згадала, що днями під час прибирання бачила рулончики в кабінеті чоловіка. Почала висувати шухляди — і натрапила… на блокнот. Навіть не просто блокнот, а щоденник… для особистих записів.

Рука сама потягнулась. Врешті-решт, якщо вже Ангеліна зважилась покинути чоловіка й стати зрадницею, то ще один поганий вчинок ролі вже не зіграє…

Усе одно їм більше не бути разом.

Спрацювала цікавість. Подумала: «А що як знайду відповідь, бо так і буду мучитись усе життя. Може, в нього інша жінка є, чи просто шкодує, що обрав мене?..»

Відкрила й почала читати…

А він увесь час писав про неї!..

Погортала, пробіглася сторінками: всюди вона. Сіла Ангеліна в крісло й поринула в читання…

Виявляється, він усе пам’ятав! І ті туфлі теж згадував у записах. Як йому було гірко, що з подарунком не вгадав і розсердив дружину… Вирішив більше нічого не дарувати…

Йому мама завжди казала, що він усе робить не так — тепер ось і Ангеліна… Він повірив, що не здатен сказати, зробити чи вигадати нічого доброго і правильного…

У записах було багато і про дитинство… Як йому вдома не дозволяли говорити зайвого, дорікали, що занадто багато сміється, що постійно жартує… То він занадто багато й швидко говорить, то негарно усміхається, то ще щось…

Чим більше Ангеліна читала, тим більше проймалась внутрішніми переживаннями чоловіка… А ж він їй про таке ніколи не розповідав! Вона так і уявила собі малого хлопчика, який усе робить не так. Якого постійно сварять за щирі прояви емоцій і маленькі незграбні подарунки…

Так, Борис писав про те, як приніс колись мамі букет із листя, а вона сказала, що треба було збирати гарне, а не ці діряві й брудні…

А потім ті туфлі… Жінці знову стало соромно за те, як вона тоді відреагувала на подарунок. Можна ж було знайти слова подяки, навіть якщо взуття не підійшло…

Але найголовніше — Борис у своєму щоденнику писав, що любить її. Що пишається нею. Милується, коли вона щось готує на кухні. Або коли спить. Виявляється, він дивився на неї, коли вона спала! Не поспішав вийти з дому на роботу, а залишався поруч!

І чому вона нічого з цього не помічала? Останній запис був учорашній… Мабуть, він залишив його перед сном. Писав, що хоче покликати дружину на кілька днів у похід. Покататись на байдарках. Але боявся, що вона знову відмовиться і посміється з нього… А він у дитинстві так любив кататись! І було б чудово, якби його Ангела розділила це з ним… Але, мабуть, не зважиться й знову змовчить…

Жінка закрила щоденник і більше не почувалась зрадницею. Вона зрозуміла, що якби не прочитала все це, то ніколи б не пізнала свого чоловіка і не врятувала б свою сім’ю.

…Раптом відчинились двері. Це Борис прийшов додому на обід. Ангеліна й забула про час! Але вона не стала ховати щоденник. Вийшла до чоловіка з ним у руках і сказала:

— Я згодна.

Борис не зрозумів, тому вона пояснила:

— Я згодна піти в похід і вже навіть почала збирати речі. Пробач, я знайшла твій щоденник і не змогла не прочитати. Це найкраще, що я коли-небудь бачила. Ти чудовий, Борю! Ти найкращий! І мені соромно, що думала інакше. Давай просто будемо жити разом, більше розмовляти та не боятися любити одне одного?

Чоловік підійшов до дружини, обійняв її, уткнувся підборіддям у її маківку й зізнався, що прийшов не на обід, а взагалі на сьогодні всі справи завершив.

А потім глянув їй у вічі й несміливо запитав:

— Може, сходимо в магазин за іншими туфлями? Час зробити новий запис у нашій історії — як гадаєш?

І Ангеліна пішла збиратись…

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.