– Аня, а ти взагалі де? — питала свекруха. — Негайно повертайся, Левчика час годувати! Він дзвонив, сказав, що ти слухавку не береш. Що відбувається? Ти чому покинула одного мого сина? Що значить поїхала? Куди? А тобі хтось дозволив? Бігом додому, не смій мого сина надовго залишати одного!

– Аня, а ти взагалі де? — питала свекруха. — Негайно повертайся, Левчика час годувати! Він дзвонив, сказав, що ти слухавку не береш. Що відбувається? Ти чому покинула одного мого сина? Що значить поїхала? Куди? А тобі хтось дозволив? Бігом додому, не смій мого сина надовго залишати одного!

Вісім років тому Аня зустріла кохання всього свого життя.

Лев був дуже галантним, дбайливим і уважним, дарував своїй обраниці не лише весь свій вільний час, а й дорогі подарунки.

Лев для Ані був ідеалом, у ньому поєднувалися всі якості, про які колись говорила її мама:

– Запам’ятай, доню, — пояснювала Ніна Андріївна маленькій Ані, — чоловік має бути стіною. Ось у прямому значенні цього слова!

Поруч із ним ти маєш почуватися в безпеці, знати, що якщо раптом щось трапиться, він ні тебе, ні дітей не залишить голодними.

Не виходь заміж за красеня, гарні, вони чужі. Обирай у чоловіки простого працьовитого хлопця. Ось, подивися на свого тата!

Аня тут же згадала батька, який був залежний від міцних напоїв і мимоволі здригнулася.

Ніна Андріївна це зауважила:

– Усі чоловіки випивають, дочко. Хтось більше, хтось менше. Тато в тебе хороший, нас не ображає, зарплату додому приносить. Ну, а те, що кричить… Так це нічого страшного, з усіма буває.

У голові в Ані установка, яку дала їй мама, відклалася міцно, тому що на проблеми з міцними напоями у Лева вона особливої ​​уваги не звернула.

Ну випиває він у вихідні, ну що такого? Не буянить, не бешкетує, її не ображає, а навпаки, стає ще більш ніжним і щедрим.

Аня, коли Лев зробив їй пропозицію, думала недовго та одразу погодилася. Протверезіння прийшло пізніше, десь на четвертому році шлюбу.

Тоді Лев, перебрав пінного у середині тижня і вперше підняв на Аню руку.

Жінка відразу зібрала свої речі та поїхала до матері. Ніна Андріївна, яка на той час поховала чоловіка, дочку за цей вчинок різко засудила:

– Ну, і чого ти злякалася? Чого у сім’ї не буває! Дав один раз ляпас, хіба це привід відразу подавати на розлучення? У нас із батьком теж всяке бувало, я терпіла заради вас, хотіла, щоб повна родина була. Не божеволій! Повертайся! Лев, в принципі, хлопець непоганий, працює, гроші в будинок приносить, житло своє, ні від кого ви не залежите.

– Мамо, — плакала Ганна, — якщо один раз так вчинив, то буде так робити постійно. Якщо я його пробачу, Лев зрозуміє, що я безвільна. І потім буде лише гірше!

– Не вигадуй, – наполягала Ніна Андріївна, – давай, заспокойся і повертайся. Вранці щоб поїхала додому!

Лев дружину випередив. Рано-вранці чоловік приїхав до тещі з букетом квітів і кинувся в ноги дружині:

– Аня, вибач! Не знаю, що сталося зі мною! Я клянуся, що більше ніколи такого не повториться, я тебе не скривджу! Повернися, кохана, мені без тебе погано!

Ані дуже хотілося вірити чоловіку, і вона повірила, вирішила, що Лев справді виніс із того, що трапилося, якийсь урок і більше ніколи на неї руку не підніме.

Та й Ніна Андріївна, проводжаючи дочку, підбадьорливо прошепотіла:

– Дивись, як розкаюється! Батько твій ніколи навіть не просив вибачення після такого, про квіти я взагалі мовчу.

Спокійно Аня прожила місяці зо два, після чого ситуація повторилася. Тепер Лев не просто дав ляпас, а сильно приклався.

Аня знову кинулася до матері, але Ніна Андріївна її до себе не пустила:

– Слухай, годі сюди бігати! Ти – доросла, давно вже повнолітня. Що ти захисту у мамки під спідницею шукаєш? Терпи мовчки, як усі. Не май звички скаржитися!

Коли такі ситуації стали регулярними, Аня, залишившись без підтримки єдиної близької людини, вирішила звернутися по допомогу до свекрухи.

Наталя Олексіївна невістку вислухала, трохи помовчала і сказала:

– Сама у всьому винна. Чоловік просто так руки розпускати не буде, отже, привід даєш. Тим більше я свого сина чудово знаю, на жорстокість він не здатний. Ти, мабуть, перебільшуєш? Ну дав один раз потиличник, а ти з мухи слона роздмухала і скаржитися прибігла! Я, Аня, давно хочу тобі сказати: ти гардероб зміни. Заміжня жінка, а ходиш у коротеньких сукнях та спідничках. По-перше, такі вбрання тобі вже не за віком, а по-друге, ще раз повторюю, ти – одружена! Не можна так вбиратися. Звичайно, Лев ревнує, от і дозволяє собі зайвого!

Аня тоді зрозуміла, що треба щось терміново робити. Після весілля вона звільнилася з роботи — мала з’явитися дитина, але, на жаль не судилося…

Аня дуже довго відновлювалася, приходила до тями, а потім Лев начебто як запропонував дружині осісти вдома.

Зараз Аня розуміла, що звільнення стало її великою помилкою. У неї абсолютно не було ніяких накопичень, вона навіть піти від чоловіка не могла.

Ні мати, ні свекруха її не приймуть, а коштів, щоб винайняти окрему квартиру, не було.

Спроби піти від чоловіка-тирана Анна робила — тікала до подруг. Всіх знайомих Анни Леонід чудово знав, тому дружину швидко знаходив і повертав силою додому.

Обидві подруги, не бажаючи вплутуватися в чужий скандал, навіть і не намагалися Аню якось захистити.

Життя Ані змінилося кардинально три роки тому, коли вона разом із чоловіком потрапила до аварії.

Лев, святкуючи день народження одного з друзів, сів за кермо нетверезим. Хоч Аня і благала його цього не робити:

– Лев, будь ласка, давай залишимось тут, а вранці спокійно поїдемо додому. Ти ж на ногах не стоїш?

– Мовчати! — гаркнув Лев. — Сідай у машину. Швидко! Я двічі повторювати не буду. Мені зранку на роботу, зараз треба їхати!

Передчуття в Ані було погане, і інтуїція, як виявилося пізніше, жінку не підвела. Лев із керуванням не впорався, машина вилетіла з дороги в кювет і врізалася в дерево.

Аня дивом залишилася неушкодженою і відносно цілою, якщо не брати до уваги кілька нескладних переломів. Лев, який сидів за кермом, удар узяв на себе.

Вже в лікарні лікарі повідомили матері та дружині Лева, що той житиме, але в інвалідному візку — ходити більше не зможе ніколи.

На Аню якось разом звалилася і турбота про чоловіка, докори з боку свекрухи, свекра та інших родичів Лева, безгрошів’я.

Вона впала у відчай, часто почали відвідувати занепадницькі думки.

Наталя Олексіївна від сина якось швидко відхрестилася. Вона продала дачу, купила для Лева крісло, яке здатне було крокувати навіть сходами, зробила в спальні ремонт, повністю обладнавши кімнату під потреби інваліда і самоусунулася.

Залишки грошей віддала Ані зі словами:

– Візьми, це тобі на початок. Я сподіваюся, ти чудово розумієш, що тепер догляд за Левченком повністю лежить на твоїх плечах. Я не можу його доглядати. По-перше, вік, а по-друге… Через тебе він став таким! Ось ти тепер неси цей хрест!

– Наталю Олексіївно, до чого тут я? Адже я вмовляла його не сідати тоді за кермо. Дванадцять людей, тому свідки!

– Нормальна дружина знайшла б спосіб не пустити чоловіка! Значить, мало зусиль доклала, отже, неправильні слова підібрала! Ти його дружина, ти маєш бути з ним і в горі, і в радості.

Лев, втративши здатність ходити, перетворився на злісного, вічно незадоволеного, що ненавидить усіх і вся, чоловіка.

Він теж, як і мати, чомусь став звинувачувати Аню в тому, що трапилося:

– Це через тебе я такий, це ти винна! — за будь-якої нагоди шипів Лев дружині. — Це ти наполягла, щоб ми їхали до біса на болота на цей день народження!

– Лев, – втомлено відповідала Аня, — я не наполягала. Це ти схотів. Ти мені тоді сказав, що друг образиться, якщо нас на святі не буде. У будь-якому випадку, той день назад не повернути й нічого не виправити. Давай будемо вчитися жити заново?

Лев ні з чим миритися не збирався. Він, сидячи в візку, примудрявся розпускати руки: кидав в Аню важкі предмети, штовхав її в спину, якщо вона поряд з ним нахилялася.

Жінка витримала три роки, а потім вирішила тікати. Гроші, які дала їй свекруха тоді, після аварії, вже давно скінчилися.

Аня, за освітою бухгалтер, працювала віддалено. Робила звіти дистанційно для трьох невеликих фірм.

Грошей вистачало, Аня два роки тому навіть почала невелику частину зарплати відкладати.

Спочатку мета жінки була зібрати подушку безпеки про всяк випадок — ймовірність того, що Лев не доживе до старості, Аня не виключала.

Тепер на ці гроші жінка планувала купити квиток в інше місто, поїхати, нікому ні про що не кажучи, і вже там почати нове життя. У день втечі, рано-вранці, Аня попередила чоловіка:

– Піду до магазину за харчами. Буду відсутня годину півтори. Якщо що, дзвони.

– Кому ти потрібна, дзвонити тобі ще, — огризнувся Лев, — зникла б ти взагалі з моїх очей! Як ти мені набридла!

Аня, зачиняючи за собою двері, подумала:

– Радій, Лев. Збулася твоя мрія – ніколи більше ти мене не побачиш!

Їхала жінка, як то кажуть, без нічого — вона не взяла з собою нічого, окрім телефону, документів та банківської картки, на якій лежали накопичення.

Приїхавши на вокзал, Аня попросила касира:

– Дайте мені, будь ласка, найближчий квиток.

– Куди?

– Не має значення, куди. Головне, щоб якомога далі звідси.

За чотири години Аня вже їхала поїздом. Жінка відчувала якийсь спокій і, мабуть, щастя. Лев дзвонив кожні п’ять хвилин, але слухавку вона не підіймала.

Взяла телефон лише одного разу, коли зателефонував якийсь незнайомий номер – виявилося, що її шукала свекруха.

Аня Наталі Олексіївні сказала правду:

– Я поїхала вже далеко. Більше не можу жити з вашим сином, не шукайте мене. Я більше не повернуся.

Наталя Олексіївна, зрозумівши, що тепер син – це її головний біль, телефоном влаштувала невістці скандал.

Аня просто скинула дзвінок, але через деякий час телефон вибухнув від дзвінків та повідомлень.

Анна дістала сім-карту, зламала її та прибрала в гаманець, вирішивши, що викине її пізніше.

Як склалася доля Лева, Аня не знала. Вона, переїхавши до іншого міста, повністю перервала контакти з родичами друзями та знайомими.

На новому місці їй добре жилося. Відразу знайшлася робота та затишна однокімнатна квартира.

Аня найняла адвоката та зайнялася шлюборозлучним процесом. Усі переговори з другою стороною вів фахівець.

Через три місяці Аня стала абсолютно вільною жінкою.